Багатодітна мама – це не подвиг і навіть не робота, це спосіб життя

Мамо… Вимовляємо це дивовижне, ніжне слово – і перед нами постає її образ: єдиної, найріднішої, наймудрішої… Саме вона дала нам життя, саме вона є охоронницею домашнього вогнища, уособленням самовідданої любові. Вона – символ усього найкращого, найдобрішого і найсвятішого. В одному арабському прислів’ї говориться, що Бог створив на світі матерів, щоб заступали Бога там, де його нема.

Мама… Матуся… Ненька. Із цим словом у нас асоціюється все добре, щире, людське. Це людина, перед якою ми будемо завжди в боргу, будемо вічно цілувати її руки, які підтримували нас у години радості та печалі. І немає любові, сильнішої за материнську, немає ніжності, ніжнішої за ласку і турботу материнську, немає тривоги, тривожнішої за безсонні ночі й не зімкнуті очі материнські.

Офіційно в Україні День матері відзначається у другу неділю травня. Редакція тижневика вирішила до цього свята написати про маму, яка проживає у нашому місті та має вісім дітей.

Лариса Окаянченко зустрічає мене зі щирою посмішкою на обличчі, здається сповненою сил та енергії. У шлюбі зі своїм чоловіком 23 роки, за цей час у них народилося вісім діток. Старшому сину вже 21 рік, а найменшій донечці два рочки. У цьому році Лариса отримала почесне звання «Мати-героїня».

«Коли народилася перша дитина, я спочатку не розуміла, як можна полюбити ще одну, як розділити любов до них. І вже з роками я зрозуміла, що в кожної матері на кожну дитину буде достатньо любові, і вона не буде розподілятися комусь більше, а комусь менше. Якщо сім’я вже має дві дитини, то третя дитинка для жінки може бути, як «бар’єр», якщо вона переступить його, то наступних діток вона приймає як радість, нагороду, а не тягар. Діти – це нагорода від Бога. А нагороду потрібно вміти прийняти. Щодо моєї сім’ї, я  приймаю у своє життя все, що дає мені Бог, і якщо Він дав мені діток, значить допоможе виховати їх та забезпечити. Кожна дитина особлива і відрізняється від інших. Раніше думала, що діти будуть схожі один на одного, але ні, дивлюся на них і дивуюся: в одного такі таланти,  у другого інші, характери також різні. У нашій сім’ї  дітки просто доповнюють один одного. Вони завжди разом, як нерозлийвода, справжні друзі. А якщо в сім’ї одна дитина або дві, вони шукають собі друзів на вулиці, і батьки можуть їх майже не бачити, а з ними потрібно спілкуватися. Ніякі гроші чи подарунки не можуть замінити дитині батьків. Час іде, діти ростуть, і ці моменти дитинства ти як мати чи батько не можеш повернути назад, якщо їх пропустив. Ні в якому разі не можна залишати дитину на виховання комусь іншому, бо вона потребує саме материнського та батьківського піклування. Батьки повинні вкладати в дитину усе добро, знання, щоб вона виросла достойним громадянином.

Дітей потрібно захищати, бо світ такий, що може навчити чому завгодно. Потрібно розповідати та навчати дитину, що можна робити,  а що ні, потрібно і хвалити, також говорити, як ви любите її. Ви формуєте і виховуєте свою дитину. Дівчинці обов’язково треба говорити, яка вона гарна, і тоді у дитини не буде комплексів.

Із часом дітки підростають та допомагають з меншими, бо сама не встигаю все охватити. Коли народжується немовля, ми їм розповідаємо, що саме воно потребує найбільше уваги, бо ще дуже маленьке, і вони самі ж починають допомагати та піклуватися про нього.

Зараз находжуся в декретній відпустці, але не було й разу, щоб я сиділа вдома та займалася тільки дітьми, завжди намагаюся допомагати й чоловікові. Із народженням дітей моє життя не закінчується, а навпаки продовжується. Є такі мами, які вважають, що при народженні дитини ти прив’язуєшся до домашніх клопотів, але це не так. У першу чергу потрібно не забувати, що ти не тільки мама, а й дружина, а дружина – це помічниця. Часу у мене вистачає на все: і на дітей, і на чоловіка, і на допомогу порадою сім’ям, які цього потребують. Ми завжди відкриті до людей, і якщо комусь потрібна допомога, із радістю допомагаємо».

Цікава історія

«Коли ми подорожуємо, і на митниці перевіряють паспорт, здивовано дивляться на нас і запитують: «Це всі діти ваші?» Ну звичайно ж наші! Куди б ми не їхали, завжди беремо всіх дітей із собою. Навіть коли місяць дитинці, ми вже можемо подорожувати з нею по всій Україні. І вона не відчуває дискомфорту, тому що поряд батьки», – розповідає Лариса.

Поряд з нею сидить чоловік Олександр, який починає хвалити дружину: «Володимирівна працює до останнього, допомагає в усьому і відразу ж після народження малюка не засиджується, а включається в роботу. До речі, часто стикаємось, коли молода пара, маючи одну дитину, не хоче народжувати другу, думаючи, що досить, потрібно її виростити та забезпечити. Але коли дитина виросте, вони залишаться самі і дуже сумують, життя наче зупиняється. Але дітей потрібно вміти і відпускати, щоб вони далі самі розвивалися, створювали свої сім’ї. А коли у батьків є ще дітки, то їм легше це зробити, так як їх увагу і піклування потребує інша дитина. На наш погляд, такий стереотип потрібно змінювати. Раніше вважалося, що чим більша родина, тим дружніша, заможніша. Бог дає дітей, разом із цим дасть можливість і забезпечити їх. І необов’язково, щоб твоя дитина їздила на якомусь особливому велосипеді або ходила в шикарних кросівках. Це не є сенсом, головне, щоб були правильно наставлені, а потім усе інше. Скільки Бог дає дітей, скільки потрібно і приймати».

Як розпочинається ранок багатодітної мами

«Перше, що я роблю, це прасую одяг, щоб дітки були гарними та охайними. Потім відвожу їх в школу, після цього проводжу чоловіка, а уже потім думаю про себе. Змалечку ми привчаємо діток, щоб вони піклувалися один про одного, допомагали, тоді все набагато простіше. Старші у нашій сім’ї відповідають за менших. Але у той же час намагаємось кожній дитині приділити увагу. З приводу їжі, то кожен має свій смак. Старших дівчаток привчаємо до того, щоб вони могли стати достойними господинями, уже можуть наварити і самі, коли мене немає вдома. Для себе час находжу завжди. Можу і разом із дитиною сходити куди мені потрібно, я не відчуваю в цьому ніякого дискомфорту.

У День матері хочу побажати усім жінкам у першу чергу бути матусями, бути завжди позитивними, усміхненими. Щоб цінили чоловіка та завжди пам’ятали, що жінка – це помічниця. Міцної сім’ї усім та любові від дітей».

До побажання приєднується і чоловік, Олександр Окаянченко, говорить, що українські жінки – найкращі в світі, щоб вони завжди цінили себе. Якщо жінка буде щасливою, то і сім’я буде злагодженою.

Спілкувалась Оксана Руденко

Виглядай мене, мамо,

із далеких доріг.

Знай, що пізно чи рано

я вернусь на поріг.

Обійму міцно-міцно

горем згорблений стан,

Задивлюсь в твої очі,

розцілую вуста.

Жаль, що зцілить не зможу

Ран глибоких душі.

Про одне тебе прошу –

ти себе бережи.

Виглядай мене, мамо,

болем серце не край.

Я на крилах нестимусь

у наш сонячний рай

Через хащі і морок,

перешкоди й біду.

Все здолаю, все зможу,

а до тебе прийду.

Чебрецеве повітря,

споришеві стежки,

Я до вас першим вітром

прилечу навпрошки.

Чую пісню дитинства

з дорогого села,

Звідкіля мене доля

у світи повела.

В снах вже маряться квіти

у дворі під вікном,

Добротою повиті

й материнським теплом.

Оживе біла хата,

скресне піснею гай.

Тільки б ти не хворіла…

Вже лечу, зустрічай.