США ОЧИМА НАШОГО ЗЕМЛЯКА
Нарешті збулась моя давня мрія і я, у 60 років, своїми очима побачив Америку. Відбулася ця незабутня подія півроку тому.
Вражає все. Починаючи з приземлення у величезному аеропорту Лос-Анджелеса. Коли донька мене побачила на виході і емоційно обізвалась та радісно засміялась, всі присутні теж почали усміхатись, плескати в долоні і вітати нас. Потім питаю, це що всі твої знайомі? Та ні – каже, це вони підтримують так всіх, хто зустрівся. Так само в магазинах, на касах: касири, охоронці, продавці – усі усміхаються, дякують за покупку, бажають хорошого дня чи вечора, ніби давні знайомі.
Вражають дороги, міжміські автотраси, по 6 смуг у кожен бік, по середині надійний бар’єр. Крайня ліва смуга називається «карпул», по-нашому – машина повна. Тобто це привілейована смуга для тих авто, де знаходиться двоє і більше людей. Таким чином стимулюються групові поїздки, але в основному їздять по одинці, через це дороги переповнені. Вибоїн немає, машина їде рівно не струснеться, можна задрімати. За містом всі розв’язки на різних рівнях, на двох, а то і на трьох. Тобто скільки не їдь, зупинятись і чекати на перехрестях не треба. Ці бетонні споруди ніби вчора зроблені. Підходив, гладив рукою, рівненькі, видно що якісний бетон. І стоять вони вже по 20-40 років. Дуже «кидається в очі» культура водіння: поступаються дорогою, не підрізають, при необхідності допомагають один одному.
Дуже розвинута музейна індустрія, віковічного там не дуже багато, як у нас, все новітня історія: музеї президентам, плавучі музеї-кораблі, музеї авіації.
Відвідав музей президента Річарда Ніксона. У президенти він пішов з простого нотаріуса. Дуже його там шанують і поважають. Саме він поклав початок закінченню «холодної війни». Це він сказав: «досить нам літати на Місяць, невідомо за що палити гроші, треба піднімати добробут простих людей». Коли на наступних виборах Ніксона в черговий раз обрали президентом, опозиція запідозрила в нечесних виборах, то Річард Ніксон відразу подав у відставку і про це потім всі жалкували.
Відвідав музей-авіаносець «Мідвей». Він відомий тим, що зламав хід війни між США і Японією на користь США. Вражає він розмірами, технічною довершеністю, як на той час, і зручностями в побуті. На ньому розміщувались більше 100 літаків і гвинтокрилів різного призначення.
Побачив національні парки. Наприклад, один з них: дорога туди йде не гірша, ніж у нас магістральна. Там невеликі гори, біля підніжжя стоянка для машин, місце для відпочинку, сміттєві баки, туалет, сонячна батарея, ручний насос для глибинної питної води, зручності для підйому на гору, в небезпечних місцях поручні, бетонні майданчики. Легкі, невеликі приміщення для туристів. Уявіть собі – ніхто цього не охороняє.
Музеї авіації вражають великою різноманітністю експонатів, ідеальним порядком і доступністю будь-якої інформації. У містах надзвичайна чистота. Проїзна частина рівна без вибоїв і кабиць, далі тротуар аналогічної якості, зелені стрижені газони, парканів майже ніде немає, або ж є суто символічні, для краси.
Перед перехрестями на проїзній частині незрозумілі круги. Пізніше дізнався, то датчики інтенсивності руху автомобілів, тобто з якого боку більше машин, там автоматично встановлюється більший інтервал зеленого світла світлофора. Біля кожного магазину чи іншої громадської споруди є просторі стоянки з розміткою паркомісць. Якщо поставив машину нерівно, з наїздом на лінію розмітки – вважається грубим порушенням ПДР. Багато місць з платними стоянками і автоматичними паркоматами. На вулиці, якщо бордюра пофарбована у червоне, зупинятися не можна, або там під’їзд до пожгідранта. Пожгідрантів дуже багато і взагалі пожежна служба на висоті.
На багатьох приватних будинках вивішені державні прапори. Спочатку думав, що це державні установи. Пізніше зрозумів – всі вони шанують і поважають свою державу і її символіку.
Громадський транспорт по місту ходить дуже рідко, пішоходів майже немає. Всі пересуваються легковиками. Заходив заради цікавості в поліклініку. Черг не має, всі приходять на прийом у вказаний час, по запису.
Був на екскурсії на дамбі Гувера. Під час економічної кризи в 30-х роках минулого століття виникла ідея зробити дамбу на річці Колорадо і встановити генератори струму. Це досить велична споруда, яка забезпечує електроенергією та водою пустельні райони, зокрема й усім відомий Лас-Вегас і його околиці. Дамба вражає розмірами (висота 70 м), дивує якість бетону, обходив чимало і не помітив жодної тріщинки, ніби вчора зроблено, а дамбі скоро 100 років! А над дамбою височіє шляхопровід, що з’єднує два береги річки по дві смуги в один бік на висоті 140 м., якщо дивитися знизу – виглядає, ніби павутина в небі.
Лас-Вегас – місто в пустелі, якому близько 100 років. Незважаючи на вік та місце розташування, він потопає в зелені, багато фонтанів, басейнів. Це світовий центр грального бізнесу. Спочатку боявся відбитися від своєї компанії, щоб не загубитися. Але на другий день, як раз в чорну п’ятницю, всі пішли по магазинах, а я пішов гуляти сам. Виявляється, якщо зорієнтуватись – нічого страшного. Тим паче там готель на готелі, скрізь є вільний Wi-Fi, не важко зв’язатись по телефону. Лас-Вегас – це суцільне щоденне цілодобове свято, хоча і від цього можна втомитись. За браком місця неможливо розповісти всього що бачив і що звеличує цю країну і людей, які там живуть. За весь час не бачив не те що викинутої пляшки чи пакета, а навіть недопалка чи обгортки з цукерки.
Може когось цікавить скільки коштує така подорож? Один мій приятель якось сказав, що на пиво і сигарети на рік іде один вирощений бик. Так ось, якщо сьогодні придумати, а завтра поїхати в таку подорож, то буде дорого. Але якщо, придбати акційні квитки, не дуже там розкошувати, то вистачить того бика, щоб хоч раз подивитись і відчути здавалось би далеку й загадкову країну – Сполучені Штати Америки. До речі, з харчами там задорого, я скинув до 5 кг своєї ваги за три тижні, про що не жалкую. Вже, мабуть, за місяць на домашніх харчах все відновилось. Зате вражень від побаченого вистачить надовго.
На кожному кроці виникає одне запитання: «Чим ми гірші за них?». Такі самі руки, такі самі ноги, а голови у наших навіть кращі… Здавалось би їм важче домовитись, бо в країні представлені майже всі національності, раси і нації, але вони змогли домовитись і привести свою країну в належний стан. Ми ж країна, в якій переважна єдина нація, – українці і не можемо роками і десятиріччями домовитись, щоб хоч якось вирівнятись, підтягнутись до рівня розвинутих держав. Все кульгаємо як не на одну ногу, так на обидві і бідкаємось як нам важко і все щось заважає нам. Стає сумно, коли все порівнюєш.
В.Терещенко
