Гніздо

Скільки себе пам’ятаю, лелеки гніздилися на стовпі над сусідським подвір’ям баби Христі. Вона чекала на їхнє повернення вже 25 лютого, на день народження Лесі Українки. Ні до кого в селі ще не прилітали, а в неї були. Відновлювали просіле за зиму гніздо, цупили з мотузки хустки та білизну, навідувалися на ставок по жаб і ящірок. За птахами сусідка визначала, який буде наступний рік. Коли висиджували не трьох, як завжди, а п’ятьох пташенят, у родині чекали на поповнення. У такі роки народилися її онуки Оксана, Богдан і Дмитро. 2008-го самець прилетів сам. Прийняв молоду самку. А за кілька днів до гнізда прилетіла колишня – із розкішними чорними крилами і сірою плямою на грудях. Та “коханці” напижилися і прогнали її. Того року син баби Христі розлучився і привів молодшу невістку.

Коли лелеки не прилітали, сусідка чекала біди. В один із таких років не стало її подруги і моєї прабабусі Надії, в онуки стався викидень. Бузьків не було і 2014-го, коли з АТО не повернувся її онук Дмитро. За рік у гнізді знову вирувало життя. Лелеченята вчилися літати. Баба Христя їх уже не бачила, тільки чула крізь прочинене вікно клекіт і клацання дзьобів. Діагноз Паркінсона їй поставили давно. Та 2015-го почало відбирати ноги. Вона лежала й мало кого впізнавала. 2016-го лелеки минули її двір. У березні господині не стало. Дочка з онуками виїхала в Польщу, старший син перебрався до столиці. Хату два роки намагалися продати.

Нові власники в’їхали торік восени. Викликали енергетиків, аби зняти старе лелече гніздо. Сусіди заступалися, як могли.

– Чого мають гадити мені у дворі? – кричав нинішній господар Микола.

Гніздо, що птахи будували роками, люди зруйнували за 5 хвилин. А за тиждень у сусідів згоріла літня кухня. Все списали на стару проводку. Хоча, кажуть, новий власник каявся, що зачепив лелек. У березні над подвір’ям закружляла пара. Облюбували той самий стовп. Перед Великоднем дружина Миколи народила первістка.

Аня Чирук