До чого ж ми дожилися?

Поділитися новиною

Шановна редакціє! Надіюсь, що Ви цю мою статтю надрукуєте. І як я перша в Україні виграла у держави суд як дитина війни і потім дала зразок позовної заяви всім українцям, і мільйони пенсіонерів виграли суди, так і після цієї статті я зможу підготувати іншу статтю зі зразком позовної заяви тих, хто здав свої ваучери і нічого не отримав або отримав лише десятки гривень, у той час як урядовці отримують дивіденді в десятки, сотні тисяч і навіть десятки мільйонів гривень. А Ваша газета, можливо, допоможе в цій справі.

 

Шановні громадяни! Давайте для початку глянемо на ці дві картинки.

На першій з цих двох фотографій зображений  скромненький будиночок Ангели Меркель, сама вона проживає в багатоквартирному будинку у Берліні, в якому знімає одну з квартир. Іншої квартири (так само, як і міської резиденції) у Канцлера ФРН і її чоловіка, професора квантової хімії Йоахима Зауера, немає. У покладену їй як Канцлерові державну квартиру – не палац із парком, не будинок, а також усього лише квартиру – Федеральний Канцлер Німеччини Меркель переїжджати відмовилася. І за цю квартиру платить із зарплати канцлера, а не розраховуючись державними грошима.

Тепер дещо з життя німецького канцлера.

Відпустку Глави Німеччини держава не оплачує, федеральний канцлер її оплачує сама. Одяг Меркель також не оплачується державою. Так само як і особистий кравець. За продуктами Меркель сама ходить у магазин, розташований недалеко від будинку, в якому живе. І сама ж готує. Особистого кухаря для Канцлера бюджетом Німеччини також не передбачено, і Бундестаг відповідних грошей не виділяє.

А поряд із скромненьким будиночком Меркель загородна вілла Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Ділянку Яценюка захищає двометрова стіна з червоної цегли. Будинок Яценюка – це двоповерхова будова: житлова площа – 160 кв. м, а загальна, разом з підвалом, – 298 кв. Поряд із основним котеджем – невелика сторожка для охоронців, басейн, сад. Окрім ділянки і будинку в Нових Петрівцах, політик володіє трьома квартирами, загальною площею 342 кв. м. Дві з них знаходяться у Києві, і одна – у Чернівцях. Зараз Арсеній Петрович, як з’ясували «Вісті», живе на Печерську, на вулиці Панаса Мирного. Київська квартира – це елітна цегляна новобудова, де квадратний метр продавали свого часу за $6000.

І ось Прем’єр-міністр країни, яка займає перше місце в Європі по кількості мільярдерів і мільйонерів і одне з останніх місць в світі по рівню життя свого народу, Прем’єр-міністр, який в тисячу разів багатший від Канцлера Німеччини, іде до неї як лідера Європи клянчити гроші для підтримки сьогоднішніх українських державних і громадських реалій. Просити після того, як за 23 роки існування України всіма можновладцями: президентами, прем’єрами, міністрами, депутатами, усіма олігархами – у тісній єдності із владою  були розграбовані сотні мільярдів доларів, виданих нам довірливою благодійною Європою. Отже, на сьогодні Яценюку відмовили в грошах: спочатку реформи, а потім гроші. А Президенту Порошенку, який так намагався і прагнув попасти  на саміт ЄС, повідомили, що його приїзд небажаний.

А тепер давайте поглянемо на сьогоднішні реалії українського життя, і яка роль у цьому житті відводиться простому українському народу.

Ось цифри з життя наших можновладців:

Голова Дніпропетровської обласної адміністрації Ігор Коломойський у 2013 році заробив 698 млн грн. Із цієї суми дивіденди і проценти становили 516 млн грн. Дохід від відчуження цінних паперів становив 181 млн грн. Крім того, він отримав дохід з-за кордону в розмірі 124 млн дол., 3,7 млн євро, 7,4 млн швейцарських франків. У нього цінних паперів на 6,3 млрд грн. Внесків до статутного капіталу товариства, підприємства, організації – 8,2 млрд грн. Сума коштів на рахунках у банках та інших фінустановах – 427 млн грн (у т.ч. за кордоном – 80 млн грн).

Нещодавно в ЗМІ з’явилось повідомлення, що холдингова компанія Рината Ахметова і Вадима Новінського купує Дніпродзержинський коксохімічний комбінат у холдингу Романа Абрамовича.

У жовтні 2014 року найбагатша людина України – Ринат Ахметов – займала 109 місце в світі і його статки становили 10,5 млрд дол., а в 2013 році він займав 47 місце з 15,4 млрд дол.

До його основних активів відносяться: енергетика, страхування, мобільний зв’язок, нерухомість, машинобудування, виробництво глини, автозаправки, роздрібна торгівля, фармацевтика, банки, медіа-холдинги.

Його донбаські заводи складають загальну вартість 2,8 млрд дол., і сьогодні навіть керівництво самопроголошеної Донецької народної республіки (ДНР) заявляє , що «базові галузі промисловості, до яких відноситься і більшість підприємств Ахметова, повинні бути в руках держави».

Усіх олігархів – мільярдерів і мільйонерів – в Україні я не буду більше перераховувати, а назву лише декілька прізвищ багатих людей України,згідно даних із журналу FORBES.

На другому місці після Ахметова стоїть Віктор Пінчук, зять Кучми, зі сферою діяльності – медіа і металургія, статки – 3 млрд дол. Третє місце в фінансовій сфері займає Геннадій Боголюбов зі статками 2 млрд дол. Четверте місце займає Ігор Коломойський зі статками 1,8 млрд дол. На п’ятому місці – Вадим Новінський, сфера діяльності машинобудування і металургія, зі статками 1,4 млрд дол. На шостому місці – Петро Порошенко, сфера діяльності агропромисловий комплекс (АПК), зі статками 1,3 млрд дол.

І таких олігархів-бізнесменів із першої сотні, зі статками більше 100 млн дол., в Україні налічується 75 чол., а зі статками від 50 до 100 млн дол. – 25 чол.

А ще зовсім не так давно, коли Україна ще не була незалежною і демократичною, усе це багатство було загальнонародним. Як же трапилось так, що всенародне надбання перейшло до рук менш ніж 1% населення надбагатіїв, а решта залишилась бідняками та дрібними підприємцями, і в Україні за весь цей період не створився середній клас підприємців.

Усе це було зроблено після проголошення незалежності України тодішньою українською владою, яка, як і тоді, так і тепер ніколи не була проукраїнською.

Батьками пострадянської української бандократії, олігархічного дикого капіталізму були колишні президент Леонід Кучма і прем’єр-міністр Юрій Єхануров – хай їм обом легко і постійно гикається.

А починалось все так гарно і нібито справедливо по відношенню до народу. На початку приватизації багато говорилось про те, що роздержавлення повинне дати всім громадянам права власників, можливість керувати виробництвом. Власне, приватизаційний майновий сертифікат і був придуманий в ім’я цього права, щоб дати громадянину можливість розпоряджатися своїми акціями. Ваучерна приватизація розглядалась як форма безоплатної приватизації державної власності по принципу розподілу її поміж всім працюючим населенням України.

Отже, 4.03.1992 року був виданий закон України «Про приватизацію майна підприємств», а ФДМУ своїм наказом № 301 від 8.09.1992 року видав наказ про створення комісій по оцінці вартості державних підприємств, що приватизуються. Наказом ФДМУ №467 від 2.11.1992 року комерційним структурам дозволялось купувати об’єкти приватизації за рахунок приватизаційних паперів, що збиралися у громадян в обмін на паї та акції. Згідно цього ж наказу, параграф 4 пункт 1, номінальна вартість приватизаційних паперів установлювалась чинним законодавством. Згідно «Закону про приватизаційні папери» № 2173-Х11 від 6.03.1992 року, ст.4 п.4 абзац 2, «Номінальна вартість всіх приватизаційних паперів, випущених державою, повинна дорівнювати вартості майна державних підприємств, інших об’єктів, державного житлового фонду, земельного фонду, що приватизується безоплатно». А ст.29 п.1 закону України «Про приватизацію державного майна» № 2163-Х11 від 4.03.1992 року гласить, що «за порушення законодавства про приватизацію до винних застосовується кримінальна, адміністративна, дисциплінарна і цивільно-правова відповідальність».

Тому й Указ Президента України від 1994 року про приватизацію, у ході якої кожному громадянину гарантувалась частина державної власності вартістю в 1 млн 50 тис. грн, люди порахували напевно справедливим (відчуваючи слово МІЛЬЙОН у нібито власних статках).

Невідомо, з яких джерел, напевно, згідно рішень Верховної Ради, загальна вартість кожного ваучера була оцінена в 10 грн. 50 коп. Отже, враховуючи те, що на той час кожному із нас був виданий ваучер, і на той час нас в Україні нараховувалось 52 млн громадян, і беручи до уваги вартість ваучера, можна легко встановити згідно Закону 2173-Х11 від 6.03.1992 року, що номінальна вартість усього майна державних підприємств, інших об’єктів, державного житлового фонду, земельного фонду в Україні становить: 10,5 грн х 52 млн громадян = 546 млн грн.

Для порівняння скажу, що вартість однієї висотної біржі в Нью-Йорку, знищеної терористами, оцінена в 1,5 млрд доларів або, у перерахунку на наші грошові знаки, 7,5 млрд гривень, тобто вартість всього майна України, житлових будинків держави, земельного фонду держави в 14 разів менша від вартості одного висотного будинку американської біржі. Оце так «прозоро» наша влада оцінила все, що дав нам Бог і що було створено руками поколінь українців, для того, щоб безкоштовно все загарбати собі. Це в той час, коли Держкомстат СРСР оцінив вартість усього майна України в 3,5 трильйона доларів, а вартість одного ваучера – у 50 тис. доларів або 250 тис. грн. Саме на таку суму ограбили кожного із нас наші можновладці-злодії, саме таку суму у кожного живого на той час українця украли і присвоїли собі всі без виключення, які стояли біля керма держави.

Отже, якщо взяти середню українську сім’ю із чотирьох чоловік і отримавши на той час 4 ваучери загальною вартістю не 10,5 грн х 4 = 42 грн, а 4 х 50 тис. дол. =200 тис. дол. і вклавши ці кошти у певну підприємницьку діяльність, ми б на сьогодні мали потужну українську  державу з міцним середнім класом.

Але наша влада ніколи не турбувалася про своїх людей, вона завжди вважала нас за бидло.

Саме тоді з допомогою Верховної Ради, яка штампувала потрібні закони, і Нацбанку, розкрутивши грошову інфляцію, «потрібні» люди, котрі були біля владного корита, брали під невеликі відсотки кредити в банках, закуповували всі товари, які звичайно інфляції не зазнавали, і таким чином складали мільйонні і мільярдні статки. Таким чином, владний чиновник, узявши, наприклад, сьогодні в банку суму, за яку сьогодні він купив дві квартири, то через рік за повернуті ті ж гроші з процентами можна було купили лише два кілограми ковбаси.

За 23 роки незалежності в Україні було ліквідовано 12 млн робочих місць, різко скоротилась чисельність населення через вимирання і еміграцію. Як влучно відмітив один із політологів, народ дичавіє: різко понижується його моральний, культурний і духовний рівень. Складається враження, що ваучеризація України – грандіозна, добре продумана афера, мета якої – викачати із народу гроші і направити їх на банківські рахунки олігархів.

Хто сьогодні несе відповідальність за долю українця, його родини, його завтрашнього дня? Ніхто. Сьогодні поголовне безробіття в містах і селах, розгул крадіїв, запросто і безкарно убивають на найвищому владному рівні – згадаймо Гетьмана, Кравченка, Кирпу, Гонгадзе, Чорновола і інших. Здатність громадян впливати на владу стає все менш реальною, а видатки на утримання влади постійно збільшуються. Влада для суспільства занадто дорога, але не ефективна, а отже непотрібна. Високопосадовці створюють благо лише для себе, за роки кравчукістів, кучмістів, ющенківців, януковичів у потойбіччя пішло майже 5 млн. громадян України. Пани олігархи забрали у нас все: заощадження, гроші, народне багатство, влада не по справедливому розділяє зарплати і пенсії, процвітають злодії в законі, хабарники, проституція, наркоманія, іде духовне розтління молоді, і навіть з’явилась така професія, як шукачі дівчат для олігархів. То чи не на часі започаткувати в Україні нову професію – народних месників по очищенню України?

Ліки і лікування стали недоступними для більшості населення, ціни на все ростуть, людей доконує безробіття, народ щоденно вимирає. Тривалість життя в Україні залишається найнижчою в Європі, а смертність – найвищою, народжуваність нижча від смертності ще з 1991 року. ЗМІ наводять такі дані, що якщо ця тенденція по скороченню населення збережеться, то в 2020 році в країні буде жити не більше 40 млн чоловік.

Складається враження, що війна затіяна з тим, щоб знищити цвіт нації – молоде, здорове, мисляче, прогресивне покоління, а країну після всього цього наводнити остарбайтерами. Уже існує така поговірка, що сьогоднішня влада менше боїться війни і Росії, ніж повернення воїнів із фронтів додому.            

Отже, нам потрібен сильний президент, але не такий, який би був флагманом у пограбуванні народу, не такий, який би після своєї каденції залишав зятів мільярдерами і купував за кордоном палаци для дочок по 80 млн доларів, не такий, який би оформляв на студенток незліченні газові багатства Чорноморського шельфу і оформляв на дітей і дружину благодійні фонди з подачок мільярдерів. Нам потрібен такий президент, який би сам дотримувався законів і суворо вимагав це від підлеглих, який би не був у залежності від олігархів і після закінчення своєї каденції брав, як Клінтон, позику для закінчення будівництва свого житла.

На сьогодні наші ЗМІ наводять дані, що вже за каденції президентства Порошенка за кордон в офшори було вивезено з України близько 130 млрд доларів.

Від виборів до виборів українці власними руками обирають собі владу, на яку заслуговують. І все це через традиційну довірливість, поступливість, мирність українців, через їх готовність задовольнятися малим, через наше невміння відстояти своє, йому належне.   

А поки нас щоденно просять затягнути паски і обіцяють до 2020 року світле капіталістичне майбутнє. Але ж життя одне, і для одних воно райське, а для мільйонів інших – злиденне і жебрацьке. І саме тому в Україні потрібна влада своя, національна, здатна захистити свій народ і культуру від чужорідного натиску. За двадцять три роки незалежності України самоорганізація і відповідальність українців виросли, і сьогодні є багато «правильних» громадських ініціатив, які дадуть право громадянам очистити владу і замінити прогнилу систему.

Отже, годі ідолів, годі месій. У нас є гідність і голови на в’язах, і ми здатні розрізнити всі політичні проекти і обіцянки. Народ мудріший і добріший за політиків, він не потерпить, щоб його вважали бидлом. Сьогодні наш Президент повинен усвідомити, що взявши в руки президентський жезл і керівництво країною і враховуючи те, що на його долю лягла нечувана і негадана війна з Росією, яка оголила і підняла на високий рівень душевні емоції і патріотичний настрій всього народу, він приречений долею і повинен всі свої дії проводити в гармонії, в унісон із настроями і прагненням народу. Того, що було раніше, усі ці 23 роки, народ ніколи не дозволить йому законсервувати або замінити декорацію. Вибравши шлях до Європи, Президент, разом з народом і за підтримки та контролю народу змушений буде корінним образом ламати цю корупційну олігархічну систему, і при такій ситуації він повинен починати з себе, самому виконувати те, що він пропонував зробити Яремі при затвердженні його на посаду Генерального Прокурора. Як бачимо, Генеральний Прокурор не виконав настанов і вказівок Президента. Президент же собі цього не може дозволити, бо з прокурора спитає Президент, а з Президента запитає народ і, навчений із попередніх прикладів, не допустить ніяких втеч. Бо люди знову розчаруються і вийдуть на вулиці, але тепер уже зі зброєю.

Отже, сьогоднішня війна з Росією об’єднала робітників і селян, бізнесменів, підприємців та інтелігенцію і дала можливість нашому Президенту використати цей єдиний історичний шанс на шляху до Європи, до європейських стандартів. Дай Боже і йому, і всьому нашому народові розуму і наснаги на цьому шляху.

Як висловилась дописувачка з Кременчука Рая Микитенко:

Поєднаємо же, браття,

Серпи та лопати,

Доки ще у нас не вмерла

Україна-мати.

Ще не вмерла, ще не вмерла –

Так наш гімн лунає.

І хоч ще вона не вмерла,

Але вже конає.

Тож згуртуймося всі і не допустимо в цей грізний час загибелі нашої неньки-України.                                                                

Світлана Гейко, 20 грудня 2014 року, м. Гадяч      

4 коментарі до “До чого ж ми дожилися?

  1. Всё правильно,всё сходится.Рулевым нашей Украины:”Взялся за гуж-не говори,что не дюж.”А народу:не давать спокойно почивать на лаврах власти во всех уголках страны.Иначе затянут не пояса,а зашморг на шее многострадального украинского народа.Боремся-поборем!

  2. Война с Россией??? Донбасс бомбит не армия другой страны, а, юридически, армия своего государства, которое не признало ни референдум ни выборы. Парашенко и Ко совершившие переворот не признаёт факт гражданской войны, называя всё это ублюдочное действо АТО, а так же не объявляет войну РФ, поскольку должно будет согласно конституции объявить военное положение и полную мобилизацию, т. е. забыть о кредитах и помощи как воюющее гос-во, хотя и кричит на всех углах, что война с РФ идёт, кроме того очень боится предъявленных счетов за разрушенную инфраструктуру.
    А если война почему не разорваны дипломатические отношения??? Почему парашенко клянчит у России кредиты и вымаливает скидки на газ??? Почему на международных встречах он как ни в чем не бывало пожимает руку Путину???

    В который раз дурят народ Украины!!!

  3. [quote name=”Oleg”]Война с Россией??? Донбасс бомбит не армия другой страны, а, юридически, армия своего государства, которое не признало ни референдум ни выборы. Парашенко и Ко совершившие переворот не признаёт факт гражданской войны, называя всё это ублюдочное действо АТО, а так же не объявляет войну РФ, поскольку должно будет согласно конституции объявить военное положение и полную мобилизацию, т. е. забыть о кредитах и помощи как воюющее гос-во, хотя и кричит на всех углах, что война с РФ идёт, кроме того очень боится предъявленных счетов за разрушенную инфраструктуру.
    А если война почему не разорваны дипломатические отношения??? Почему парашенко клянчит у России кредиты и вымаливает скидки на газ??? Почему на международных встречах он как ни в чем не бывало пожимает руку Путину???

    В который раз дурят народ Украины!!![/quote]
    Чисто кацапський троль.

  4. [quote name=”З МІСТА”][quote name=”Oleg”]Война с Россией??? Донбасс бомбит не армия другой страны, а, юридически, армия своего государства, которое не признало ни референдум ни выборы. Парашенко и Ко совершившие переворот не признаёт факт гражданской войны, называя всё это ублюдочное действо АТО, а так же не объявляет войну РФ, поскольку должно будет согласно конституции объявить военное положение и полную мобилизацию, т. е. забыть о кредитах и помощи как воюющее гос-во, хотя и кричит на всех углах, что война с РФ идёт, кроме того очень боится предъявленных счетов за разрушенную инфраструктуру.
    А если война почему не разорваны дипломатические отношения??? Почему парашенко клянчит у России кредиты и вымаливает скидки на газ??? Почему на международных встречах он как ни в чем не бывало пожимает руку Путину???

    В который раз дурят народ Украины!!![/quote]
    Чисто кацапський троль.[/quote]
    Я Вас понял возразить Вам нечем, но главное плюнуть против ветра

Comments are closed.

LIVE OFFLINE
track image
Loading...