«Якби за балаканину платили податки, держава була б дуже багатою»

Валерій Нижник: звернення до пенсіонерів та жителів одного невідомого під’їзду.

Серед людей, які обділені увагою, змістовним дозвіллям, де бракує мудрості, а головне – сірої речовини у черепній коробці, дуже легко поширити плітку. «Саме плітки знищують мозок, якщо він звичайно є, засмічуючи його абсолютно непотрібною інформацією», – минулого століття констатував Володимир Висоцький.

Кожна свідома людина, кожна свідома родина в наш неспокійний час молиться за мир та злагоду в нашій країні, за позитивні зрушення у схибленій свідомості натхненників сепаратистів. Така позиція більшості, і я в це вірю.

Проте останнім часом довелося зіткнутися зі спалахами людської некерованості думок, які, можливо, через викривлене уявлення про гідність та честь, через необмеженість у часі спілкування, через вияв своєї схибленої важливості поширюють нахабну брехню та наклепи. Звичайно, я можу сказати прямо, хто це поширює, і охарактеризувати цих людей так, як вони того заслуговують, але не бачу сенсу мастити їх душі «бальзамом». Час усе розставить на свої місця. Одна людина сказала: «Якби за балаканину платили податки, держава була б дуже багатою». Розумна людина на плітку не зверне увагу, а ті, кому немає чим зайнятися, почешуть язиками. Але плітки для декого бувають вигідними. Саме такою виявилася ця плітка і для «5-хвилинного» редактора Олени Глік (учасника антимайданівських мітингів, мітингів на підтримку президента-втікача) газети зі столітньою історією, яка висвітлювала все своє існування діяльність райкому компартії, пізніше райдержадміністрації та районної ради, «Гадяцький вісник». Газета стала ні чим іншим, як «жовтою пресою», «пліткарем» у гонитві за читачем саме завдяки редактору. Тепер, мабуть, це стало модним. Дуже цікаво, куди ж дивиться такий поважний орган як редакційна колегія, розміщуючи на сторінках газети неперевірену і сумнівну інформацію.

Можу з гордістю заявити, що я – учасник акцій, які проводила політична партія «УДАР», ще з квітня 2013 року. Усі акції були запланованими, системними та змістовними. Уже в листопаді – лютому акції стали більш масштабними. З’явилися бажаючі поїхати на Майдан на чергування, надати посильну допомогу. Поряд з цим, мої друзі запропонували надати матеріальну допомогу для оплати транспортних послуг. Погодивши отримання цієї допомоги із вищим керівництвом, я не відмовився і оплатив цими коштами поїздку людей на чергування в Києві. До речі, тоді ніхто не запитував, за чий кошт здійснювалися поїздки, а добрі люди просили не називати їхніх прізвищ. Допомога пропонувалася і в лютому, але я відмовився від неї. Повторю ще раз: надані кошти використані для поїздок небайдужих людей на захист наших з вами прав та нашого з вами майбутнього у січні 2014 року, за два місяці до того, як хтось у чомусь почав сумніватися!

Мусолити чутку про нібито якісь забрані кошти почали вже в березні, коли на територію району прибули військові. Дехто за своїм зразком і «подобієм» не міг зрозуміти, як віддати усі гроші, що надали, для поїздок у Київ, а собі не взяти. Це ж були б не ми – українці. Смішно. Чесно, для моєї свідомості, для моєї родини, для моїх однодумців це просто безпідставна плітка.

Дякуючи амбітним моїм конкурентам, плітка дійшла і до партійного керівництва. На що мені відповіли: «Говорять – отже, ти цього вартий. Якби ти був ніким, кому б ти був цікавий?» Після цього мене призначили керівником районного виборчого штабу кандидата в Президенти України Петра Порошенка. Віра в мене керівництва центрального виборчого штабу варта визнання.

Наостанок хочу звернутися до місцевих активістів, більшість з яких з’явилася на політичному небосхилі після трагічних подій на вулиці Інститутській у Києві. Зберіться з думками, не потрібно конфліктувати між собою, не треба «вистрибувати» і бити себе в груди зі словами: «Я найкращий». Кращими кожен з нас стане тоді, коли наша країна житиме у спокої та мирі, наша економіка буде стабільною та конкурентоспроможною, наші родини будуть заможними та щасливими, а в душі кожного українця пануватиме гармонія та гордість за нашу Україну.

Микола Михайлов

Я взагалі не розумію, кому вистачило розуму пускати такі чутки. Мабуть, комусь це було вигідно. Я справді давав гроші Валерію Нижнику і не маю до нього ніяких претензій. Ми з товаришем хотіли допомогти Майдану і дали гроші на поїздку в Київ. Ми довірили цій людині, не мали і не маємо в ньому сумнівів.

Коли почалися розмови, я сказав зацікавленим: «Ця плітка висмоктана з пальця. Дякуйте, що є небайдужі люди, які здатні організувати поїздки. Ми – одна команда. Для чого ця брехня? Для чого ці дурні розмови? Ми пропонували гроші ще раз, проте він відмовився. Якби він був нечесним, то він взяв би гроші і вдруге. У порядності Валерія я навіть не сумніваюся».

Хтось дуже легким способом посварив людей, закрутив інтригу. Думаю, що вже всі розібралися між собою. Я поважаю тих хлопців, які їздили на майдан, які стояли під кулями…

Олександр Товстий

Сподіваюся, що надані коментарі задовольнили цікавість авторів анонімного листа. Оскільки у листі ви, шановні дописувачі, згадали ім’я мого друга, якого я знаю більше 30 років, то хочу вас запевнити, що Валерій – порядна людина, і до того, в чому ви сумніваєтеся, немає ніякого відношення. Я як власник газети міг і не друкувати вашого листа, тим паче анонімного, але, щоб довести незаангажованість нашого тижневика, ми висвітлили і ваші сумніви, і роз’яснення до них.