Станіслав Боклан про Лігу сміху, Зеленського і “Папіка”: Хтось любить банани, а хтось ящики з-під бананів

Головний герой популярного 16-серійного фільму  “Папік” – актор, якого сьогодні можна сміливо назвати найзатребуванішим в українському кіно і на ТБ. Скажу відверто: зі Станіславом Бокланом не засумуєш не лише, сидячи перед екраном, а й спілкуючись сам на сам, пише iod.media

Про “Папіка”: лірична комедія, близька до реальності

– Станіславе Володимировичу, розкажіть про свого нового персонажа: що це за дідусь з густою бородою, якого ми бачимо в рекламних роликах серіалу “Папік”?

– Мій персонаж – пан Меркулов Олександр Миколайович, йому десь за 60 або навіть під 70, він колишній артист. Напевно, хороший артист, бо чудить він за сюжетом доволі органічно.

Але найголовніше для мене було те, що він через зраду перестав вірити людям. Певної миті настав відчай, на який наклалася поява в його житті якоїсь дивної істоти (молодої дівчини, мисливця на “папіка”. – Авт.). Дивної – не в сенсі поганої, а зовсім не схожої. Для нього вона – немов інопланетянка.

Вони довго намагаються зрозуміти, хто з них хто і хто вони одне для одного. І до нього повертаються артистизм, любов до життя, бажання зрозуміти і допомогти.

– Це точно комедія? ?

– Комедія. Але лірична. Вона близька до реальності. Тут, як у житті – не тільки смішно та не тільки драматично. Тут усе змішано.

Та ж “мисливиця на папиків” – це ж не вигадка якась. Вийди на вулицю, зазирни в нічний клуб – там таких героїнь греблю гати.

Промо-ролик серіалу “Папік” (телефільм стартує 2 грудня на 1+1):

– Як ви сприймаєте такі вікові мезальянси, коли “папік” удвічі-утричі старше за свою коханку-наречену-дружину? У вашому оточенні є подібні приклади?

– Я не переймаюсь цим питанням. У кожної людини своє і, як, на жаль, з’ясувалося, не дуже довге життя. Навіть ста років мало, щоб усвідомити, що з нами відбувається. Тому я не беруся судити й оцінювати подібні пари. Якщо людям добре (в будь-якому віці), то вони самі розберуться, для чого вони зустрілися та в ім’я чого вони разом існують. Гроші, любов, затишок певний – це їхні справи.

“На Лізі сміху не соромлюсь ні-чо-го!”

– Нещодавно ви стали чемпіоном Ліги сміху (з командою “Ветерани космічних війн”. – Авт.). В інтернеті вже жартують, мовляв, символічно вийшло: Боклан переміг з командою Ветеранів.? Та й в Лізі вас раз у раз пенсією підколюють. Уявляєте, що почнеться наступного сезону, коли “рубікон” перетнете? (12 січня Боклану виповниться 60. – Авт.). ?

– Ой, я вмію сміятися із себе. І не тільки. Іноді в мене проявляється доволі зла іронія. Я цей гріх за собою знаю. І, коли розумію, що моя іронічна фраза може заподіяти комусь “незатишок”, намагаюся не озвучувати.

А щодо себе можу валити як заманеться. І дуже терпляче сприймаю всілякі пасажі на мою адресу. Почав це ще наш “старий ведучий” – назвемо його так. ? До речі, це саме він умовив мене прийти в Лігу.

Стас Боклан на сцені Ліги сміху з командою “Ветерани космічних військ” і запрошеною зіркою Сергієм Бабкинім.

– Як це сталося?

– Після спільної роботи з Володимиром Зеленським у нас був тривалий період спілкування, виникли дружні стосунки. І одного разу він запропонував: “А давай-но ти спробуєш?”

– Ви на “ти”?

– Так, звісно. І в театрі я теж з багатьма молодими людьми на “ти”. Так простіше, так ми прибираємо якусь “стіночку”.

Я йому спочатку відповів, що я – людина далека від усього цього і доволі доросла, щоб цим займатися. Він сказав: “Ну, прийди”. (Там якийсь Зимовий кубок був). “Посидь у журі. Подивися, як воно. І потім вирішимо”. Я прийшов, посидів, мені все це видалося доволі кумедним, я себе спроєктував у цей процес.

А ще в мене є людина, яка завжди скаже правду, – це моя дружина, актриса Наталя Клініна. Вона дуже чуйна людина, в тому числі й на неправильність. Я у неї запитав, чи не викликаю я відчуття дивацтва, адже навколо – молоді люди. Вона сказала: “Ні. Не викликаєш”.

Мабуть, внутрішньо я молодше багатьох молодих. ?

– У багатьох ваших команд – специфічний гумор: “Млеко”, “Ветерани…”, “30+”…

– А я взагалі за дивний гумор. Я сам такий. Пишу поезію дивну, яку ніхто не чув, крім моїх близьких людей. Тому сказав хлопцям: “Згоден на будь-яку дурість, яку ви мені запропонуєте. Головне, щоб це було не вульгарно”. Не люблю вульгарність і ще образливий гумор щодо національностей, рас. В іншому – будь-які примхи.

На Лізі сміху не соромлюся ні-чо-го! Я вже доволі доросла людина, щоб сильно переживати за те, що про мене скажуть інші люди.

“Я отримав у цієї братії визнання”

– Чим вам найбільше запам’ятався п’ятий сезон Ліги сміху, крім перемоги? Були якісь епізоди з виступів, репетицій, які залишаться в пам’яті?

– Багато чого мені запам’яталося з виступів. Неймовірний був номер “Дніпра” з Дантесом – “Летючий голландець” (див. відео нижче).

Я дуже полюбив команду “Пішло-поїхало” за їхній гумор у цілому. А яка була пародія “Нашого формату” на “Ветеранів космічних війн” у фіналі. Мене теж намагалися пародіювати – я хіхікав там з Кошовим, стоячи біля екрану (див. відео нижче).

Пам’ятаю чудове знайомство із “Загорецькою” на Літньому кубку, який ми зрештою виграли (це, правда, було минулого сезону, але Станіславу Володимировичу можна пробачити. – Авт. ?). Я там Йосипа Віссаріоновича Стасика зображував, розповідав про секс собачок. (Хто не пам’ятає – див. відео).

До речі, у мене вже два Літніх кубки та чемпіонство – я тепер у регаліях. ? Але найголовніше – це те, що я отримав усередині цієї братії лігосмішників якесь визнання. Тепер я для них своя людина.

“Коли мені запропонували зробити інтерв’ю із Зеленським, я не відмовився”

– Як ви думаєте, якби прем’єр-міністром України став Юрій Чуйко (персонаж із серіалу “Слуга народу”. – Авт.), він би спрацювався з президентом Зеленським?

– Ох, це складне питання. Я думаю, Юрій Іванович у будь-якому разі грав би свою гру. Імітував би чудесні відносини з усіма, а робив би своє. Тому що, на мою думку, у всій цій історії під назвою “Слуга народу” єдиний крутий шахіст – це, звісно, Юрій Іванович. Він справжній політик – для нього жодна людина не цінна, крім нього самого.

– Як думаєте, Зеленський, як політик, харизматичніший за Голобородька?

– Ой, не чіпаймо Володимира Олександровича та політику. До того ж, на це питання я б зміг відповісти тільки через декілька років. ?

Чесно вам зізнаюся, я б узагалі не цікавився політикою, якщо б це не обходило моє життя. Думаю, якби там був тільки один пан Зеленський, то я б розумів, кому конкретно я можу ставити ті чи інші питання. Але, на мій превеликий жаль, він там не один.

– Не так давно ви отримали можливість поставити питання президенту – коли брали інтерв’ю у Зеленського. Чи були готові до того, що на вас може вилитися стільки критики й бруду від – назвемо їх толерантно – “активної частини фейсбук-спільноти”?

– Знаєте, я дуже швидко визначив, що таке Фейсбук. Щойно я в нього увійшов, так майже одразу ж з нього і вийшов. Мене немає у Фейсбуці. Те, що там може видаватися за мене, – це не я. І в Інстаграмі теж. Хоча там багато різних сторінок під моїм ім’ям. Але справжнього мене там немає.

Що таке Фейсбук у моєму розумінні? Це коли люди висловлюють свою думку і дають поради, хоча їхні думка та їхні поради нікому не потрібні.

– Але вони думають, що…

– Так вони можуть що заманеться думати.

– Але ж до вас доходять “чутки” із соцмереж?

– Звісно. Мені передають, якими словами мене там називають. Ну, й нехай називають. ?

– Поясніть, чому саме ви – актор, а не журналіст – брали перше інтерв’ю у президента Зеленського?

– Це питання не до мене. Бо не я вирішував. Але коли мені запропонували це зробити, я не відмовився.

– Запропонували – хто? Люди з Офісу?

– Ні. Зі мною говорили ті люди, які це робили. ? А я погодився, бо в мене з’явилася можливість зустрітися та поспілкуватися (і не тільки в кадрі) з Володимиром Олександровичем. Ми давно не зустрічалися. Хотілося запитати “Як ти?”, коли він уже все це скуштував. Тому те, заради чого я погодився, залишилося за кадром. І це правильно.

Так, я насьорбався за це інтерв’ю.

– А як “насьорбались”, якщо ви в соцмережах не сидите?

– Я хоч там і не сиджу, але передають же. Скріншотики надіслати – святе діло. Авжеж! ?

– Ви не вперше потрапили в подібний “срач”?

– Не вперше. Пам’ятаю, мене одного разу Яніна Соколова в своїй програмі запитала про причини війни в Донбасі. І я відповів, що дуже складно говорити, бо ми насправді не знаємо всієї правди. Це було сказано мною рік тому. І чого я тільки не почув на свою адресу за ці слова. Ким тільки не називали.

Ми не знаємо також і правди про Майдан. Усієї правди. А незнання всієї правди не дає мені можливості про це говорити та міркувати. Тому завжди кажу: я не знаю предмета розмови. А якщо я не знаю предмета розмови, то говорити нема про що. Бо казати про якісь свої уявлення про те, чого я насправді не знаю, я не хочу.

“Хтось любить банани, а хтось ящики з-під бананів”

– Як гадаєте, такий серіал як “Папік” у нашому феміністичному суспільстві є актуальним? Чи не боїтеся, що й навколо цієї теми “активна частина фейсбук-спільноти” може влаштувати новий “срач”?

– По-перше, в нашому серіалі стосунки між дівчиною та чоловіком показані не в сексуальному плані. Вони не займаються любов’ю.

По-друге, якщо вже зараз під саундтреком, який тільки-но з’явився в інтернеті, пишуть, що ми зняли гівно, то можна лише припускати, що буде, коли вийде фільм.

Дивіться, як записували саундтрек, автор якого – Pianoбой Дмитро Шуров:

Але особисто мене не турбують оціночні думки людей. Думаю, що врешті-решт вийде так: скільки людей буде за, стільки ж буде й проти. Комусь це сподобається, а хтось буде піною виходити в обуренні.

Я завжди вважав і вважаю, що мистецтво – музика, література, живопис, театр, кіно – це справа смаку. Хтось любить банани, а хтось ящики з-під бананів.

Але паскудство полягає в наступному: той, хто любить ящики з-під бананів, починає в образливому тоні відгукуватися про тих, хто любить банани. Оце є річ неприпустима на мій погляд.