То що, «приїхали»?

лист
Поділитися новиною

листЧоловік від’їжджає на заробітки за кордон. Потім запрошує до себе дружину. Бо там краще! Потім забирають і сина-першокласника… А що, мають право на свободу пересування, на свободу місця проживання, на пристойні заробітки. «Підзаробимо і приїдемо». А чому б і ні? Риба вибирає де глибше, а людина – де краще! Але все це потихесеньку переходить з тимчасового на постійне місце проживання .

І хто від цього виграє? Ну звичайно ж, країна, куди переїхали. Не треба витрачатись на стимулювання народжуваності, на декретні відпустки, на утримання збиткових дитсадків, загальноосвітніх шкіл, профтехосвіти. Трохи поманили молодь  – і відразу мають готові молоді продуктивні сили, які поповнять бюджет, пенсійний фонд і взагалі зміцнюватимуть могутність іншої країни, але вже не України! А хто ж тут втрачає? Ну звичайно ж, Україна на всіх згаданих і не згаданих обов’язкових витратах. Це краща молода перспективна сім’я. Не треба пояснювати, що за кордон сяких-таких переманювати ніхто не буде, такі нам залишаться. А мабуть найважче і найсумніше те, що найбільше втрачають батьки: діти – це їхня радість, надія, допомога, заміна і в кінцевому результаті правонаступники всіх батьківських надбань. А так, вважай, всі родинні зв’язки втрачаються, обриваються. Залишаються телефонні дзвінки та листування, яке з часом згасає. Втрачається потреба у батьків щось робити, чогось досягати: для кого? Часті відвідини, на які сподіваються й ті, що поїхали, й ті, що залишились, закінчуються рідкими короткочасними гостями. Пожуряться-поплачуть і знову від’здять.

І така картина в Україні зараз не поодинока. І виходить вже не масштабна проблема, а демографічна катастрофа. Адже відомо, що головним критерієм успішності окремої громади або країни в цілому є чисельність населення, і від кількості громадян працездатного, продуктивного віку залежить економічна ситуація в державі та можливість цієї ж держави гарантувати соціальні виплати незахищеним верствам населення, пенсіонерам, малозабезпеченим родинам.

Здавалось би, все всім зрозуміло до сліз. Треба створювати умови, щоб молодь не їхала з дому, з країни. Але, наприклад, в нас, крім бідкання про безробіття, я не чув, щоб велась на місцях конкретна конструктивна розмова про створення робочих місць. І як результат  – молоді немає роботи, вона роз’їжджається, у садочок поповнення немає, треба скорочувати або дописувати «липових» дітей. Під загрозою закриття або переведення в нижчий ранг школа. І смішно, і водночас сумно, коли чуєш розмови, як сусідні школи перетягують одне в одного першачків, бо наявність або відсутність одного-двох першокласників може вирішувати бути чи не бути якійсь із них. Але те, що роботи в селі немає,  – неправда. Тільки заробітну роботу виконують заїжджі працівники або взагалі не відомо хто. От і маємо те, що маємо. Вже дійшло, що навіть ритуальні послуги надаються з району, є виїзні поминальні обіди. Звучить ніби гарно, але водночас сумно, що односельця поховати нікому, та що там говорити, інколи навіть сказати прощального слова нікому. «Приїхали»…

В. Терещенко

1 коментар до “То що, «приїхали»?

  1. Написано правдиво, так і є. Я зі своїми кількома освітами в Україні маю мінімалку, тому перспективи переїзду все частіше обдумую. І так дуже багато молодих та середнього віку українців, а деякі вже виїхали давно (багато родичів і знайомих).
    Я дуже люблю свою країну, своє маленьке місто Гадяч. Але якщо доведеться вибирати між жебрацьким існуванням тут і достойним життям “там” – вибір буде очевидний.
    Доки високі чини держави не схаменуться, Україна буде втрачати молодих і перспективних. Нероби і ледарі ж лишаться тут, вони на заробітки не поїдуть.

Comments are closed.

LIVE OFFLINE
track image
Loading...