«А ти вже купила курочку?»
Із таким запитанням мене зустріли колеги вранці, минулої п’ятниці. Звісно, спочатку я не зрозуміла про що йде мова, але згодом мені пояснили. Того дня на місцевому базарі, який зовсім поряд із редакцією, торгівля була активнішою, ніж завжди. Саме це і збентежило тих, хто того ранку йшов на роботу повз базар. Мовляв, біля кількох палаток, встановлених перед входом у торгові павільйони, був неабиякий ажіотаж. Черга простягалась на кілька метрів, а це, зі слів очевидців, заважало усім іншим нормально рухатись тротуаром. Що смачненького пропонували вирішила дізнатись і я.
Вийшовши на Великий круг я не помітила нічого незвичного – на перший погляд п’ятнична торгівля нічим не відрізнялась від усіх інших базарних днів. Але курочку, описану колегами, я таки віднайшла – серед продавців було добре видно жінку, яка стояла перед своїм імпровізованим прилавком, на якому були акуратно розкладені кольорові целофанові пакуночки. Вона пропонувала покупцям тушки качок і курей.
«Хитці, ферма, натуральні, вигодувані на власних кормах!» – пояснювала усім, хто зупинявся біля її товару.
Кожна тушка чиста, випотрошена і зважена, «витягувала» близько 2,5 кг і коштувала 170-190 гривень. І хоч черги біля натур продукту не спостерігалось, усе ж поодинокі покупці були.
Зовсім протилежна картина була навпроти – перед однією із палаток аж надто товпились люди. Підійшовши ближче я побачила, що вони один із поперед одного намагаються встигнути купити…ковбасу! Саме це, особисто для мене, було не зрозумілим, адже із ковбасою у Гадячі, на щастя, все гаразд, дефіциту немає.
У палатці двоє продавців, розмовляли із явним акцентом, притаманним західному регіону України. На моє запитання звідки вони приїхали до нас, відповіли, що із Рівного. На цьому наша розмова закінчилася, бо потрібно було обслуговувати клієнтів, яких до речі, було чимало. Та й асортимент, чесно кажучи, солідний: у продажі різні види ковбас, сосисок, плавлених сирів у «ковбасці», масло, паштет, фарш і, навіть, лососева ікра у банках!
Ціни на продукти середні – сардельки 65 грн./кг, ковбаса «варена» 85 грн./кг, копчена 60-110 грн./кг, масло 95 грн./кг.
Дивно, але покупців не відлякували ані ціни, які, до речі, не надто відрізнялись від середніх у місцевих магазинах, ані незрозуміле походження продуктів, ані умови, у яких вони реалізувались.
Звісно, не усі зупинялись біля ковбас, а були й такі, хто проходив повз. Від одного гадячанина, який утримався від придбання фаршу майже із землі, я почула, що ці підприємці приїжджають у Гадяч уже не вперше. Але раніше вони продавали свої товари у торговому павільйоні ринку. І цей чоловік чи не єдиний, хто нарікав на умови, у яких продаються продукти харчування:
«Ніхто не каже, що воно погане. Можливо, навіть у кілька разів краще, ніж те, що купуємо ми зазвичай. Але ж якби ви знали, як воно «пахло» у вересні, коли пекло і пилюка звідусіль… Зараз хоч прохолодно, то може зберігається краще. Та й не лише у температурі справа – подивіться, як продають масло. Воно ж лежить нічим не прикрите! А фарш? Взагалі під ногами. Не порядок!»
Зізнаюся, курочку я так і не купила. Але не тому, що обрала ковбасу, а тому, що маю домашнє м’ясо птиці. Натомість, мене здивував вибір інших гадячан – біля фабричних ковбас черга, а біля домашнього м’яса – одиниці. Адже якщо й скуповуватись на стихійному ринку, то краще взяти натурпродукт, аніж ковбасу незрозумілого походження.
Оксана Кириченко
