«Народна рада» – два роки потому

нар рада
Поділитися новиною

 

нар радаМинуло більше двох років із часу створення так званого «контролюючого органу» – Народної ради. Спершу організацію сприйняли із осторогою – підозріло ставились до кожної справи чи акції. Та все ж з часом дух патріотизму переміг і жителі міста та району гуртом взялися творити добрі справи. Збір одягу і продуктів військовим відбувався чи не щотижня, а волонтерські поїздки стали звичними для гадячан. У районі активно створювались осередки організації, функціонували комітети при раді. Без перебільшення добрі справи волонтерів обговорювали на кожному кутку. Кілька разів голова народної ради навіть відзвітував про зроблене… 

Проте, останнім часом активність організації помітно притихла. Не чутно чи існує ще волонтерський центр, чи відбуваються поїздки в АТО. Склалось враження, що рада взагалі ніби припинила своє існування.

Тому, при нагоді, ми поспілкувались із Олександром Сивашем, головою ГО «Народна рада».

«Ставлення неоднозначне»

«Зробиш щось – не так. Не робиш – також не так. Але, як правильно робити ніхто не каже, конструктивних пропозицій не було.

Сьогодні у людей у головах, у душах повна зневіра. При чому зневіра до усього, що відбувається в країні. Коли наша організація починала діяльність у 2014 році, тоді ще була якась надія. Усі сподівалися на краще, вірили у зміни, з вірою і допомагали. А сьогодні вже не вірять. І я не вірю.

У країні немає порядку. Якби всі працювали разом, у одному напрямку, то можливо був би прогрес. А так, як сьогодні працюють –  нічого не зміниться.» 

«Усі шукали прихований підтекст»

«Коли все починалось, я власним автобусом  їздив у зону АТО – возив усе те, що збирали люди. І ні у кого нічого не просив  – ні коштів, ні допомоги. Всього 200 літрів пального нам дала РДА. А ми зробили 12 поїздок (одна – це 150 літрів). І все. Отака допомога. А тепер доводити, що я щось зробив і продовжую робити більше не хочу.

Недавно з’їздили в АТО, але не виносили цю поїздку на загал. Чому? Бо немає чого показувати. Вже й везти нічого – 5 пачок чаю і 50 банок консервації – це ніщо у порівнянні із тим, що ми відвозили раніше… Вдалося поїхати і добре.

Пам’ятаю як ми потрапили під обстріл. Тоді сидів і думав не про себе, а про те, що дітям скажу, якщо повернусь без автобуса. А повернувся  потрібно було ще й щось доводити – усі шукали прихований підтекст…»

«Немає підтримки»

«Зараз ми абсолютно ніяких акцій не проводимо. Просто по причині відсутності підтримки. Наприклад, я звертався у районну раду за допомогою у проведенні Дня захисту дітей (потрібні кошти на призи). Отримав відмову. Спасибі, підприємці допомогли безвідмовно.

Була ідея проводити заходи  для дітей, у Красному Куті, по вивченню історії рідного краю. Ми планували конкурси, квести, ігри, кашу і гіда, який би все розповідав дітям у ігровій формі. Навіть у райвідділом освіти це було внесено у план – Лютенська школа повинна була привести дві групи. Але все відмінилось. Тому, що не було підтримки.

Я вважаю це наслідками розділення відділів освіти. У міському взагалі не знаєш до кого звертатись. Районна ніби й не проти допомогти, але все одно справа чомусь не рухається.»

Про військово-патріотичне виховання

«Кілька тижнів тому ми приїхали із військово-патріотичного табору, куди возили місцевих дітлахів. Його організували активісти Полтавського обласного осередку ВГО «Сокіл». Табір був розташований біля села Терентіївка (Полтавський район). Подібні «вишколи» допомагають молоді бути згуртованими, працювати в команді, вдосконалився фізично і розумово.

Але ми навіть нікому не сказали, що приймали там участь…

Коли у тебе запитують «скільки платитимуть за участь у такому таборі» у мене зникає бажання взагалі щось робити.

Хоча табір був досить цікавим. Там навчали, як себе поводити у військовій обстановці, наданню першої медичної допомоги, військовій справі. Приїздили хлопці із АТО. Діти жили там тиждень і виховання колективом пішло їм на користь. Загалом атмосфера неймовірна. Хоча, мушу погодитись, що допомоги на нам також ніхто не надав.»

«Далі працюватимемо у Куті»

«Триває підготовка до заходів присвячених річниці підписання Гадяцького договору, у Красному Куті. Поспішаємо, так як часу лишилось мало, а залучити техніку у нас, знову ж таки, немає коштів

Зараз триває підготовка площі, облаштування сцени, чистка ставка. Цьогоріч готуємо більш насичену програму ніж минулого.

Як на мене, то статус цього заходу значний для нашого міста. Міжнародна конференція, що відбулась у червні – це був лише початок. Тому, якщо рахувати відносини між Польщею і Україною, то сьогодні цим заходом їх можна було б згладити. Чому цього не розуміють у районі, місті, області?

На мою думку, у районі є спілка, кошти якої акумулюють трохи не туди, куди було б правильно – це «Гадяччина». В основному вони допомагають СБУ, прокуратурі, поліції… А це ж громадська скарбничка! Вона повинна була б фінансувати такі заходи, як плануються у Красному куті.

«Пора змінювати систему»

«Люди вже почали задумуватись про те, що буде далі. Пора змінювати систему, а не людей. І «верхи» повинні зрозуміти це якнайшвидше.

А поки що маємо лише розчарування у всьому.»

Після розмови, Олександр зітхає і розводить руками. Навіть без слів видно, що він знесилений і зовсім не впевнений у тому, що зможе продовжувати далі розпочаті справи без певної підтримки.

«Базар Медіа в Україні»

На фото: Місцеві підлітки у військово-патріотичному таборі

  

2 коментарі до “«Народна рада» – два роки потому

  1. Я просто плачу як Сашку жалко та важко… А кредити у кілька сот гривнів які він позакривав за волонтерську кар”єру він не згадує? А як він брав гроші та соляру від РДА та підприємців привезти тіла наших хлопців і стільки ж заправляли родичі? А перепродаж продуктів, амуніції? Де совість? Тебе ж уже всі терпіти не можуть “діяч”?

  2. Зате Олександр Сиваш ввійде у історію як руйнівник корупції і памятників комунізму!!!

Comments are closed.

LIVE OFFLINE
track image
Loading...