«Чи закриють відділення «Ощадбанку» у Книшівці?

Закриють. Якщо ми, жителі Книшівської громади, нічого не робитимемо в цьому напрямку. А втім, усе по-порядку. Уже давно йдуть розмови про закриття цієї установи. Питання: потрібна вона чи ні? Звичайно, потрібна. Це відділення хоч і невелике, але тут можна оплатити комуналку, одержати зарплату, пенсію, оформити депозит, перерахувати гроші і т.д.

Якщо коротко, то присутність банківської установи в населеному пункті – це ознака цивілізації. І не тільки відділення банку, а й аптеки, ФАПу, пошти, зручної автобусної зупинки, бібліотеки.

Так от, крім розмов декілька місяців тому в сільську раду прийшло офіційне повідомлення про намір центральних органів «Ощадбанку» закрити своє відділення в с. Книшівка. Реакції ніякої. Тоді група односельчан звернулась з цією проблемою до народного депутата України Тараса Кутового. Після його втручання наміри про закриття відділення, здається, призупинились. Але ж ми добре розуміємо, що так ситуацію довго втримати не можна, тому що банківська установа не бюджетна, тут діють прості і досить зрозумілі закони: є достатній виторг – працюємо, немає – закриваємо, крапка. Але відкрити потім буде не так просто. І поїдемо всі без виключення на район справляти свої потреби з одержанням, оплатою, перерахуванням і т.д., трясучись по бездоріжжю і вистоюючи в чергах, поглядаючи на годинник, чи встигну на автобус.

А що ж ми, прості книшівчани, броварчани, дучинчани, можемо зробити для цього? Подвигів тут робити не треба. Просто треба стати клієнтом цього відділення. І все. І приклад в цьому повинна подавати еліта – керівники, бюджетники, інтелігенція – люди, які на місці повинні формувати політику збереження і розвитку населених пунктів, де проживають. А всі інші повинні брати з них приклад. Звичайно, це право кожного – обирати собі банк. Хочу навести показовий приклад з книшівського життя в недалекому минулому, свідком якого довелось бути. Як поступали керівники, коли якийсь потрібний захід був прогнозовано провальним? Коли відчувалось, що план здачі донорської крові був під загрозою невиконання, тодішній голова колгоспу сказав: «Завтра я йду здавати кров, усі керівники за мною!» За ними прийшли і прості люди. І в той раз Книшівка план здачі донорської крові не тільки виконала, а й перевиконала.

До речі, таких прикладів, коли керівникам доводилось хоч трішки, але бути схожими на Прометея, було немало, тоді і справи робились. А тепер: одне думаємо, друге кажемо, третє робимо. І це помітно навіть неозброєним оком. А тоді один в одного запитуємо: чи скоро в нас буде покращення, чи скоро будемо в Європі? Не скоро. І багато в чому ми винні в цьому самі, бо виглядаємо, що хтось прийде і все зробить за нас, а тоді ми вже станемо європейцями.

В. Терещенко