«Віддайте зароблене!» або Історія про «заводські вірьовки»

У середу, 11 листопада, до нашої редакції зателефонували і повідомили, що працівники сирзаводу знову страйкуватимуть. Та коли я та представники інших місцевих ЗМІ в обумовлений час з’явились під приміщенням райдержадміністрації, жодного із сирзаводівців там не знайшли. По кількох десятках хвилин чекання до нас вийшов перший заступник голови РДА Іван Волощук і повідомив, що страйкувальники свій захід… відмінили.

Іван Володимирович повідомив, що працівникам цього дня видали ще частину заборгованості за липень, пообіцяли до 15 листопада за липень розрахуватися повністю (нагадаю – під час страйку працівників сиросховища, який відбувався 4 листопада, було обіцяно, що з боргами за вищезгаданий літній місяць буде покінчено саме до 11 листопада) і щомісяця повертати борги, частково, виділяючи на це по 200 тис. грн. Тож сирзаводівці працюють.

Звісно, хотілося би вірити, що так воно і буде, і працівники підприємства таки отримають багатостраждальні заборговані зарплатні. Та мені згадався в зв’язку з цим старий анекдот:

«На початку 90-х років на український завод приїхав американський бізнесмен. Йому показали підприємство. Усе сподобалося та зацікавило одне питання: «А чи страйкують на вашому заводі?» Звісно ж, йому відповіли: «Ні». Та чоловік вирішив це перевірити, попросивши зібрати колектив, якому заявив: «З сьогоднішнього дня ви будете працювати 12 годин на добу 6 днів на тиждень». І подумав: «Зараз почнеться». Але працівники раптом почали з ним погоджуватися, аргументуючи це тим, що начебто дійсно працюють мало. Та американець вирішив на цьому не зупинятися і, повторно зібравши колектив, повідомив, що хоч робочий час і збільшився, зарплатню вони отримуватимуть в половину меншу, ніж до того. Та й тут працівники погодилися, бо ж начебто і так чимало отримують, а в Африці дітки хлібця не доїдають. Тож бізнесмен вирішив використати крайній аргумент: «Он, бачите, газова труба? Так от зараз, на цій трубі, ми вас будемо вішати». І тут по паузі піднімається чоловік і говорить: «Ви нам тут, товаришу американець, голову не морочте, кажіть – вірьовки свої нести чи заводські будуть?»

Історія насправді невесела, а швидше повчальна. Але ж і працівники сирзаводу зі своїми поступками керівництву врешті-решт можуть отримати хіба що  «заводські вірьовки». Тобто, у їх випадку, обіцянки. Та чи дотримаються керівники своїх обіцянок по нехай і частковій, але регулярній виплаті заборгованості, навіть якщо до 15-го розрахуються за липень? І скільки на це піде часу, якщо виплачуватимуть незначними частинами? Питання наразі риторичні.

Зважуючись на такий серйозний крок, як страйк, розпочате треба доводити до кінця, до того ж, до безумовно переможного. Усі відомі з історії успішні страйкарі послуговувались гаслом «Все або нічого!» і страйкували до того, поки їх проблеми вирішувалися в повному обсязі і саме так, як їм потрібно. Адже дія напівмірами, за визначенням, – дія програшна. І розуміючи, що працівники відступають від своїх вимог, задовольняючись дрібними подачками, керівництво може ще довгими місяцями «годувати» працівників «солодкими» обіцянками. А як цілком слушно говорить народна мудрість: «Обіцянка – цяцянка…» Мабуть, закінчення цього вислову відоме всім.

До речі, як повідомив один з працівників підприємства, обіцяної заборгованості він так і не отримав. То ж чи виконуватимуть керівники свої обіцянки по нехай і частковій, але регулярній виплаті заборгованості надалі, і скільки на це піде часу, якщо виплачуватимуть незначними частинами? Питання, наразі, риторичне.

Андрій Суіменко