Друге народження

Минав звичайний день. Надворі вже вечоріло. Ніщо не віщувало біди. Та раптом вона прийшла, як грім серед ясного неба. Велике горе прийшло у нашу родину. Моя онучка Валерія, граючись сама у кімнаті, дістала із шафи ліки і випила смертельну дозу сильно токсичного препарату «Ізоніозид». На цей час її мама, а моя донька Юля, була на кухні і готувала вечерю. Донька розповідала, що коли готувала, то щось повело її зайти в кімнату, де гралась її донька.

Вона не знала, чому туди пішла, але Господь, знаючи те, що дитина випила ліки, надихнув мою дочку Юлю туди зайти. І коли вона зайшла, то на столі побачила пляшечку з-під ліків. Вона подивилась, що там мало, і запитала у доньки, де вона їх поділа. І та показала на доріжку, що, мов, розлила. За це мама її наказала, поставивши у куток. Після цього пішла далі на кухню. Потім зателефонувала знайомому і розповіла, що Лєра розлила ліки на підлогу. Той відповів, що то погано.

Пізніше, моя старша онука Аня, яка гуляла з подружками, повернулась додому і зайшла в кімнату, де знаходилась її сестра Валерія. Вона побачила, що сестра стоїть у кутку, наказана. Через певний проміжок часу у Валерії відкрилась блювота, і Аня позвала маму. Мама наполегливо почала питати в меншої доньки, чи все-таки та пила із пляшечки ліки. Тільки тоді дитина ствердно кивнула головою. Мати поміряла температуру, вона була дуже низькою – 34,5.Дитина була дуже в’ялою. Побачивши, що дитина засинає, вона подумала, що мала втомилась, і поклала спати. Сама вирішила почитати в Інтернеті інструкцію до ліків. Але у дитини знов почалась блювота. Моя донька Юля негайно викликала швидку.

Напевне, Господь не покидав нашу дитину від самого початку. І він знав наперед усі обставини, і Ангел-охоронець, якого Бог поставив біля не,ї не відходив ні на мить. На той час «швидка» була на виклику якраз у Красній Луці. Відтак Валерія була доставлена вчасно в реанімаційне відділення, де її зразу підключили до апарату штучного дихання. Пройшло дві години від того часу, коли вона випила ліки. Лікарі говорили: якби ще 5-10 хвилин, вони б уже нічого не змогли зробити. Тому що після такої дози, яку випила дитина, не живуть. Але Господь постійно був із нею. Лікар, якого викликали з Полтави, сказав: «Моліться і вірте». І коли я з донькою виходила з його кабінету, то відповіла їм: «Нехай Господь вас благословить». Були переживання, але глибоко в серці мені було спокійно, я не плакала, я ходила і славила Бога, я співала внутрішнім голосом пісні і вголос. У суботу, 19 вересня, зранку, коли я їхала автобусом в село, Господь надихнув мені написати слова подяки. Я відразу дістала із сумки блокнот і ручку і почала писати. Слова були такими:

Ты чудо явил в моей жизни,

Ты внучку мою оживил,

Ты возвратил её с того света

И снова ей жизнь подарил.

Ну как мне Тебя не славить,

Не говорить о Тебе,

Ведь только Тебе всё под силу,

И всё возможно Тебе.

Спочатку я не розуміла цих слів, так як мало ще пройшло часу. Господь мені дав такі слова. Це була Його воля, Він знав наперед, що дитина буде жити для Його слави, і Він мене утішав цими словами для того, щоб я молилась і вірила. І Він виконав свою обіцянку. А я коли молилась, то говорила Богу, що буду свідчити про це і напишу в газету. Звісно, молилась не тільки я, молились у нашій помісній церкві, яка розташована по вулиці Вокзальній, 1, до якої я ходжу і служу Богу Всевишньому. Молились також у Зінькові і Лохвиці, куди я зверталась і просила молитись. Усі вірили в те, що для Господа нічого неможливого нема. Дякуючи молитвам братів та сестер, які мене підтримували і не були байдужими до цього, це мені ще дужче укріпляло віру.

У неділю, коли я попросила взяти піст за онуку, ніхто не відмовив. Мама, яка приїхала зранку в лікарню, попросилась, щоб їй розрішили зайти до дочки, і її впустили, але ненадовго. Потім вона купила ліки, і доктор сказав, що до ранку можна не приходити. Після лікарні вона прийшла до Церкви, і там, будучи в посту, ми помолились і ще раз маму і за її дочку, за її зцілення. Послухавши слово Боже, після обіду Юля поїхала в село, але на серці у неї було неспокійно, вирішила повернутися назад до лікарні. Вона попросила дозволу побути біля донечки, і лікар не відмовив. Зайшовши у палату, вона поцілувала дитину, погладила і почала говорити до неї. Дівчинка відреагувала, вона поворухнулась, намагалась відкрити очі. А вже на ранок наступного дня дитину відключили від апарату, вона почала дихати самостійно.

Я дякую Богу і всьому медичному персоналу реанімаційного відділення, лікарю з Полтави, який приїздив на виклик, за те, що вони не відходили від моєї онуки ні вдень, ні в ночі. Також дякую медичному персоналу дитячого відділення, де мою Валерію продовжували ставити на ноги. Дякую всім віруючим, які молились разом зі мною і вірили в чудо. Усі віруючі молились за весь медичний персонал, щоб Господь був їхніми очима, розумом і руками. Дякуючи Господу Богу, Він почув наші молитви і воскресив мою онучку з мертвих. Господь руками медичного персоналу поставив її на ноги. Я хочу, щоб через це свідчення Господь торкнувся кожного серця. Щоб кожен, хто буде читати це, задумався над своїм життям. Що ніякі екстрасенси, ніякі бабки-шептухи, колдуни людині не допоможуть. Тільки істинний живий Бог, який живе на небесах, може змінити життя на краще і зробити чудо в житті кожного із вас. Він жде вас, Він хоче, щоб ви впустили Його в своє серце, і щоб Він був господарем вашого життя. І коли ви це зробите, тоді життя у вас буде кращим. Для нашого Господа нічого неможливого нема, тільки побажай, прийди до Нього і вір. Нехай Господь вас утішить і благословить.

З любов’ю Божою до всіх вас Марія Комісаренко