Успіх суспільства – у постійному тиску на владу

В Україні за останні 10 років відбулися дві народні революції – Помаранчева революція і Революція гідності. Кожний раз команда, яка після революції приходить до влади, намагається створити всі умови для максимально довгого, а при можливості безкінечного збереження себе при владі.

Отже, при таких умовах заміна державного керівництва, яке не хоче залишати владне корито, проходить переважно революційним, насильницьким шляхом.

Кожна наступна команда формується по клановому принципу, який далекий від демократії.

Помаранчева революція відбулась через неспроможність донецьких передати владу іншим, більш популярним політикам. А Революція гідності відбулася через те, що донецькі дали зрозуміти, що вони прийшли до влади навічно. І саме після Революції гідності озброєний конфлікт в Донецькій і Луганській областях був затіяний донецькими олігархічними кланами проти центральної Київської влади, щоб довести: без бою вони владу в регіоні не здадуть. І для цього вони призвали на допомогу також російську еліту.      

На мій погляд, аналогічна картина спостерігається і в Україні. Складається враження, що війна для правлячої в Україні еліти має ряд вигідних для неї моментів:

1. При веденні військових дій особливо важко виконати основні завдання Революції гідності – зламати хребет кланові олігархії, що зрослася з владою.

2. Під час війни легко винищити в різних військових операціях і котлах передовий, прогресивний авангард українського народу.

3. Під час війни легко і непомітно збагачуватись за рахунок списування бюджетних коштів на військові цілі, так як у військовий час зменшується контроль зі сторони народу за витратами бюджетних коштів.

4. Під час війни проходить непомітно перерозподіл награбованої власності від відлученої від державного корита попередньої еліти до владної на той момент еліти.

5. Саме головне – війна є стовідсотковим гальмом і запобіжником для прийняття необхідних законів і інших дій народних мас для зміни еліт.

Одним із факторів укорінення панування владної еліти у нас є нав’язування парламенту провладних законів, проведення нібито вільних і конкурентних виборів, коли бідний і голодний народ віддає свої голоси за подачки, а результати виборів можуть бути зманіпульовані на всіх етапах: реєстрації кандидатів, проведення передвиборної компанії, підрахунку голосів. Як репетицією для наступних парламентських виборів були чернігівські вибори до Верховної Ради.

Щоб якось створити видимість дій влади на користь народу, правляча еліта в Україні започаткувала ряд комплексних реформ в усіх галузях суспільної діяльності: економіці, правоохоронній та судовій системі, оборонній, податковій, освіти та охороні здоров’я, конституційній та виборчій системах.

Однак загальний погляд українських громадян і міжнародних експертів зводиться до того, що реформи в Україні свідомо гальмують. За півтора року після Революції гідності загублено багато часу, бо у нас сьогодні в країні діє парламент, в якому більшість у владній коаліції складають «перефарбовані» представники колишнього режиму Януковича. Однак цей парламент, який має провладну коаліцію з конституційною більшістю, не здатний на реформи і не бажає приймати закони по деолігархізації владної верхівки, боротьби з корупцією. У західних політиків складається думка, що боротьба з корупцією новою владою проводиться лише на папері, а насправді ситуація виглядає з точність до навпаки. Більшість державного апарату – це послідовники старого режиму Януковича, які зрослися з сьогоднішньою владою, або це вихідці із попередньої влади.

Час минає, скорочується довіра, зубожіє населення, за період панування нової влади майже нічого не змінилось. Україна побила світовий рекорд по падінню ВВП і займає перше місце в рейтингу швидко падаючих економік світу. За роки незалежності ВВП скоротився на 35%. Згідно даних Всесвітнього банку, це найгірший результат за останні 24 роки.  Тільки за останній рік число безробітних збільшилось на 500 тис. чоловік. Такі ключові фактори, як корупція, відсутність правосуддя, свавілля місцевих чиновників, нікуди не поділись, високі рейтинги і кредити довіри були розгублені занадто швидко, бо головна причина гальмування реформ – відсутність політичної волі президентської, парламентської і урядової верхівки.

Про відсутність політичної волі говорить і той факт, що очевидну війну з Росією влада і далі лукаво називає АТО, тобто події на Донбасі видаються і нам, і всьому світові, як внутрішньоукраїнський конфлікт, який наш Президент, вступаючи на пост, обіцяв закінчити за години.

Однак пройшло вже півтора року, справжня війна з Росією виснажує економіку, поступово виснажується волонтерська допомога армії, а дії влади за цей період привели до різкого зменшення патріотичного духу населення.

У той час, як Європа за цей період розпізнала і побачила справжнє лице російської влади і почала вводити економічні санкції проти неї, Україна не ввела ніяких санкцій проти Росії, а навпаки, продовжує проводити економічні зв’язки, і направляючу роль у цьому дає власним прикладом сам Порошенко. Липецька кондитерська фобрика «Рошен», яку Президент обіцяв продати на початку свого правління і яку ніяк не може продати, посилаючись на низькі ціни і відсутність покупців у час війни, продовжує успішно функціонувати. Згідно даних Національного бюро розслідування України, Липецька кондитерська фабрика «Рошен» заплатила в казну Росії 5,1 млн дол. податків, фабрика має намір збільшити випуск і реалізацію продукції у 2016 році. Ось що говорить по цьому питанню директор Інституту аналізу і менеджменту політики Р. Бортник: «Попрощатися з бізнесом йому не дають ті якості, які власне і допомогли Порошенкові стати олігархом і вподальшому державним діячем – недовіра і жадоба. Він не довіряє своєму близькому оточенню і відповідно не наважується передати свої активи в управління комусь іншому. Крім того, бізнес приносить прибуток – рівень продаж «Рошена» стрімко росте навіть у нинішній кризовій ситуації. Порошенко чітко розуміє, що державні посади не вічні, а бізнес залишиться назавжди».

У той же час партнер по блоку Порошенка Яценюк планує ще в цьому несприятливому через військовий стан і падінння економіки році продати у приватну власність більшість важливих державних підприємств, і Порошенко цьому не заперечує. Як бачимо, діаметрально протилежний підхід до власного і державного бізнесу.

Сьогодні президентською владою ініціюється теза про те, що для того, щоб більше влади передати на місця і різко підняти рівень розвитку місцевого самоврядування, головним гальмом сьогодні є діюча Конституція. Тому Президент без широкого обговорення в парламенті і в суспільстві вперто проштовхує зміни до Конституції.

На думку багатьох експертів, головною причиною змін до Конституції є пункт Мінських угод між Порошенком і Путіним про те, що Україна додасть до Конституції пункт про те, що в Луганській і Донецькій областях будуть упроваджені спеціальні положення про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донбасу.

Нещодавно кореспонденти вітчизняних ЗМІ опублікували скани документів «Меморандуму про виконання положень Протоколу по підсумках консультацій тристоронньої контактної групи відносно кроків, направлених на імплементацію Мирного плану Президента України П.Порошенка і ініціатив Президента Росії В.Путіна».

Ось лише деякі пункти:

п.6. Прийняти закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, які мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України.

п.5. Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в дію закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’зку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей.

п.11. Прийняти програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.

п.12. Питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватись і погоджуватись із представниками окремих районів Донецької і Луганської областей.

Однак найбільш небезпечною, найбільш руйнівною для української держави є норма Конституції, що міститься у Перехідних положеннях, де записано, що особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей регулюються окремим законом.

Ця норма якраз і відображає ідею особливого статусу Донбасу, якого домагалася Росія, і який записаний в домовленостях від 12 лютого 2015 р. Відповідно до цього пункту всі ознаки особливого статусу Донбасу такі:

– наявність постійно діючого закону про  особливий статус (особливості самоврядування);

– амністія бойовикам;

– неможливість дострокового повноваження місцевих рад;

– формування загонів «народної міліції»;

– призначення прокурорів і суддів за погодженням із місцевими радами;

– статус російської мови;

– зобов’язання України фінансувати окуповані території за захищеними статтями бюджету.

Ці Мінські домовленості підписали посол Євросоюзу Л. Кучма, посол РФ в Україні Н. Зурабов, представники самопроголошених ДНР і ЛНР О. Захарченко та І. Плотницький

Ці положення чітко говорять про те, що Україна через так звані «закони по Донбасу» передає на невизначений період частину українських територій під повне управління Росії, узявши їх на повне утримання і відбудову, не маючи жодного впливу на їх діяльність.

Як парадокс, як гірка пігулка нашій сьогоднішній владі є інформація про те, що не маючи ніякого юридичного статусу, адвокати «ДНР» уже направили до Адміністративного суду Києва позов із вимогою визнати незаконним введення пропускної системи в Донбасі. Вони пишуть: «Це порушення прав людини, Конституції України, тому що обмежена свобода пересування. Це порушення міжнародних актів, використання яких Україна взяла на себе. Якщо українська судова система не здатна відновити права, то будемо шукати механізми звернення в міжнародній інстанції».

І це пишуть люди, які сьогодні з усіх видів зброї гатять по мирному населенню, по наших військових, люди, які сьогодні підривають мости, з-д колії, розбомблюють підприємства, житлові будинки, школи, лікарні, допомагать вивозити в Росію обладнання багатьох донбаських заводів і підприємств, а завтра, у разі прийняття закону про внесення змін до Конституції, будуть поряд сидіти у Верховній Раді і диктувати та нав’язувати нам свою волю.

Чи за такі зміни воюють, щоденно гинуть і отримують каліцтва наші військові – сини, брати, чоловіки?

Це що, обдумане рішення Президента надати амністію виродкам і присудити тим самим мене, мою сім’ю, моїх дітей і внуків на спільне проживання з убивцями? Це не просто звичайні вбивці, це цілком справжні, сформовані вбивці, що скуштували смак крові та безкарності. Це вбивці, що не отримали помсти, не засуджені і навіть не піддані осуду. У них сформувалась убивча формула: у кого автомат – той і правий. І вони з тієї війни вийшли переможцями і героями. А наша влада хоче узаконити їх убивства як здійснені, так і майбутні.

Якщо такі дії здійснить наша влада, то вона не варта і ламаного гроша.

Вибити революцію з Майдану, знищити цвіт нації, залишити результати грабіжницької приватизації, дорозпродувати держмайно – і будьте здорові. Це, так би мовити, мета сьогоднішньої влади України і її мирні умови.

А які ж мирні умови по твердженню вітчизняних екпертів і політиків вигідні для нас і всього українського народу?

Якщо військовим шляхом звільнення окупованих територій нам неможливе, то тоді потрібно ізолювати ці території від України, припинивши з ними будь-які соціально-економічні відносини, включаючи закупівлю вугілля з окупованих територій. І нехай Путін наїсться по самі вінця окупованим і зруйнованим ним Донбасом.

Українська сторона має на міжнародному рівні заявити про свою готовність дати можливість мешканцям окупованої частини Донбасу вільно, під міжнародним контролем висловитись:  хочуть вони жити в європейській Україні чи ні? Для цього серед мешканців окупованого Донбасу, включаючи внутрішньопереміщених осіб, провести опитування, а після цього – всеукраїнський референдум, який прийме рішення щодо належності цих територій Україні. Не треба боятися ні проведення опитування, референдуму, ні його результатів. Рано чи пізно мешканцям Донбасу необхідно визначитись із власною  ідентичністю. Без цього будь-яка  їх інтеграція в український проект буде неможливою. І будь-який результат такого опитування і референдуму буде вигідний і виграшний саме для України. А Путіна він зажене в геополітичний тупик.

Єдине, чого сьогодні не можна зробити, як  подарунок Путіну за жодних обставин – підірвати завоювання другої Української революції гідності – нав’язавши особливий статус Донбасу в Конституцію.

А сьогодні ще на додачу до всього став відомий сценарій «мирної трансформації» бойовиків і сепаратистів в життя українського суспільства. Його озвучив друг Путіна і наставник Президента РФ в Україні Медведчук. Він пропонує замінити навіть назви Донецької і Луганської областей на Донецький і Луганський край. І зробити це шляхом внесення змін у Конституцію України, у той час як Порошенко продовжує стверджувати про трирічний «особливий статус» території, захопленої терористами і армією РФ. А що буде з нами і з Порошенком  через три роки, знає лише один Бог.

І далі Медведчук пропонує: «Край, як територіальне формування в складі єдиної держави, наділяється правом на самоуправління через териториальні громади і їх об’єднання, сформовані органи представницької і виконавчої влади з метою забезпечення економічної самостійності, національних потреб, вирішення гуманітарних питань у сфері освіти, мови і культури».

Як бачите, яскравіше не скажеш. І якщо, не дай Боже, колись, у майбутній ВР узаконені сепаратисти висунуть такі вимоги, хотілося б побачити тоді Порошенка у будь-якій його іпостасі. І відповісти за все.    

І все ж будемо оптимістами, не дивлячись на тяжкі економічні умови, в яких сьогодні знаходиться Україна, реформи в Україні незворотні по наступних причинах:

– стара державна система вичерпала свої ресурси, громадянське суспільство переросло в своєму розвитку державну економічну і політичну систему і продовжує постійний тиск суспільства на всі форми влади і постійний тиск Заходу на владу;

– війна суттєво послабила олігархічну модель економіки, відкрила і оголила лице олігархії і показала її паразитуючу сутність. У подібних умовах війна і економічна криза приводять, як правило, до розпаду країни. Однак Україна доказала свою надзвичайну живучість в економіці і на полі бою в плані консолідації поліетнічної політичної нації навколо оборони країни і успішних реформ.

На думку експертів, єдиний вихід для української нації – шляхом тиску повністю переформатувати професійний уряд і дати йому законодавчо мандат на реформи. І першим кроком новий уряд повинен провести реформи самого себе, а також формувати на місцях команди громадянських активістів у містах для взаємодії з місцевою владою в справі швидкої імплементації реформ.

Як співалося недавно: «Разом нас багато – нас не подолати».

Світлана Гейко, 3 вересня 2015 р., м. Гадяч