Сервіс по-гадяцькому: п’ять проблем місцевого обслуговування

15 березня – Всесвітній день захисту прав споживачів

Ця дата в календарі звучить дуже красномовно, чи не так? Але для більшості – просто пусті слова. Адже подумайте, як часто ви загадуєте про те, що взагалі маєте якісь права як споживач? Приміром, до рук потрапив неякісний товар – хтось відразу піде обміняти продукцію, хтось поліниться, але лише одиниці звернуться до відповідних служб, хоча мають на те повне право. Щоправда, більшість навіть не знають про таку організацію, як інспекція з питань захисту прав споживачів. Що й говорити – навіть ми контактної інформації в довіднику не знайшли.

Але, підчепившись до теми, варто згадати й сервіс, а він у нас, у Гадячі, особливий. Бо, погодьтеся, товар неналежної якості, та ж таки прострочена ковбаса, не потрапить нам до рук без «привітної» посмішки «дбайливої» продавчині.

Тож спробуємо розглянути проблеми гадяцьких точок продажу. Сподіваємося, критика піде на користь як власникам магазинів, так і персоналу.

№1 – Прострочений товар

«Втюхувати» продукцію, термін дії якої вже вичерпаний, нині стало дуже «модно». Такий метод збуту товару практикують не лише звичайні магазини, а й мережеві супермаркети. Щоправда, іноді останні вдаються до хитріших прийомів. Ось такий випадок: на пластиковому лотку з солодким рулетом, наче каплею води, розмито дату виробництва і кінцевий термін споживання. Можливо, усього ж буває! Але дивом рідина потрапила ще на 3 упаковки. Збіг обставин? Не думаю.

Ось вам ще один «маркетинговий» хід – пакети зі свіжим кефіром і простроченим лежать через один. А що? Може, хтось необачно візьме й два. Винахідливо, нічого не скажеш.

У магазинах, де обслуговує продавець, здається, своя система. На запитання «Чи свіже?» рідко хто відповість «Ні». Проте ще й заспівають по-своєму: «сьогодні привезли», «сама вже додому взяла», «свіжішого бути не може». От тільки цікаво, на що вони розраховують – на те, що таки минеться і не прийдуть «вдячні» покупці зі скандалом?

Ось ще один недавній випадок: купуючи ковбасу, уже звично глянула на дату виробництва. Виявилося, що термін дії вичерпано. Попросила замінити. Продавчиня, перебравши продукти, розвела руками, мовляв, такої свіжої немає. Узяла іншу. Наступного дня, зайшовши до цього ж магазину, із цікавістю глянула на вітрину з м’ясним –  прострочена ковбаса лежала на тому ж місці, певно, чекала «свого» клієнта.

Про те, що люблять у нас підмішувати свіжі солодощі з несвіжими, також ні для кого не секрет. Тож, як зізналася одна бабуся,  «де м’якенький пряник – сама куштую, а то доводиться з собакою ділитися, бо не вгризу».

Трапляється й зовсім зіпсований товар – цукерки з черв’яками або й балик із пліснявою. Правда, якщо підеш по свіжих слідах, то є шанс, що повернуть гроші. А якщо десь із села приїхав прикупити смачненького, чи наїздишся? Чи, може, на те й розраховують?

№2 – «Магазинна» гігієна

Не всі гадяцькі продавці, як виявилося, навчені правильно подавати товар.

– Попросила поміняти хліб. Продавець запитує: «Чому? Він свіжий». Ще й так здивовано на мене глянула. Я й відповідаю: «Ви хліб взяли голими руками, а перед цим гроші тримали». Вона, не дуже задоволено, але буханку замінила, – розповідає гадячанка.

Ще один випадок розповіла жінка, яка прийшла до редакції:

– Купувала мармелад. Продавщиця руками розліплювала шматочки, щоб покласти в пакетик. Я, правда, гидлива, та тоді промовчала.

№3 – Прийом «ігнорація»

Найчастіше скаржаться гадячани на телефонні розмови магазинного персоналу. Здається, у будь-якому торгівельному закладі міста знайдуться продавчині, які нерозлучні з мобільними. Не раз спостерігала таку картину, як жіночки, притримуючи між вухом і плечем телефон, умудрялися однією рукою тримати товар, іншою рахувати на калькуляторі. Більшість із таких за розмовою забувають, що просив покупець, кілька разів перепитують. Відтак не дораховують (або перераховують) здачу, нервують і навіть зле поглядають на клієнта. Він же тим часом устигне вислухати, що вдома і на якій поличці в холодильнику лежить, дізнатися успішність дітвори, який чоловік чи свекруха, або й підслухати якусь із місцевих чуток.

– Ігнорація повна, – говорить 35-річний Олексій. – Зайшов у дитячий відділ магазину купити суміш. Продавщиця саме стояла на стільці, діставала щось із верхньої полиці і водночас говорила по телефону. Я обізвався до неї, подав знак. Вона – нуль уваги. Я їй зробив зауваження, мовляв, може б, покинула телефон. А вона як визвіриться: «У Вас шо, думаєте, в одного діти чи шо? Я тоже з малими балакаю!» Да, думаю…

№4 – Привітання без відповіді

Рідко де побачиш усміхненого продавця, щоб зустрів привітно. На «Добридень» продавці не реагують, вітаєшся, мов до стіни.

– Заходжу колись у місцеве кафе. Дівчата-офіціантки такі понурі. Ні посмішки, ні емоції. Питаю: «У вас щось трапилося?» Вони: «Ні». Кажу їм: «Чого ж тоді такі сердиті, що й бажання замовляти відпало?» – розповідає свою історію підприємець Олег Іванович.

До слова, у наших «харчевнях» чимало цікавого. Власники таких закладів начебто й стараються в оформленні залів, але деякі речі таки зводять їхню роботу нанівець. В одному з місцевих кафе біля барної стійки вивішені файли з папірцями, на яких вказані розцінки на алкоголь. Що ж, оригінально. У туалетах можна побачити, як над несправною сушкою для рук висить гиденький папірець із написом «Не робе».

№5 – Етика

Усього можна почути від наших продавчинь. Розповідає одна знайома: «Заходжу в місцевий  «бутік», розглядаю плаття. Від мене метрів за 5 за прилавком стоїть жінка-продавець і кричить услід: «Дєвушка, у нас дуже дорого!» Я була шокована». Виходить, замість того, щоб зацікавити клієнта, його навпаки відганяють. Ще у наших магазинах одягу побутує «козирне» питання: «Брать будете? Якщо ні, то не мацайте товар». Буває…

P.S.  Скажете, важко працювати? Ніхто й перечити не буде. З людьми завжди нелегко. Але ж, як кажуть, хто на кого вчився. Повірте, і ваша (як і наша, редакційна) робота зобов’язує видавлювати з себе посмішку і бути привітними, що б там на душі не творилося чи які б проблеми не турбували. Як доречно сказано кимось: «Здавили сльози – не виходь на люди, болить душа – не виявляй на вид». Але це вже лірика, та насправді погляньмо на тих, хто працює на себе, скажімо, на ринку. Продавці так і бігають за клієнтом, бо знають – то жива копійка. Або ж коли сам хазяїн торгує в магазині, то викладається на повну.

У великих містах із цим простіше. Безперечно, діє корпоративна культура, якої нам ой як не вистачає. Тож наші зауваження стосуються й самих керівників, господарів торгівельних закладів  – треба займатися персоналом.

Знаємо, що й люди в нас знахабнілі, інколи просто необхідно нагрубити. Але ж, погодьтеся, це також треба вміти зробити. 

Олена Савченко