Відвезли допомогу, приїхали з привітом
Відбулась чергова поїздка волонтерів до військових частин та підрозділів Збройних Сил з метою надання практичної допомоги нашим землякам, нинішнім захисникам України. Ця поїздка була порівняльною з попередньою, і те, що ми побачили і відчули, хочемо донести до вас.
За два дні ми двічі перетинали кордони п’яти областей, проїхали понад 1700 кілометрів, привезли до наших земляків посилки, гуманітарну допомогу, харчі, обмундирування та вкрай необхідні у повсякденному житті воїна засоби особистої гігієни, ліхтарики, спідню білизну, шкарпетки. Дорогою весь час дивувались: у країні війна, гинуть, захищаючи нас і нашу свободу, люди, але малопомітно, щоб хтось згадував про це, особливо у великих містах. Одні величезні білборди, установлені майже на кожному метрі, закликають усіх любити Україну, запевняючи, що вона для нас як мати, упевнено проголошують, що вона переможе, інші нахабно вихваляють свої міста та їх керівників, які так багато зробили для їх розвитку та процвітання. Різного роду реклами на товари, які не мають ходи на ринку, і таке подібне дивувало. А харківська міліція навіть похвалила себе за таку «важку роботу» з охорони правопорядку в місті. Кожна з цих величезних реклам коштує значних коштів, яких так не вистачає для оснащення та переоснащення армії, а зібрані разом, по всій країні, вони тільки від тимчасової відмови від реклами допомогли б вирішити багато-багато проблем. А ще будуються будинки та торгівельні центри, пасуть водіїв ДАІшники, проводиться ремонт доріг і багато чого іншого, чого б у іншій країні, яка перебуває у стані війни і потребує на це значних коштів, просто не було б. Бо поряд із цим поява обідраної, старої і поламаної військової техніки, змучених, виснажених і аж ніяк не професійних вояків з їх дисципліною спочатку викликає здивування, потім посмішку та відчай. Нагадує циганський табір. Чим, ким і кого ми так хочемо перемогти? Бачили і вели розмову з порядними і навченими командирами, але поряд із цим спостерігали таке, за що в час війни в іншій армії могли б потрапити під трибунал.
На блокпосту Маріуполя зустріли командира, який змінив наше бачення про військового. Його професійність, уміння відчувати ситуацію, керувати підлеглими, піклуватись про них та їх життя, швидка реакція на зміну обставин, а ще наш український гумор вселили надію, що все буде так, як запевняє нас керівництво через засоби масової інформації. Але ж це одиниці. Більше б таких!
Сьогодні завдяки волонтерам та небайдужим громадянам, часом з інших країн, військові ситі, одягнені та забезпечені першим необхідним для життя в польових умовах. Але наближаються холоди. Потрібна термобілизна, теплі шкарпетки, перчатки, підшоломники. Велика потреба у простій столовій воді, цигарках, захисних окулярах, ліхтариках, в окремих випадках у приладах нічного бачення, біноклях, бувшому у вжитку, але ще придатному для використання спецодязі, спальних мішках.
Це і багато чого іншого, не відмовляючись, надають місцеві підприємці, рідні та близькі мобілізованих, просто небайдужі люди. Вони приносять речі, продукти, допомагають власними коштами. У районі розгорнувся волонтерський рух, і це відчувають наші земляки. Приємно чути добрі слова про своїх керівників від хлопців із Харківців, Гадяча, Гречанівки, Березової Луки. Усе так, але більшої б координації. Буває, що одним – усе і з надлишком, іншим – нічого. Там це відчутно.
Не залишилось поза увагою звернення до педагогічних працівників допомогти у визволенні пораненого колеги. Усі разом, кожен на своєму місці, ми робимо одну важливу і святу справу – захищаємо Батьківщину. Це бачать діти, вони вчаться і наслідують нас.
А привіти рідним та знайомим передавали: Фургас Сергій із Лисівки, Корчомаха В., Іванко В., Горбань М. із Харківець, Клименко С. із Круглика, Полтава С. із Розбишівки, М’яло Б. із Качанового, Дідик А. з Краснознаменки, Берус О., Кириченко О. з Гадяча, Козел В. із Гречанівки, Коваленко О. з Вельбівки та інші. Ми ж бажали їм усім доброго здоров’я, віри в справедливу справу та повернення живими та неушкодженими додому.
Єднаймося разом задля досягнення справедливої мети. Ми переможемо! Слава Україні!
О. Сиваш, О. Зозуля, члени Гадяцької народної ради.
