Історія одного пограбування або перевірено на собі
Від квартирної крадіжки застрахуватися майже не можливо. По всій Україні діє такий заробіток, як квартира подобово. У нашому маленькому містечку такі послуги також є. Оголошення друкуються на сторінках газет, та в Інтернет групах. Я б не сказала, що це прямо такий «золотий» підробіток, бо велика частка заробленого йде на комуналку . Та й витрати на дезінфекцію квартири після кожного пожильця також не малі. Кожна господиня приділяє багато зусиль, щоб людина, яка заселяється почувала себе комфортно. У моєму випадку, я дійсно старалася зробити достойні умови для проживання: чиста прогладжена білизна та рушники, засоби гігієни, чай та кава входили у добову плату. Завжди проявляла людяність та порядність, адже вважаю, «як ти до людей так і вони до тебе». Зауважу вважала…
Неприємний випадок, стався зі мною 21 лютого. Щоб, зрозуміти, про що йде мова починаю коротку «history», із самого початку… Квартиру у місті здаю майже чотири місяці, можу сказати, що новачок у цій сфері. Перед цим прочитала всю інформацію про ризики, які можуть бути, вважала що застрахувалася. До 18 лютого, все йшло більш менш. Люди телефонували дізнавалися, поселялися, подобалося, далі рекомендували друзям, знайомим. Кожного разу коли заселяла людину вдивлялася в обличчя, звіряла документи та фотографувала. Але кожного разу коли наступав день виселення, хвилювалася…
У суботу 17 числа зателефонував чоловік, спілкувався російською, представився Миколою, дуже перепрошував, що у трубку хрипить і кашляє, пояснював, що мовляв захворів, квартиру бронює на три дні. Наступного дня я зустрілася із ним біля під’їзду будинку. Чоловік, на вигляд років 45 – 50, зріст приблизно 170 см, одягнений у чорну, шкіряну куртку, хутряну шапку вушанку, огрядний в окулярах. Він нічим в принципі не привернув мою увагу, лише постійно жалівся, що у нього температура майже 40 і він себе дуже погано почуває. Коли ми зайшли у квартиру він почав явно підкреслено кашляти, всіляко вдавати із себе дуже хворого. Це дійсно мене відволікало і навіть стало його шкода, тому коли він сказав, що паспорта він при собі не має, і чи водійське посвідчення мене влаштує, я автоматично погодилася, бо хотіла швидше сфотографувати документ та покинути приміщення аби не підхопити вірус. Аби ж я тоді знала, чим ця жалість мені обернеться, то ніколи б не впустила, такого у помешкання…
Три доби добігали кінця. Я людину не тривожу, жду дзвінка від нього, щоб прийти прийняти квартиру. Вранці 21 – го телефоную, почула «Абонент поза зоною…», трохи ніяково стало, але почекала годинку, другий раз зателефонувала і залишила на автоповідач повідомлення, що прийду по ключ. Йшла із тривогою, виявилось не даремно…Підійшовши до дверей кілька раз постукала, та ніхто не відкривав. Відімкнула своїм ключем, зайшла… Хвилин п’ять стояла на порозі, як вкопана. Закриваючи очі долонями заспокоювала себе, що все , що я бачу – кошмарний сон. Потім з’явився панічний страх …Навкруги був страшенний безлад, меблі розкурочені і понівечені, вся побутова техніка зникла. Якщо детальніше розписувати що вкрали, то коротко скажу ВСЕ, не погребували нічим, навіть муляжні фрукти захватили…Що в той момент діялося у мене в середині я не пам’ятаю. Але довелося взяти себе в руки та викликати поліцію. Розмова мені здалася вічністю, багато запитань по телефону, все що пам’ятаю – «Патрульна машина вже виїхала, чекайте…».
Дочекалась працівників поліції, почався допит, я розповідала все як трапилося, слідчий фіксував. Дільничний працював над опитуванням сусідів, ті як завжди нічого не чули і нікого не бачили. Хоча це «малосімейка», на площадці шість квартир, чутно сусіда коли по телефону розмовляє, а коли «обносять» квартиру не чує ніхто. Чому ж тут дивуватись «Моя хата скраю….». По закінченню опису квартири, поїхала до поліції владнати ще кілька формальностей. На питання коли буде експерт, відповіли, що він у відпустці, тому можливо завтра. Думаю, а якби у квартирі лежав труп…
Уже увечері, мені зателефонував вже інший слідчий і повідомив, що посвідчення водія, яке я сфотографувала, не дійсне. Особа якій воно належало уже рік як вважається померлою. Ну тепер, я вже була впевнена, що цей злодій все продумав раніше, та їхав із метою саме грабувати, тому і «прикидався» хворим, щоб я, не задавала йому зайвих питань, та не придивлялася до зовнішності. Та й натякнув у розмові, щоб я його не турбувала, бо буде не сам.
На наступний день, дзвінка від слідчого із новинами, я не дочекалася, тож зателефонувала йому сама і поцікавилася, яка ж робота проведена, але чіткої відповіді не почула. На моє обурення слідчий порекомендував мені займатися своєю роботою, а він мовляв буде займатися своєю. Знову запитала про експерта, пообіцяли що буде у другій половині дня. Тоді у мені включилася реакція «самозбереження», адже зрозуміла, що треба допомагати слідчому. Сама домовилась про перегляд відеозапису у кафе, де шахрай обідав. Я відразу його впізнала, але він був без окулярів, та й на вигляд зовсім не хворий. На моє здивування він був з «товаришем». На відео було видно, що вони знайомі. Звертаюся до небайдужих громадян, уважно подивитися на ці фото, якщо хтось має будь – яку інформацію стосовно цих осіб прошу повідомити за номером 22800, 0993600366, або на лінію «102».
До речі, експерта я дочекалася на третій день, після багаторазових звернень. Як проводиться робота по розкриттю моєї справи, обов’язково напишу у наступному номері. Хочу на собі перевірити чи дійсно кожен повинен займатися своєю справою.
Любов Шкрьоба
