ФЕДОРОВА НАУКА
Федір повернувся додому змучений до ручки. Цілу зміну відпрацював і був, як рак печений, якому все одно, у якому казанку його варять. Скинув черевики на ганку, шкарпетки, одна з яких вже просилася на пенсію через віконце на пальці, постояв босоніж на бетонній стяжці. Остигав. Його улюбленець Барон, дебела вівчарка, підвискував з радощів, що господар прийшов. Може, й пограється з ним. Та Федору не хотілося і пальцем ворухнути. Він був із тих, хто упевнений: як постелиш, так потім і вигрієшся. Тому працював тяжко і в цеху, і вдома, коло обійстя. Бувало, вертаючись зі зміни, частенько доводилось обходити птицю, підсапувати городину – та що тільки не доводилось…
Його дружину, Лізу, Єлизавету, як вона представлялася при знайомстві, мати навчила одному: «Хоч до сивої коси сиди, а за ледащо не йди». І Єлизавета дочекалася свого Федора, який годив їй, як лихій болячці. Спочатку закохався у її дощ з русявого волосся, у її кругле личко, круглі щічки, округлі ніжки та ще багато чого. А потім з‘явилася Олюся – маленька копія тещі, така ж капризуля та упертюха. І ці три жінки різного віку та однакових натур гідно керували Федором одна з поперед другої. Отож ще завидна, остигнувши кілька хвилин та перекуривши, Федір подався звичним маршрутом до своєї чергової зміни вдома. Насовпався, накректався, ще й пальця притиснув, аж згадав усі міцні, як махорка, дідові приповідки до такого випадку. Знов остигнув на ганку, уже втретє цього тижня думаючи над тим, що зумів він у своєму житті вкласти руку в осине гніздо.
– Лізо, що там у нас повечеряти знайдеться? – гукнув у пройму дверей.
Та жінка не відповіла. Федір зайшов до хати – наче й не до своєї: такого рейваху давно не бачив. А Ліза вийшла до нього із закладеними спереду руками:
– А що ти хотів на вечерю, як води в нас не було…
І тут Федора аж підкинуло. Він мовчки вхопив відра і погнав до криниці. За кілька хвилин дійшов до помпи, що була нижче вулицею, набрав води, вернувся до хати і вилив серед кімнати. Знову вхопив відра і, поки жінки стояли в ступорі на мокрій підлозі, залив у кімнату нову порцію води.
Ото знявся лемент, але Федір наполегливо носив і носив воду. Десь після сьомого разу сили його залишили, він кинув відра, щиро загнув слівце:
– Ото, дорогенькі, маєте воду…
І пішов спати, бо зранку його чекала зміна. Удосвіта Федір пішов на роботу, навіть не перекусивши, принципово. Тільки під ніс собі бубонів: «Надіявся дід на обід, та й без вечері спати ліг…»
Увечері Барон скакав, як мале цуценятко, аби лизнути господаря хоч у руку. А Федір курив і остигав. Усе, як завжди. Тільки Єлизавета, побачивши у вікно чоловіка, притьмом кинулася гріти вечерю, підпихаючи в плечі малу Олю, щоб та кликала тата поїсти.
Зоряна Замкова
