Битва за землю

Хто врятує українське село від занепаду – простий фермер чи великий агрохолдинг?

Експерти стверджують: доки сільськогосподарське виробництво буде справою сімейною, яка передаватиметься із покоління в покоління, доти й житиме українська родюча земля. Але для цього потрібно не лише бажання самих фермерів.

Останнім часом державна програма більше налаштована на підтримку агрохолдингів, аніж дрібних місцевих фермерств. Підтвердженням цього є нещодавня нарада в РДА, на якій у добровільно-примусовому порядку пропонували підвищити відсоток плати за оренду земель від 5 до 7%. Агрохолдинги, звісно, не перечать існуючій вимозі,  для них підняти відсоток за оренду – простий хід. А як вижити малому чи середньому фермеру? Адже майже весь заробіток йому доведеться сплачувати за користування землею. 

Маючи значно більші фінансові можливості, агрохолдинги виплачують вищу орендну плату і, по суті, витісняють приватних фермерів, які не можуть із ними конкурувати.

Тож на чию сторону стати і кого підтримати керівним верхам, хто кращий господар на урожайних гадяцьких землях? Проведемо аналогію і визначимо, що вигідніше для нас – фермери чи агрохолдинги?

Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення кількості агрохолдингів , найбільше їх працює у Полтавській, Черкаській та Київській областях. І аргументів «за» агрохолдинг чомусь набагато менше, аніж «проти». По-перше, подібні фірми найчастіше орендують землю на величезні терміни (здебільшого до 49 років), тому, що станеться із вашою земелькою у майбутньому, невідомо нікому, окрім власників тих самих холдингів. Не виключаємо і той факт, що землю у вас можуть відібрати в рахунок банківської застави, як часто практикують агрохолдинги.

Погоджуючись на підвищення орендної плати за землю, величезні підприємства частенько забувають про зубожіння земель, яке настає після використання інноваційних концентратів для росту рослин, засобів хімічного захисту, хімічних добрив  та добавок. Вторгнення великих агрохолдингів на земельний ринок – це поступове зменшення робочих місць на селі. Адже використання новітньої техніки потребує менше робочих рук для обслуговування, що автоматично призводить до скорочення робочих місць. Нова хвиля безробіття принесе селу ще більшу бідність і занепад.

Слід також зазначити, що агрохолдинги дуже рідко підтримують життя громади, на території якої працюють. Найчастіше це випливає у відсутність фінансування на створення та підтримку сільської інфраструктури (дороги, дитсадки, школи, ФАПи тощо).

Не забуваємо також і про податки, які найчастіше не надходять у бюджети громад, адже йдуть за адресою реєстрації підприємства.

Інша справа – фермери. Саме ці люди працюють на землі, де жили їхні діди й прадіди. І саме фермери як ніхто розуміють потреби своїх односельців і забезпечують їх робочими місцями і відсотками на ті паї, котрі обробляють. І чому відношення до них таке – незрозуміло. 

Результат від господарювання  холдингів бачимо лише один – сотні тисяч гектарів сільськогосподарських угідь сконцентровані в руках окремих компаній, зареєстрованих, як правило, за кордоном, процвітають тіньові корупційні оборудки із земельними ділянками, скуповуються та перепродуються сільськогосподарські підприємства, відбуваються рейдерські захоплення, поширена спекуляція правами оренди, що обумовило руйнування місцевих агрокомплексів і агроекосистем.

Наслідок – депресивне, зубожіле село, безробіття. Чи цього так наполегливо добивається влада? Чи, можливо, настане час, коли підтримка малого фермерства буде пріоритетним напрямком місцевих громад?  

«БМ»