Пропозиції по декомунізації села Плішивець

Закон України № 317-VII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» повинен виконуватися в усіх населених пунктах країни, у тому числі й у моєму селі Плішивець. Так от, згідно вищевказаного закону під перейменування потрапляють вулиці: Леніна, Чапаєва, Жовтнева, Радянська, Першотравнева та пров. Першотравневий.

У вересні 1858 року у Плішивці народився Парфеній Андрійович Левицький – один із духовних будителів українського народу, церковний і громадський діяч, благодійник, дослідник історії монастирів Полтавського краю.

Недарма ця людина входить до 100 найвідоміших українців минулих століть. На початку 20 століття його шанували в народі нарівні з Грушевським, Петлюрою, Винниченком. Як писав у 1912 році Харківський часопис «Сніп»: «Ця людина придбала великі симпатії на Вкраїні. З цим шанованим іменем зв’язана велика справа видання св. Синодом Українського Євангелія». Оскільки Парфеній Левицький був великим українофілом, першим митрополитом УАПЦ , то його прізвище та ім’я були під суворою забороною в усі роки існування Союзу. Але за останні роки з’явився цілий ряд достойних наукових публікацій вчених, які засвідчують, що Левицький дійсно був будителем української мови, архітектури, культури. Маю на увазі публікації професорів Стародуба та Зінченка і ряду інших у «Київській старовині», «Віснику Київського університету» та ін.

У 2007 році на запрошення А.Л. Зінченка я брав участь у науковій конференції «Український світ Парфенія Левицького», яка проходила у Київському університеті ім. Б. Грінченка. Я був запрошений у президію, спілкувався з видатними істориками сучасності, і для мене це велика честь. Але найбільше мене вразило не це, а те, що мою доповідь «Мала батьківщина Порфирія Левицького», яка по регламенту повинна тривати 10 хв., з великою увагою слухали науковці, викладачі і студенти протягом 30 хвилин.

До чого це я? А до того, щоб центральна вулиця у селі Плішивець носила ім’я Порфирія Левицького. Адже завдяки його благодійництву в селі були збудовані 47-метровий Свято-Покровський храм (кам’яна копія останнього запорозького храму), 30-метрова дзвіниця (у 1962 році підірвана комуняцьким режимом), школа, будинок для вчителів, їдальня. П.А. Левицький зробив для України і Плішивця все, що зміг. Тож  у плішивчан немає іншої можливості віддячити цій людині, як перейменувати вулицю Леніна на вулицю Левицького. Хоча було б добре, якби такі вулиці були і в Гадячі, і в Полтаві, де у січні 1921 року Порфирій Левицький був похований у Троїцькому соборі Хрестовоздвиженського монастиря, а у 1992 році могилу відновлено.

Відносно вулиці Чапаєва більшість жителів вважає, що її потрібно назвати Лісова, бо вона виходить до лісового масиву.

Вулицю Радянську, мабуть, доцільно назвати Козацька. І ось з яких міркувань. Вона проходить під старовинним козацьким кладовищем, до поховання відбувалися ще з 70–80-х років XVII століття. А у 1946 році радянська влада, коли більшість людей працювали в степу, послала трактор ХТЗ, і козацькі могили розорали та посіяли там кавуни!.

Вулицю Жовтневу доцільно було б перейменувати у вул. М. Грушевського (він був у дружніх стосунках із Левицьким) або вул. Б. Хмельницького (у свій час село було його власністю).

А щодо вулиці Першотравневої і провулку Першотравневого – варіантів немає. Можна залишити без змін, бо свято Першотравня відзначалося ще задовго до більшовицького перевороту.

Микола Миколаєнко