Чи стане в Україні електрик Президентом?

Перш ніж перейти до висвітлення цього питання, я почну з реалій нашого життя і тих факторів, що гальмують розвиток нашого суспільства на шляху демократизації і втілення в Україні європейських цінностей.

Ось витяг із розмови бізнес-партнерів покійного Єремеєва – Домінського та Івахіва:

С.І.: «Я солдат. Кожен генерал повинен розуміти, що він в бізнесі повинен бути готовим стати солдатом. Коли мені партнери сказали, що треба йти в парламент, то може, я й не хотів, але я пішов і почав працювати».

П.Д.: «Чи будемо ми йти на довгострокові вибори? Я думаю, що цей округ, де покійний Єремеєв  обирався, там є достойні люди, які продовжать справи, які він започаткував, але не встиг виконати. Думаю, якщо така людина є, то ми все зробимо для того, щоб ця людина дійсно прийшла в парламент».

Тобто ці бізнесмени чітко і відверто стверджують, що в парламент вони йдуть, і пройшли, і пройдуть у майбутньому, щоб продовжувати свої бізнесові справи. І ні слова про покращення соціального рівня життя простих українців.

Тоді давайте задамося питанням: а для чого тоді вся оця виборча мішура – дільничні, окружні, Центральна виборча комісія, протоколи всіх рівнів, фальшиві обіцянки кандидатів, коли бідний і голодний народ готовий за кинуту кістку продати свій голос, а якщо й не продасть, то все одно влада підмахлює? Хіба не достатньо яскраві приклади виборів у Чернігові і Кривому Розі?

А ось що говорив у своєму інтерв’ю німецькій газеті «Шпігель» керівник Європейської бізнес-асоціації Томаш Фіала: «По моїй інформації, місця в парламенті купувались по ціні від 3-х до 10 мільйонів доларів за мандат, бо бізнесмени хочуть пролобіювати свої інтереси. Для них це інвестиція».

Складається враження, або ж який можна зробити висновок із цих прикладів: сьогоднішній парламент – це зборище олігархів або їх ставлеників, це зборище корупціонерів, злодіїв для втілення своїх бізнесових інтересів і дерибану бюджету, а шлях у цей законодавчий орган для досвідчених, розумних, патріотичних, але безгрошівних патріотичних українців майже недосяжний.

А досягти посади президента в нашій країні чесному і патріотично настроєному українцю стовідсотково неможливо при нашій сьогоднішній політичній, судовій, правовій і виборчій системах. Бо всі п’ять президентів – вихідці із депутатського середовища, із депутатської кухні, що перемелює на свій лад всіх, хто до неї потрапив, і навіть не думали наближати Україну до європейських стандартів життя, а зберегли стару, «совкову» систему, додавши до неї олігархів через проведення «прихватизації», і кожний із президентів по самий лікоть засунув руку в котел «приватизаційної кухні».

Ви всі, напевно, пам’ятаєте, що після розвалу СРСР Україна займала перше місце серед країн СНД по розвитку всіх галузей промисловості, по енергозабезпеченню і ВВП на душу населення, що Польща в той час бідувала, і українці масово заповнювали її своїм побутовими товарами, ел. приладами та продуктами споживання. Пройшли роки, у Польщі, як і в Україні, провели приватизацію. Сьогодні ВВП на душу населення у Польщі в 3 рази більший, ніж в Україні, а Україна завдяки нашим «розумним» і ненажерливим президентам опинилась у глибокій економічній ямі і по вуха в кредитах. Зате президенти і їх оточення забезпечили собі першість по кількості і статкам олігархів. З іншого боку, за всі роки так званої незалежності наші правителі повісили на наш народ боргове кредитне ярмо перед Європою і світом розміром в 1 трильйон 800 мільярдів гривень, тобто кожний із живих на сьогодні українців, їх діти і онуки повинні сплачувати на сьогодні по 40 тисяч гривень.

Так де ж ці гроші? У чому ж причина таких бід українців? Під час приватизації в Польщі заборонили скуповувати ваучери. Громадянин мав лише один ваучер і він або вкладав його, або ваучер пропадав. І, як наслідок, усе державне майно було справедливо оцінено рівно і пропорційно розділено поміж поляками, унаслідок чого там швидко стало розвиватись підприємництво, і з’явився, ріс і зміцнювався прошарок середнього класу.

У нас же хитромудрі Кучма і Єхануров, мало того, що оцінили ваучер у 10 грн 50 коп. (при фактичній експертній оцінці ваучера в 250 тисяч гривень), і всю Україну таким чином вони оцінили в 546 млн гривень (при фактичній вартості всього майна України, по оцінках експертів, у 3,5 трильйони доларів), так вони ще й дозволили скуповувати у населення ваучери. Унаслідок цього Кучма, його зять і близьке оточення за декілька років накопичили мільярдні статки і стали олігархами при владі. Ви, напевно, ще пам’ятаєте твердження покійного колишнього голови Фонду Держмайна України М. Чечетова з «Протоколу допиту Чечетова»: «Кучма давав мені вказівку при продажі державних підприємств робити тендери так, щоб привабливі підприємства достались зятю Кучми Пінчуку». Отже, вони забажали купити державне майно за копійки – їм дозволили, вони купили. При цьому кожен із них переслідував і сьогодні переслідує свій  шкурний інтерес. Ніхто не думає про народ, про споживачів, платників податків, конкуренції на ринках. Олігархів цікавить лише збереження схем для збагачення з використанням держави. Олігархічний бізнес прямо і безпосередньо злочинний, бо в основі всіх його злочинів лежать економічні і кримінальні злочини, у той час як здоровий в економічному і правовому відношенні бізнес завжди цікавить, як відновити економічне зростання навіть в умовах війни.

Сьогодні уряд Яценюка, колишні чиновники Януковича намагаються передати олігархам державні прибуткові підприємства, які наповнюють державний бюджет сотнями мільйонів гривень. Йому підігрує і вторить Президент Порошенко, мотивуючи розпродаж державних підприємств тим, що там багато крадуть.

А що буде із соціальними зобов’язаннями, які несе перед народом держава, звідки візьмуться гроші на виплату пенсій, якщо всі державні підприємства перейдуть під контроль олігархів, ні Яценюка, ні Порошенка не цікавить. Вам заткнуть рот субсидіями, щоб ви всі повільно вимирали.

Головне – самим нагребти мільярди і, як говорив відомий персонаж російського фільму, «вовремя смыться».

Подумайте, під час війни жоден розсудливий хазяїн не стане продавати майно, приватизація державних підприємств у тяжкий для країни час економічно недоцільна і робиться лише в інтересах ворогів України, які намагаються за безцінь отримати контроль над надбанням всього українського народу.

Нашим олігархам не потрібна сильна Україна, стійка і обороноздатна держава. Навпаки, їм потрібна слабка, розхитана держава. Усім зрозуміло, що цілі Майдану цілком протилежні намірам олігархів, і сьогодні подальше затягування з проведенням кардинальних реформ загрожує країні більш тяжкими наслідками.

Сьогодні головна загроза виходить не стільки від зовнішнього агресора, скільки зсередини – від олігархів і їх обслуговуючих політиків.

Уже двічі всі українські олігархи збиралися в Києві на своїй сходці і обговорювали питання: що робити далі, бо майбутні реформи можуть реально підірвати їх звичні злодійські фінансові схеми.

Олігархи мають сьогодні величезну владу – вони контролюють ЗМІ, вони контролюють певні політичні сили, у них є великі гроші. І вони завжди готові використати все це, щоб зберегти свою владу і вплив. Що ж будуть робити олігархи дальше? Будуть максимально топити реформи, максимально топити реформаторів, максимально топити волонтерів і всіх, хто буде намагатися їм перешкодити. На думку патріотів, політичних експертів, єдиний вихід – це реальна деолігархізація з посадками в тюрму, із судовими справами і відбиранням незаконно нажитої власності. Бо сьогодні результат реформ плачевний, стан економіки і державних фінансів – плачевний. Ми тримаємося лише завдяки фінансовій голці Європи й Америки. Але роблячи лише імітацію реформ, розумні Америка і Європа, бачачи, як розкрадаються їх фінансові вливання, можуть «перекрити кисень», і Україна розвалиться, а олігархи вціліють лише при умові, якщо своєчасно втечуть. Не дарма ж уже появились повідомлення в Інтернеті, що деякі вже завчасно закупили нерухомість за кордоном і завчасно вивозять туди свої сім’ї.

Президент Порошенко не збирається ламати стару систему. Він із нею домовляється. Він не є президентом ефективних дій – він є президентом ефективних поз. Театральні арешти перед камерами, висвітлення «брильянтових прокурорів» – і тиша. Тяга до показухи, результати «договорняків» – на кожному кроці. Боротьба з корупцією просувається повільно, імпульс Майдану спадає, у суспільстві набирають силу радикальні настрої.

На думку українських експертів і політологів, українське суспільство виходить із наступних уявлень про злочини українських олігархів:

1. Власність і статки олігархів отримані нелегально і нелегітимно – шляхом рекету, «фришування», рейдерства, дерибану державної власності.

2. Олігархи практично знищили українську державу, створивши основу для системної корупції так, що не вони працюють на державу, а держава і народ працюють на них.

3. Олігархи найняли багатьох журналістів і експертів, щоб доказати свою потрібність і ефективність.

4. Олігархи не створили практично ніяких важливих інновацій в економіці країни, їх домінуючою мотивацією залишається мародерське збагачення – заробляння грошей, уникаючи достатніх вкладень в інновації, соціальну сферу, науку, культуру. Вивезення після смерті Небесної сотні з України в офшори 17,6 млрд доларів – яскравий приклад їх хижацького нутра.

5. Олігархи прямо і безпосередньо винуваті в розділі країни і розв’язуванні війни. Вони на Східній Україні прямо і безпосередньо допомагали сепаратистам і терористам – і ніхто з них до цих пір не ув’язнений і не розстріляний за зраду.

6. Уся так звана спонсорська  і меценатська діяльність їх є несистемною, орієнтованою на піар, і вся сума цієї діяльності мізерна в порівнянні з награбованим ними у народу.

7. Власність і статки олігархів не легітимні за кордоном.

Сьогодні, під час антиолігархічної революції і російсько-української війни, найбільшим злочином олігархів є відмова публічно визнати свою провину, покаятися всім і самостійно в добровільному порядку приступити до деолігархізації. І рано чи пізно олігархи, які добровільно не пройдуть процес деолігархізації з поверненням у державну, народну власність вкраденого, будуть примусово люстровані з плачевними наслідками – згадайте фінал сім’ї останнього російського царя. Час мародерського збагачення пройшов – проти цього озброєний народ, Україна і Господь Бог.

Давайте ж поглянемо на схему утворення президентської влади. Як відомо, усі наші президенти вийшли із парламентського оточення, причому витрачаючи гігантські, по мірках простого українця, кошти на передвиборну агітацію.

Але ж де взялися ці кошти?

1. Це штучна гіперінфляція, унаслідок якої міцний карбованець по відношенню до долара (1 долар = 0,85 крб. на той час) перетворився в жалюгідний купон, а всі реальні кошти попливли в гаманці президентів, їх родин і оточення.

2. Це так звана ваучерна приватизація, унаслідок якої у всього обіднілого населення були скуплені за безцінь приватизаційні папери, і вся гігантська промислова індустрія, яку мала Україна в 1991 році, опинилась в руках президентів, їх сімей і оточення.

Тобто, перші президенти – Кравчук і Кучма, які вкрали у народу гроші і нерухомість, – злодії і повинні давно відбувати тюремний термін, але вся біда в тому, що їх наступники не кращі, а можливо, і перевершили їх досвід.

Сьогодні, при виборах і Верховної Ради, і Президентів таке відчуття, що політики вважають виборців дурним, нічого не розуміючим стадом, бо багато наших громадян на всіх рівнях ідуть у владу з єдиною метою – украсти і примножити свої статки, бо багатьох українців переконали в тому, що за крадіжки і корупцію в Україні не наказують. Чим більше ти вкрав, тим більше станеш багатим і успішним. Сьогодні багато наших політиків кричать: «Слава Україні!» та «Смерть ворогам!», падають на коліна перед загиблими героями, співають гімн у вишиванках і в той же час брешуть і крадуть, знов крадуть і знову брешуть.

Півтора року тому підтримка Порошенка на виборах була 55%, структури БПП і «Народний фронт» на парламентських виборах отримали 45% місць; сьогодні, згідно із соцопитуванням, проведеним групою «Рейтинг», Порошенкові не довіряє 69% громадян, Яценюку – 83%, у реформи не вірять 68%.

Успіхи Китаю, Сінгапура і інших країн базуються на успішній боротьбі з корупцією. У нас же боротьба з корупцією і олігархатом відбувається за класичною схемою: коли група багатих людей, які підтримують президента, використовують зміну влади для знищення «старих» олігархів і приходу нових, своїх, які встановлюють свої правила. І якщо навіть вдасться повернути в державну казну мільярди, це нічого не змінить, бо повернуті гроші повторно і успішно «розпилять» нові можновладці.

Весь цивілізований світ уже давно зрозумів, що фундаментом і рушійною силою любої успішної економіки є малий і середній бізнес. У країнах ЄС на долю малих і середніх підприємств приходиться 99% зареєстрованих компаній, близько 70% усіх робочих місць. В Україні на долю малого і середнього бізнесу офіційно приходиться максимум 10% ВВП. Розвиток малого і середнього бізнесу повинен бути признаний державою пріоритетною задачею.

У нас же кожний і наступний президент, прийшовши до влади, у першу чергу використовує її для розширення свого бізнесу. Він підпорядковує собі на принципах особистої відданості і користі, а не доброчесності, професійності і патріотизму. Жоден із наших президентів не довіряв і не довіряє народу і тому все частіше вдається до брехні, маніпуляцій і шахрайства, у першу чергу, на свою користь.

Скільки не намагається Україна знайти свій економічний шлях, окрім тотального розкрадання і корупції, на жаль, вона поки що так нічого і не знайшла – Україною керують олігархи, які хочуть захопити те, що залишилось від попередньої «зграї».

І на шляху сьогоднішньої деолігархізації в українському оточенні є одна велика перешкода. Ось що пише з цього питання один із сьогоднішніх українських патріотів блогер О. Башта:

«Найбільше мені боляче за те, що наш український народ, який здатен вистояти в люті морози, боротися та перемагати, без зброї іти на кулі і дивитися відкритими очима в дула автоматів, вмирати за свою віру і свободу, чомусь не в змозі для себе обрати Гетьмана на кшталт собе. Господи! Ну чому у нас в Україні після перемоги народу до влади приходить наволоч різного штибу, російськомовне бидло та запроданці?»

А відповідь проста: бо у злиденного і зубожілого народу є ще один із шансів отримати подачку – це на виборах. Якщо кандидат не буде підкупляти виборців – у нього немає шансу. З іншого боку, якщо навіть висунути святого – усе рівно проголосують за «бабки», за любих моральних виродків. Однак істинні патріоти, які безсонними морозними ночами своїм відчаєм і стійкістю, своїм здоров’ям і життям давали, дають і будуть давати шанс країні поміняти все на краще, вони не дадуть злодіям і грабіжникам спуску. І якщо на зміну президенту-негіднику прийде йому подібний, Україна їх буде міняти і міняти до тих пір, доки не приведе до влади тих, хто стане любити і захищати цю країну, а не дерибанити і наживатися за її рахунок.

Майдан гідності довів, що в Україні є достатня кількість громадян, які готові не тільки підтримувати кардинальні зміни, а й відстоювати їх.

Волонтерський рух також довів, що в Україні є достатня кількість менеджерів, які можуть забезпечити результат у повному обсязі у потрібний час.

Потенціал у нашого народу величезний, потрібно лише об’єднати зусилля всіх патріотів, громадськості і патріотично настроєних депутатів Верховної Ради і створити нову політичну силу, єдину, загальнонаціональну, громадянську команду для всіх регіонів. Вона повинна виконати комплексне завдання – створити повноцінну, чітку програму, чітку і зрозумілу для всіх, із окремими орієнтирами і критеріями. Програму, яка стосується розвитку і гарантованого захисту прав малого і середнього бізнесу, здатного забезпечити незалежність від олігархів.

А потім, проводячи широку роз’яснюючу роботу серед населення, висунути від малого і середнього бізнесу кандидатуру на пост президента і, опираючись на малий і середній бізнес, провести широку агітацію і пропаганду ідей та інформацію серед населення для перемоги дійсно народного президента.

Жодних квот, жодних «почесних голів», жодних вождів, а пошук і залучення талановитих організаторів по всій країні і єднання зусиль усіх прихильників, які мають найбільшу підтримку на даний момент для виконання програми розвитку країни.

Ми повинні всі зрозуміти, що у нас на сьогодні така національна хвороба, що мова йде про нещадну ділему: або ми подолаємо корупцію і олігархію, або України як політичного,  соціального і духовного суб’єкта в світі не стане.

Громадський контроль, нетерпимість до казнокрадства і активна громадянська позиція – ось наша відповідальність і це те, що приведе нарешті чесного і порядного електрика-українця до президентства.

Світлана Гейко, м. Гадяч