Не вірю, що щось зміниться на краще, просто наболіло.

Я жителька міста Гадяч ось уже три роки. Чесно кажучи вже набридло. Набридло все: починаючи від просто жахливих доріг і закінчуючи обслуговуванням і не важливо де. Чи то в лікарні, де тобі в лице кидаю твої, спочатку загублені, а потім підроблені самими ж працівниками результати аналізів, чи в Міській раді, де поки не даси «на лапу» ніхто і палець об палець не вдарить, щоб допомогти тобі, простій людині з народу без зв’язків.

  Але наразі поговорити хочу не про це. Мене більш турбує інша тема. А саме порушення тиші у громадських місцях. Я проживаю на вулиці Шевченка як раз через дорогу від Укртелекому та всім відомого в місті закладу під назвою «Скорпіон». Я не можу сказати, що мене турбує сам заклад, скоріше мене турбують його відвідувачі, які після доведення до потрібної кондиції починають таке виробляти під вікнами ближніх будинків, що волосся на голові стає дибки. Крики та  несамовите орево після 22:00 вже стали невід’ємною частиною життя мешканців  будинку № 44 по вулиці  Шевченка. Особливо полюбляють п’яні гуляки приїхати на своїх машинах, відкрити двері, включити на всю гучність музику та розпивати спиртні напої на капоті авто. Звісно це ще не все, частенько  всі ці фестивалі супроводжується вищанням дівчат, яких на тих капотах лапають. Я звичайно знала, що люди у нас в Україні співочі та голосисті, але ж не в час ночі. Як ось, наприклад, в ніч з 18 на 19 листопада 2015 року дві дівчини з групою мужчин (точну кількість назвати не зможу, десь до 5 чоловік) цілу годину після закриття закладу «Скорпіон» виводили весь репертуар українських народних та дискотеки 90-х. Але від прийнятого «на душу» у них виходило скоріше просто бішене викрикування та несамовите орання з використанням нецензурної лексики. Але це що в порівнянні з переглядом різноманітних Чемпіонатів по футболу на порозі вищевказаного закладу.  В такі вечори та ночі мешканці мого будинку стають свідками п’яних бійок і повірте, коли оті 20 неадекватних вболівальників починають кидатися бутилками з  – під пива в тебе під вікнами, то стає зовсім страшно, бо міняти нове скло тобі прийдеться за власний кошт і добре якщо то буде влітку.  І таких випадків дуже багато. Ви запитаєте чому ми не боремося? Я запитаю у відповідь: а що ми можемо? Вийти на вулицю і поговорити з дебоширами? Подивилася б я на вас. Визвати міліцію? А хто сказав що не визивали? Приїхали, постояли поряд, послухали музику і …… поїхали.  За всі три роки, що я мешкаю в цьому будинку лише один раз влітку цього року, коли заграла музика та знову відкрилися двері я почула слова: – Ти що?! Виключи. Люди навколо сплять. Дорогий Мужчина, який їх сказав, я не знаю хто Ви і як Вас звати, але велике Вам спасибі. Ви єдиний хто попіклувався про нас та наших дітей. Більше нам надіятися немає на кого.