«Я вже й самого чорта не боюся!»

…Так, ледве-ледве посміхнувшись, мовив 38-річний гадячанин Руслан Пономаренко, коли ми запитали, чому він боїться диктофонного запису. Військовий пронизливо глянув у вічі, потім опустив погляд додолу, даючи зрозуміти, що все ж записувати не варто.

Він приїхав на 10 днів у відпустку. Удома отримав дзвінок від товаришів по службі.

Ті просили терміново знайти запчастину до військової машини. Руслан звернувся до колег по роботі (працював у НГВУ).  Але за день до від’їзду йому повідомили, що деталі не знайшли.

– Він засмутився, розхвилювався. Де ж за день можна тепер ту запчастину знайти? Я почала обдзвонювати знайомих, Руслан навіть сердився, мовляв, не колоти нікого, – розповідає сестра солдата Люда. – Хлопці знайомі кажуть: «Дзвони у редакцію, може, вони допоможуть». Тож і змушена була телефонувати до вас.

Колектив редакції не зміг відмовити у допомозі, і вже за годину ми передали деталь військовому.

Розговорити його нам так і не вдалося.

– Він дуже скромний. А ще, після всіх цих подій… Дивиться новини і плаче… – говорить Людмила.

А ще розповідає, яку радість приносять солдатам «на фронті» дитячі малюнки та листи. Сам Руслан зізнавався: «Ніколи не думав, що можна тішитися таким дрібницям».

Руслан Пономаренко подякував нам, потиснувши кожному руку. А ще попросив сфотографуватися з колективом. На пам’ять. І поспішив додому ще хоча б кілька годин побути з дружиною та сином. Бо знову чекає на нього пекельне Дебальцеве.  

Олена Савченко

Фото Оксани Кириченко 

Цьгоріч редакція тижневика «Базар Медіа в Україні» уперше не проводить розіграш призів серед передплатників. У зв’язку з ситуацією в країні колектив вирішив усі сили кинути на допомогу військовим: як інформаційні, так і комерційні. Тому, шановні читачі, будьте певні, ваші гроші, витрачені на передплату видання, – це вклад у спільну справу – підтримку і допомогу нашим захисникам.