Шановні друзі, дорогі полтавці!
Мудрі слова сказав герой твору Олеся Гончара «Собор»: «Людина доти залишається людиною, поки бачить красу навколо себе». Та останнім часом ми втратили бачення краси навколишнього світу, перестали радіти звичайним людським радощам, у нашому серці поселилися різке несприйняття одне одного аж до ненависті, нетерпимість до думки опонентів, забуваючи, що світ загалом сьогодні такий нестабільний, а мир у нашій країні дуже крихкий.
Та, повторюся, найстрашніше те, що ми втрачаємо повагу одне до одного, до своїх співгромадян, які так само відчувають, вірять, страждають. Адже так важливо не просто проживати своє життя, а жити по-справжньому: радіти всьому найкращому, сміятися над своїми недоліками, виправляючи їх, допомагати один одному, спілкуватися – одним словом, бути єдиною родиною!
Натомість ми бачимо жахливі картини зародження громадянської війни. Звичайно, не можна звинувачувати в цьому всіх, нарікаючи, що, мовляв, таке сьогодні жорстоке життя. Забуваючи при цьому, що людина буквально щомиті постає перед вибором: стати на бік добра чи зла – і, виходячи з цього вибору, будує і своє особисте життя, і майбутнє нашої держави. Тож, дорогі мої земляки, полтавці, давайте згуртуємося перед непростими викликами часу і розпочнемо будувати гармонійне життя спочатку в своєму серці, своїх думках, а відтак і в нашому суспільстві. Адже згадаймо історію: з давніх-давен український народ був найпрацьовитішим, найпривітнішим, найдружнішим, і невже сьогодні так легко зруйнувати стороннім ворожим силам те, що закладено в українських генах?
Ми повинні ще і ще раз усвідомити: життя у нас одне, і ми з’явилися на цей світ для того, щоб залишити в ньому свій слід – не кривавий, а добрий, мирний, і побудувати світ гарний, гармонійний, квітучий – для прийдешніх поколінь.
І загадаймо призначення на цій землі людини як часточки Бога, який наділив нас умінням мислити, говорити мирно, шанобливо, шукати не конфліктів, а можливостей домовлятися за найкритичніших обставин, а не провокувати агресію, а тим більше кровопролиття. Пам’ятаймо одну із головних заповідей: «Не убий!» Ці риси нам сьогодні потрібні як ніколи. На мою думку, ми обрали таку людину, яка поєднуватиме у своїй ментальності розуміння усього українського народу, незалежно від віросповідання, національності і мови, і цим заслужить повагу всіх громадян.
Недарма говорять, що український народ – найтерплячіший. Тож побажаймо всім нам бути терплячими на шляху творення, щоб не допустити падіння нашої неньки України в прірву.
Ми – велика 46-мільйонна українська родина, і маємо розуміти: коли обрана нами на посаду Президента України людина візьметься за титанічну роботу з відновлення держави, в одиночку їй, як і будь-кому іншому, це буде фізично і морально неможливо без нашої підтримки і конкретної допомоги. Тож розпочнімо відбудовувати нашу прекрасну країну на новому історичному етапі – хай складному і подеколи трагічному. Шлях долає той, хто постійно рухається вперед. Давайте прагнути щодня ставати краще і краще, адже досконалості немає меж! І тоді наша земля стане справжньою домівкою для всіх – мирною, затишною, сучасною і, врешті, найкращою у світі!
Пам’ятаймо – в єдності наша сила. Слава Україні!!!
Артем Вернигора, директор ВД ПОВ ФСС з ТВП
