Тітчин заповіт і «кусочок» землі

Поділитися новиною

28 листопада 2020 року у газеті «Базар Медіа в Україні» була опублікована стаття Як тітка, яка не знала абетки, прочитала власний заповіт . Тож продовження історії…

Прочитавши у газеті статті Петренка Миколи Івановича, хотілося б у свою чергу розповісти про те, хто такий Петренко Микола Іванович, та в чому його зацікавленість.

Микола Іванович у 70 роках виїхав на постійне місце проживання в інше місто. У селі Березова Лука був не частим гостем, та і не переймався так активно долею села, доки не заболіла душа за земельним паєм. Згадав, що померла Соколенко Галина Максимівна, яка була його далекою родичкою і мала земельний пай. Породичався з нею, хоч і посмертно. Маючи родичів юристів, суддів, та і сам має вищу освіту, задав собі питання, чому б не набути собі земельний пай, який залишився після смерті тітки.

Так от, маю надію, що до Вас дійде ця стаття, та Ви матимете змогу її прочитати, оскільки, я , свою чергу маю зустрічні та актуальні питання до Вас, Петренко Миколо Петровичу. «Чому Ви не допомагали при житті Соколенко Галині Максимівні? Як же Ви могли допустити, що Ваша двоюрідна тітка жила сама, потребувала останніми роками допомоги, бо мала поважний вік, померла у 82 роки? Чому при її житті Ви не цікавилися як вона живе, чи вона доїдає, чи є в неї дрова, чи не хворіє, чи, можливо, потребує якої іншої допомоги?

Зараз Ви знаєте телефони земляків, збираєте всілякі плітки і самі також їх розповсюджуєте. Як ось, те, що заповіт було складено після її смерті, що суперечить закону. В свою чергу цим самим Ви суперечите самі собі, адже на похороні Вас і близько не було. Не знали!? Не могли!?. Адже, якщо не Ви, то могли б хоча б приїхати Ваші  племінники, зацікавлені особи. Чи так і треба, нехай доглядає сільська рада, сусіди, земляки? Нехай хоронить хтось інший,  а ми тоді ще всіх і обговоримо та «поколотимо». Спочатку Ви хотіли зробити її недієздатною, неадекватною, навіть відкопувати збиралися. Потім малограмотною, яка зовсім не вміла ані читати, ані писати. Авжеж, адже ким вона працювала- сторожем біля телят, це не матеріально-відповідальна особа, так треба ж і порахувати і підпис поставити. Заробила пенсію, земельний пай. А як же вона отримувала заробітну плату, пенсію, орендну плату!? А то виходить якийсь казус, заробити земельний пай вона змогла, а розпорядиться нам -ні. При її життя проблем зовсім ніяких не виникало. Та якби не той земельний пай, то Ви б за неї і після смерті не згадували, так само як і за життя. А заповіт, до речі, був зроблений більше ніж за 3 роки до її смерті. От приїхали б провідати її, допомогти, можливо вона і змінила б заповіт в вашу користь. І ще, можливо Кудінову Івану Григоровичу, старості села Б. Лука, треба сказати спасибі, що опікувались, що допомагали і в останній шлях провели. А соціальний працівник, яка останнім часом кожний день носила їсти, завдяки Вам отримала допомогу, бо забрала дрова, які ж сама привозила, складала і до хати заносила. То ж де ви були? Де була вся ваша рідня? Є відомості, що ви приїздили на зустріч випускників в село, то хоч раз провідали тітку? Ваша рідня приїздила в село після її смерті і питала у людей де вона жила!? Отакі от на сьогодні зацікавлені особи. Не секрет хто вам зараз допомагає, це ж ті, кого колись не обрали сільським головою, а потім комусь хотілося бути старостою села. І вашими, Миколо Івановичу, руками хочуть поквитатись із сільською радою. І через газету звертаємося до сільської ради, незалежно скасують той заповіт чи ні? Але, щоб не дозволили оформити пай, далеким родичам, які не приймали ніякої участі в догляді за своєю тіткою, навіть не спілкувалися з нею. Так й поховати ніхто не приїхав. Зате відповідачі на сьогодні сільська рада. І що тільки земля не робить із людською совістю!?. Не писали б до редакції, якби ви не паплюжили пам’ять своєї тітки, і на тому світі не даєте їй спочити, з миром. Хотілося б, щоб всі люди дізналися, який ви «турботливий» родич. До речі, при таких розумних родичах, другий пай після померлої матері був переоформлений на Соколенко Галину Максимівну юристами Райзу, більше 10 років і знаходився у «невитребуваних»! Так, чому ж ви не допомогли раніше з переоформленням, мала б ваша двоюрідна тітка додатковий дохід, і він був би їй не лишнім. Та, що говорити, як ви родинні відносини доказували після її смерті і то через Дніпропетровський суд, це при тому, що вона все своє життя прожила у с. Березова

Лука. Люди добрі, оце такі вчені племінники, так хочуть ласого кусочка землі!

О. Сапа.

1 коментар до “Тітчин заповіт і «кусочок» землі

  1. СОВІСТЬ І КРИМІНАЛ
    (Відповідь автору статті «Тітчин заповіт і «кусочок» землі», опублікованої в газеті 27.05.2021; мої оціночні судження)
    Автор зазначеної статті в першому ж її абзаці збирався «розповісти, хто такий Петренко Микола Іванович». Але, виконуючи замовлення, націлене проти мене (лише на негатив), виклав-перекрутив, нічого не сказавши об’єктивно позитивного. Прийдеться самому себе репрезентувати-представити. Тож, в 1968 році закінчив школу; з золотою медаллю. В 1973 – факультет механізації Полтавського сільськогосподарського інституту; з відзнакою. Працював завідувачем гаражу в рідному селі. Служив в рядах Радянської Армії. Працював інженером, головою профкому колгоспу. В 1975 році одружився. В 1976 – переїхав до Дніпропетровська, за місцем проживання дружини. Працював викладачем ВНЗ, на адміністративно-управлінській посаді.
    Виховувався з дитинства в сім’ї вчителів. Щороку під час відпустки приїжджав до батьків; провідував родичів. Зокрема допомагав батькові, коли він добудовував веранду до хати баби Лукії Соколенко; коли Іван Семенович Петренко перестилав підлогу в цій хаті… Ми завжди підтримували постійні дружні зв’язки, відносини з Соколенками…
    Частково згоден з автором статті: не завжди виходить так, як хотілося б; як потрібно… 1998 рік. Три хірургічні операції. Через помилку лікаря – перфорація в області «сигми»; перитоніт; 8 діб реанімації. Стома… Гепатит, занесений нестерильним інструментом… 2007 рік. Скорочення займаної посади у зв’язку з реорганізацією. За два роки до пенсії – безробітний. Служба зайнятості. Джерело існування – допомога по безробіттю… В 2008, 2013, 2016, 2018 – ще чотири оперативних втручання. Останнє – по видаленню ракової щитовидної залози та лімфовузлів. (В 2017 – резекція щитовидки у дружини)… Тож дійсно я не був частим гостем у рідному селі. За останні 24 роки чотири рази привозили мене мої друзі до Березової Луки на своїх авто. З Ганною Максимівною Соколенко в 2013, 2018 роках побачитися, як раніше, не вдалося. Не буду виправдовуватися чому. Нехай частково буде на моїй совісті та провина, що не вдалося провідати…
    Якщо мудро, – краще не реагувати на публікацію; якщо принципово, – потрібно розставити крапки над «і».
    Вдячний редакції за надто актуальну тематику – совість людська. Автору ж статті – по суті.
    По-перше. На підставі чого Ви («О.Сапа»), так однозначно стверджуєте, що я не цікавився, як живе моя тітка? Ви, щоб робити такий висновок, всі мої телефонні дзвінки прослухали за останні хоча б 20 років?! Тривалий час (до 2011 року) мені про Ганну Максимівну Соколенко періодично по телефону повідомляла, розповідала Ганна Олексіївна Кириленко (мамина сестра); вони зберігали стосунки. До 2016 року щодо Ганни Максимівни в курсі був мій брат… Його сім’я раніше, проживаючи в Березовій Луці, підтримувала тітку… Брат переїхав до Полтави; помер… Оскільки спеціальні державні установи здійснюють соціальне обслуговування громадян, які не мають рідних працездатного віку, що повинні б, забезпечити їм догляд і допомогу, мені повідомили, що за тіткою закріплений соціальний працівник; до речі, та ж сама Любов Іванівна Дзиґа, котра надавала допомогу по догляду і моїй родичці Кириленко Г.О. (спасибі їй за її роботу). Мали місце в тій допомозі деякі «цікавинки отоварювання»; земляки про них знають дещо (опускатися до уточнень не стану)… При інших обставинах долі я б, звичайно, провідував родичку і допомагав би на вищому рівні…
    По-друге. Не плачуся і не нию; просто ділюся. Хотілося б, щоб всі люди дізналися, як у Березовій Луці діляги вдаються до будь-яких засобів для досягнення своєї корисливої мети. Колишня секретарка Березоволуцької сільської ради Литвиненко О.М. спочатку (01.03.2020 року) в єдиній між нами телефонній розмові заявила, що вона моїй тітці зачитувала текст заповіту (оскільки Соколенко Г.М. не вміла читати). Загальновідомо, що при посвідченні заповіту у випадку неграмотності спадкодавця мають бути присутніми обов’язково два свідки; про таких Литвиненко О.М. мені не сказала нічого. Бо таких – не було… Спритна секретарка сільради повідомила, що вона приїздила додому до тітки (бо тітка саме тоді начебто хворіла) з «мужчиною» (спадкоємець за заповітом) і старенькою бабусею… Чомусь взимку (14 грудня) – півп’ятого вечора; коли вже надворі темно… Що то за терміновість така була?.. Нишком зробила заповіт на нікому невідому у селі особу. (Звідки взявся той спадкоємець за заповітом, який у відзиві на позовну заяву стверджує, що «ніхто моїй тітці не допомагав» крім його матері? Так хто ж допомагав – соцпрацівник чи мати спадкоємця? Якось двоїсто-суперечливо виходить… А про відсутність на похоронах Соколенко Г.М. спадкоємця за заповітом автору статті відомо? Сільська рада повідомляла йому про смерть заповідачки? Він, «совісний», регулярно, постійно цікавився складнощами життя заповідачки?)
    Я засумнівався в законності заповіту на користь незнаної у селі особи. Вирішив дещо уточнити. Щоб побачити заповіт – потрібно підтвердити, що ти є родичем. Для встановлення факту родинних відносин подається заява до суду за місцем проживання заявника (тож я і звернувся до суду за місцем свого проживання; в Дніпрі). Автор статті критично висловлюється з цього приводу на мою адресу, не знаючи такої законодавчої норми).
    Я відчував, що Литвиненко О.М. вчинила аферу. Земляки розповіли мені, що подібні діяння для неї – в порядку речей. Щоб зупинити безлад з боку сільської ради – звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним. Іншого варіанту проти діянь шахрайки не бачив… Суд розглядає заяву лише від особи, права та інтереси якої порушено заповітом. Хочеш-не-хочеш – маєш зазначати про порушене право. Тож написав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини… Звідки у автора статті така впевненість, що я погнався за земельним паєм? (До речі, я торік телефонував в Березову Луку недалекому сусіду, родичу моєї померлої тітки і пропонував звернутися їхній сім’ї до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини). Якби мною керувала корислива ненасить-жадоба – я б нікому не дзвонив би. Якби у мене на думці був земельний пай тітки, то я б, коли гостював у селі, поставив би їй таке питання… У мене не було жодної зацікавленості в набутті земельного паю. Я – не Кудінов (два сини котрого начебто мають по три паї, не працювавши в колгоспі) і не Литвиненко (котра випередила старосту; бо крім 7 земельних ділянок площею близько 13 гектарів (згідно з даними декларації) крім будинку у Березовій Луці за нею числяться квартири в Полтаві, Києві; у Гадячі 50% власності. Вчителі і медпрацівники не раз зверталися, щоб отримати свій заслужений пай, але … не пощастило багатьом… Мені потрібна справедливість.
    По-третє. Автор статті зазначив, що я паплюжу пам’ять своєї тітки. Це його право так думати… Я ж навпаки вважаю: притягнувши до (хоча б моральної) відповідальності бувшу секретарку сільради Литвиненко О.М., я захищаю в якійсь мірі Ганну Максимівну (розумію, що з запізненням; що вже покійну, на жаль). Підробивши підпис заповідача, Литвиненко О.М. штучно-фальшивим, облудно-лживим способом посміялася над моєю тіткою; двічі вчинивши кримінальне правопорушення (зазначила недостовірно в заповіті, що неграмотна тітка його сама вголос прочитала; стаття 366 КК України; та підробила підпис; такий висновок почеркознавчої експертизи; стаття 358 Кримінального кодексу). Це – добросовісний вчинок?
    По-четверте. Відчувається, що автору статті староста села Кудінов І.Г. не пояснив, чому він не повідомив мені, нікому з родичів померлої про її смерть (номер мого телефона у нього був). Це – по совісті з боку Кудінова І.Г.? (Кудінову І.Г. вигідно, коли не родичі, а сільська рада хоронить одинокого померлого. Є потім козир для претендування на спадщину…) Причепивши ярлик безсовісності мені та всій рідні, автор статті всіляко намагається надати мені ще й статус пліткаря. Так, у мене було спочатку припущення щодо варіанту складання заповіту після смерті Ганни Максимівни. Адже померла вона близько одинадцятої ранку 16 січня; у свідоцтві про смерть записано, що на добу пізніше померла. Мені так і не відповіли чому фактична дата смерті одна, а у свідоцтві про смерть – інша. Тож мій сумнів щодо порядності складальників заповіту не є пліткою; моя гіпотеза має право на існування; тим більше – заповіт дійсно підроблено. Вони здатні на багато що…

    По-п’яте. Мені закидають, що «не переймався»… «долею села». Тоді у мене «зустрічне актуальне питання» до автора статті: «Якщо на острові (за Півнівкою) спиляли сосновий бір і вивезли деревину в невідомому громаді напрямку; якщо знищили тваринницький комплекс (під приводом лейкозу) і насправді вивезли корів в іншу область; якщо на металобрухт порізали комбайни, сівалки, плуги і, мабуть, поклали до кишені виручку; якщо «подарували» комусь десятки (якщо не сотні) тонн піску (за кладовищем була піщана гора, котрої майже не стало, а належна сума до сільського бюджету не надійшла) і т. д. – це «проймання хвилюванням» за односельців?!» На мою думку, моральна вартість вчиненого і невчиненого мною не може йти ні в яке порівняння з тим, що позволили собі деякі березоволуцькі владоможці (типу Кудінова, Литвиненка).

    Пустити певну емоційну пилюку в очі читачам автору частково вдалося. Щоб переключити мізки зі злочинних діянь опонентів на мою «безсовісність». От Микола – такий-сякий, а ми – «білі та пухнасті».

    По-шосте. Автор підказує мені, щоб я сказав спасибі (дякувати чиновнику за його роботу – все одно, що цілувати банкомат, який видав тобі гроші) старості села. Кажу… Можливо краще було б уточнити чи «совісний» Кудінов І.Г. мав судимості (з виборами пов’язані; з бюджетом); чи все правильно з закупівлями (з безготівковими та за готівку); чи це правда, що СПОП «Березоволуцьке» зареєстровано на Кіпрі; що не розпайовано більше 1000 гектарів землі; чи дійсно виведена березоволуцька земля в офшор і що з того має громада; чи воно ото так, що «турботливий «Райз» (чи «Агро-Край?) пов’язаний з Америкою; чи це нормально, що розорюються сіножаті, змінюється цільове призначення на ріллю тощо? Поле діяльності для фінансової інспекції, Державної податкової служби, прокуратури, поліції – широке. Відчуваю, що те ще попереду…
    По-сьоме. Автор зазначає, що моїми «руками хочуть поквитатись із сільською радою». Для мене це неважливо… Чи вони моїми, чи я їхніми – лиш би загальмувати безлад, що чиниться-твориться роками.
    По-восьме. Для чого в статті згадувати суддів? На що натякає автор? Я ж без натяку згадаю «Партію регіонів», на яку завзято «пахав», ліз зі шкури вислуговець-кар’єрист Іван Кудінов…
    Одне з основних питань О.Сапі (котре треба задати старості Кудінову І.Г.): Яку компенсацію отримала громада за втрачене СПОП «Березоволуцьке»?
    І останнє. Ну, для чого Ви, «О.Сапа», насапали стільки ахінеї з підтасовочно-злочинної сільрадівсько-старостинської грядки? Щоб додати свіжих проблем так званій місцевій еліті? На мою думку, Ваша послуга, незважаючи на добрі наміри, є безглуздою; замість допомоги завдаєте у перспективі певної шкоди авторитету тих, у кого він і без того є дефіцитним.
    Люди добрі! Оце такі горе-діячі керували і керують в Березовій Луці!
    31.05.2021 Микола Петренко
    ПРИМІТКА. ПРОШУ НАДРУКУВАТИ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ. БЕЗ СКОРОЧЕНЬ, РЕДАГУВАНЬ, КОРЕГУВАНЬ. Якщо не вистачатиме місця в одному номері – можна продовжити в наступному.

Comments are closed.

LIVE OFFLINE
track image
Loading...