Кількість жертв не піддається підрахунку

У неділю, 17 травня, вшановується пам’ять жертв політичних репресій, влаштованих за часів комуністичної диктатури.

17 квітня 1991 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», який і донині становить основу діяльності Української держави з відновлення справедливості стосовно безневинно постраждалих.

Політичні репресії в Україні розпочалися з першої спроби встановлення радянської влади – з початку 1918 року, а закінчилися у другій половині 1980-х рр. Терор носив цілеспрямований, організований характер, уразив практично всі верстви української нації – інтелігенцію, військовиків, політиків, діячів церкви, культури і мистецтва, та найбільше вдарив по селянству.

Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% українці).

Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах.

Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священників, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинилися сталінським режимом та його прибічниками в Україні у 1930-х роках.

Трагічними символами того часу є місця масових поховань жертв репресій. Це сумнозвісна київська Биківня, а також Бабин Яр, урочище Дем’янів Лаз, Рутченкове поле, П’ятихатки та інші. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 197617 осіб, з них приречено до страти – 122237 громадян. Левову частку цих вироків виносили саме «трійки» НКВС. Варто зауважити, що реабілітація жертв незаконних репресій почалася в СРСР майже одразу після початку процесу десталінізації. У 1953 році Верховному Суду СРСР було надано право переглядати за протестами Генерального прокурора рішення колишніх позасудових органів (так званих трійок).

В Україні у 1956–1959 рр. за цією категорією справ було реабілітовано близько 250 тис. громадян. Але надалі процес реабілітації фактично було припинено – перевірки проводилися тільки за заявами репресованих або їх близьких. Тому за наступні 28 років було переглянуто лише 85 тис. справ і реабілітовано 60 тис. осіб.

За «перебудови» реабілітаційні процеси знову пожвавилися. Із 1989 року за два роки було реабілітовано 180 тис. громадян і завершено перегляд архівних кримінальних справ, рішення за якими ухвалювали позасудові органи.

Прийнятий 17 квітня 1991 року закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» насамперед визначив: реабілітації підлягають особи, які з політичних мотивів необґрунтовано засуджені судами або позасудовими органами (або в будь-якому позасудовому порядку) на території України в період із 1917 і до моменту набуття цим Законом чинності. Реабілітація торкнулася і громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна з політичних, соціальних, релігійних, національних та інших мотивів під приводом «боротьби з куркульством», за так зване «пособництво бандитам» тощо. Було відновлено і чесне ім’я тих, хто постраждав за переконання у процесі порушення державою права на свободу сумління. У 2010 році до закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» було внесено зміни щодо статусу осіб, які в дитинстві потерпіли від політичних репресій, та гарантії їх соціального захисту.