Ангел став у поміч, огорнув крильми…
– Ти з ким розмовляєш? – запитала маленьку Ксеню мама. У садку, крім доньки, нікого не було.
– З ангеликом.
– Вигадуєш. Тут зараз лише ми з тобою.
– І мій ангелик.
Про ангелів і різні біблейські історії розповідала дівчинці прабабуня Марія. Старенька була дуже віруючою та при добрій пам’яті. Ксенині батьки жили й працювали в місті. Маленьку доню залишили в селі. Наглядала за правнучкою Марія. Старенька вчила Ксеню любити світ, вірити в Бога, добро та ангелів.
Коли дівчатко лягало спати, клало маленьку подушечку. Для свого ангела.
Прабабуня Марія казала: ангелам подобається, коли люди з ними розмовляють. Дякують їм. І чим більше вірити у свого ангела, тим більше він допомагатиме.
Ксеня розповідала ангеликові про свої маленькі мрії, про подружок Ніну і Таню, або просто щось вигадувала. Вірила: він її чує, навіть усміхається, коли вона розказує щось веселе. Ці розмови почали неабияк турбувати батьків. Мама показала Ксеню в місті лікарям. Ті запевнили: дівчинка здорова. Просто фантазерка. Уяву багату має. Зрештою, діти в такому віці часто вигадують неіснуючих друзів, малюють їх, спілкуються з ними. Потім це минає…
Не минуло. Школяркою Ксеня також шепотіла своєму ангелові про сокровенне. Батьки змирилися. Така вже дивачка їхня донька.
– Чому Славко зустрічається з Галею? – запитувала у свого ангела Ксеня.
Славко – однокласник. За одною партою сиділи. Ксеня думала, що подобається хлопцеві. Вони навіть довіряли одне одному свої таємниці. А у восьмому класі Славко закохався. Не в Ксеню. В рудоволосу Іванку, яку всі називали Лисицею. Пересів до неї. Звісно, Лисиця симпатична. Довге кучеряве волосся чого вартує. А зеленкуваті очі… Та все ж…
Ксеня прагнула навчитися розуміти мовчазні відповіді ангела…
…Після закінчення школи дівчина хотіла вивчати фізику та астрономію.
– Ну, навіщо тобі Космос, фізичні тіла і все решта? – питала матір. – Що в тому практичного? То все бабуня Марія, Царство їй Небесне. Зірки, ангели… Ксеню, дитинство минуло. А з ним і байки. Йди вчитися на кондитера. Або кухаря. Роботу завжди будеш мати.
– Учителів у школі також потрібно.
– Та від теперішніх дітей голова облізе. Твоя хресна – вчителька. Краплі щоразу п’є, аби заспокоїтися.
– Мамо, це не через роботу. Як вона каже? Дядько Арсен, коли повертається підшафе, п’є її крівцю, а вона – краплі.
– І все ж, навіщо тобі та астрономія? – не вгавала матір.
«Щоб бути ближче до ангелів», – подумала Ксеня. Але вголос цього не сказала.
…Ксеня й сама того не помічала, як начебто чиясь рука відводить від неї неприємності. А цього разу…
Ксеня закохалася, коли навчалася на останньому курсі у виші. Дмитро був запальним. Не терпів, якщо йому перечили. Ті, хто знав хлопця, застерігали дівчину: дивися, аби пізніше не шкодувала. Але, як кажуть, любов зла…
Ксеня поспішала на побачення. Дмитро злостився, якщо вона запізнювалась. Домовились зустрітися на центральній міській алеї. Ксеня зістрибнула з тролейбуса і… каблука як не було. Вона розгублено роззиралася довкола.
– Дівчино, тут неподалік, на сусідній вулиці, ремонт взуття, – сказала якась жінка. – Так заховали ту будку, що годі знайти. Поспішіть, бо скоро в них робочий день закінчиться.
Дмитра Ксеня не застала. Через це виник скандал. Хлопець і чути не хотів про зламаний каблук. Накричав. Ксеня добре виплакалася. А після цього вирішила поставити крапку у їхніх стосунках. Незабаром до Ксені дійшли чутки, що Дмитро когось добряче відлупцював і йому світить кримінал. «Краще зламати каблук, аніж життя, – подумала дівчина. – Дякую, ангелику».
…Ксенині батьки перебралися жити в приміське село. Спершу їхня хатина вважалася дачею. Потім трохи добудували й оселилися в ній. У міській квартирі залишилися Ксеня з чоловіком Кирилом.
Вона часто навідувалася до батьків. Любила спокій і тишу після гамірного міста. Цього дня Ксенина мама була стривожена, хоча на це не було причин.
– Так внуків хочеться побачити, – завела розмову з донькою. – Життя коротке. Ніхто не знає, що може трапитись наступної хвилини.
– Мамо?! Що за депресивний настрій?
– Ти б ще до якихось лікарів звернулася. Може, в столичну клініку? Скоро будете святкувати п’ятиріччя одруження, а дітей нема.
– Мамо, все буде добре. А зараз я мушу бігти, бо втече остання маршрутка.
Дорогою на зупинку відчула: материна тривога передалася і їй. Зателефонувала до чоловіка. Кирило з тестем поїхали на рибалку. З ночівлею. Обоє любили цю справу. Запитала, чи все гаразд. Чоловік був у гуморі. Пожартував, що пора завести кота, бо на гачок попадається лише дрібнота. Та після розмови з Кирилом тривога не минула.
Щойно вийшла з автобуса – спохватилася: в батьківській хаті забула ключі від квартири. Чоловік повернеться вранці. З міста до села – недалеко. Ксеня не раз пішки ходила. Але вже вечоріло. Кинулася викликати таксі. Поки чекала машину, місця не знаходила. А потім квапила водія.
Устигла… Матір схопило серце. Викликала швидку. Жінку забрали до лікарні.
Ксеня була переконана: забуті ключі й тривога – це не спроста. Ангел попередив і допоміг…
Завагітніла Ксеня на сьомому році подружнього життя. Кирило дмухав на дружину і дуже не хотів відпускати на семінар у сусідній обласний центр.
– Вагітним потрібно вести активний спосіб життя, – переконувала чоловіка. – Нові враження та емоції корисні для дитини. Він чи вона все розуміє.
Ксеня не хотіла знати стать малюка.
…Квитків на потяг не було. Ксеня поверталася додому з семінару маршруткою. Водій гнав, як навіжений. Вибився з графіку, бо довелось стояти в довгих заторах, щойно виїхав з автостанції. Почало підмерзати й пішов сніг. Пасажири просили водія бути обережним, збавити швидкість. У відповідь він голосно увімкнув музику.
На під’їзді до міста маршрутку занесло. Ксеня пам’ятає крик людей і щось схоже на стан невагомості…
Отямилася в лікарні.
– Як дитина? – запитала стривожено.
– Дитина не постраждала. А у вас шок і кілька синців, – заспокоїла лікарка. – Вам пощастило найбільше. Дехто отримав серйозні ушкодження.
Коли в палаті з Ксенею залишилася тільки матір, вона прошепотіла:
– Нас ангел врятував. Огорнув крильми. Я навіть сильно не вдарилася. І це дивне відчуття… Його неможливо передати словами…
– Ти просто пережила шок, переляк.
– Ні, мамо, ні…
…Ксеня народила доньку. Назвали Марією. На честь прабабуні.
Маленькій доні Ксеня розповідала історії про ангеликів, які пам’ятає з дитинства. І про дівчинку, яка вірила у свого ангела, й він завжди ставав їй у помочі. А перед сном хрестила подушку, на якій спала донька, й бажала:
– Добраніч, ангелика на ніч…
Ольга Чорна
