Така собі мати…

Днями до редакції звернулася жінка, представилася Світланою Левченко мешканкою міста. Почала розповідати свою історію та благати про допомогу. Спочатку Світлана, витираючи сльози, скаржилася на працівників соціальної служби, мовляв, забрали у неї дитину.

«Працівники служби у змові із моєю старшою сестрою, вона й направила їх, щоб забрали у мене сина, бо хоче забрати ще й батьківську хату. Батьки померли, батько 1 березня, а згодом і мама 25 липня, зосталися я та двойко синів. Заповіту на хату не має. А недавно прийшла додому, побачила, що замки зірвані, сестра забрала документи на хату, ще й погрожувала, що ні дітей у мене не буде, ні батьківської хати».

У середу, 4 вересня, приїхала комісія працівників відповідних соціальних служб і, нібито під моральним тиском, змусили жінку написати заяву, з проханням направити дитину у спеціальний заклад.

На запитання чим викликані такі дії, Світлана відповідала, що причини не знає, при цьому стверджує, що діти були доглянуті та забезпечені всім необхідним. Потім додала, що кілька разів представники служби робили їй зауваження, щодо неналежних умов проживання, але, мовляв ,вона із свого боку зробила все для того, щоб до неї не було претензій, що батьки померли і вона не встигла оговтатися від втрати, та й коштів на ремонт не має, адже допомогу по малозабезпеченості відмінили, живе тільки з пільгових виплат, як мати-одиначка.

Слухаючи історію «бідолашної», напрошувалися запитання – чому жінка працездатного віку ніде не працює, чому не перебуває на обліку у Центрі зайнятості, чому дитина з 1 вересня не відвідувала школу? «Сьогодні ходила шукала роботу, всі відмовляють, адже я не молода, у центрі зайнятості якраз талончики закінчилися і саме сьогодні збиралася повести дитину у обласну лікарню проходити медичну комісію, щоб оформити групу. А я ж без нього не зможу, допоможіть мені повернути сина додому».

Щоб розібратися у ситуації ми звернулися за коментарем до начальник служби у справах дітей Гадяцької РДА Лесі Воронцової.

«Хочу вас заспокоїти – дитину не вилучали. Процедура вилучення дитини проходить зовсім за іншою системою. Ми працювали згідно законодавства і тільки за згодою та на основі письмової заяви матері. Дитина влаштована у Розбишівську школу-інтернат. Зроблені відповідні медичні висновки, висновки інклюзивного центру, в результаті яких хлопчик направлений до інтернатного закладу. Запевняю, що мати особисто написала заяву, а соціальні працівники її супроводжували та в усьому допомагали, оскільки дитина не була залучена до навчання. Ми свої повноваження не перевищували, «руки їй ніхто не заламував», психологічний тиск не здійснювали».

У телефонній розмові Леся Миколаївна нас запевнила, що цією сім’єю постійно опікувались працівники служби, адже вона перебуває на обліку, як неблагополучна. «Ми з мамою не одноразово проводили бесіди, все докладно пояснювали і, здавалося, що вона нас розуміє і згодна з усіма нашими пропозиціями та зауваженнями, чому зараз така реакція, не зрозуміло. З нею також говорила директор навчального закладу, яка пояснювала, що дитину можна відвідувати, забирати на вихідні чи канікули. Також маму ознайомили з правилами інтернатного закладу. До речі, старшого сина, ми також влаштували на навчання у Гадяцький ВПАУ, зараз він здобуває професію зварювальника. На даний момент дитина одержує стипендію і проживає у гуртожитку».

«Хочу додати, – говорить Леся Воронцова, – що при огляді умов проживання ми неодноразово робили Світлані зауваження, що до відсутності належних умови для проживання, антисанітарія, брудний одяг, продукти харчування відсутні. Зробивши черговий візит зафіксували, що реакції немає, бруд, сморід та недбальство, недотримання вимог, змусило службу порушити питання про влаштування дитини в інтернатний заклад. Запевняю, що ми не можемо силою забрати дитину, це порушення її прав, тому все йде від матері.

На разі дитина навчається у Розбишівській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат. Знаходиться під постійним контролем спеціалістів, їй надається медичний огляд, п’ятиразове повноцінне харчування, чистий одяг та головне – відношення. Дитина оживилася, навіть від того, що є дітки такі, як і він, вони разом граються, із задоволенням хлопчик харчується, просить «добавки», особливо йому смакує гарячий борщ, спостерігаючи за його поведінкою, розуміємо, що хлопчик, давно не їв повноцінної їжі. Навіть за тарілку борщу вихователя обійняв та сказав, що вона найкраща».

«Знаючи про кого йде мова, я зовсім не підтримую її і не розумію, – гнівається у телефонній розмові директор районного центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Володимир Возниця, – моя особиста думка, якщо коментувати в двох словах, то за те, що вона зробила зі своїми дітьми, таку «горе-матір» треба було вже давно позбавити батьківства. Я проживаю поряд із цією сім’єю, на Заярі, майже щодня доводиться бачитися, нічого хорошого про неї не скажу, всі сусіди так і кажуть «мати вона ніяка». Декілька раз був свідком того, що вона змушувала меншого сина жебракувати, робив їй зауваження. Біля одного із кіосків хлопчик підходив до водіїв, просив гроші та цигарки. Із цього вона й жила, адже коли мале підходить та просить, відмовити йому неможливо, дійсно жаль, без сліз на таке не глянеш. Розумію, що вона після смерті батьків залишилась не пристосована до життя, та й про долю дітей особливо не переймається. Впевнено можу сказати, що турбується вона тільки через вигоду – залишилась сама, не стало й живих грошей».

Наразі Світлана так і залишається «мамою», отримує державну допомогу, як мати вже справжня одиначка, оскільки піклування про її дітей повністю взяла на себе держава.

«БМ»