Чому українську корупцію необхідно внести в Конституцію
Корупція в Україні – вічнозелена тема, яку всі кому не ліньки люблять обговорювати. Політична сила, перебуваючи в опозиції, говорить про продажну владу. Ставши владою, говорить про те, що знає проблему і ось-ось її остаточно подолає. Але проходить час, і корупція або «перемагається» або «перестає бути проблемою» – так стверджує нова влада. Стара, яку звинувачували в продажності, ставши вже опозицією, затягує звичну українському виборцю пісню про «продажність влади (вже нової)». І так від виборів до виборів крутиться колесо боротьби з цим ганебним явищем.
Ось, наприклад, у 2016 році Прем’єр-міністр пан Гройсман заявляв наступне «Ми маємо три вороги: Росія, корупція, популізм. Це три повноцінні вороги, Які сьогодні заважають розвитку України». Але настає 2018, і Прем’єр в інтерв’ю грузинському Forbes заявляє, що проблема (один з трьох ворогів) «перебільшена». Більш того, на думку керівника уряду, країна практично перемогла корупцію. Її рудименти збереглися лише в правоохоронних органах, судах і частині державних структур. Тих, хто не згоден з такою думкою, Прем’єр сміливо відносить до категорії «ворогів України», заявляючи буквально наступне: «Я вірю, що багато наших ворогів зацікавлені в дестабілізації України, і вони завжди висувають проблему корупції в нашій країні». Одним словом, перемога, панове! Єдиними корупціонерами в країні залишилися підлеглі Авакова, судді і трішечки державні службовці.
Утім, перемогу на ниві боротьби з корупцією демонструють і громадські активісти – борці з корупцією. Можна говорити про проблему незалежно від влади і навіть мати невеликий гешефт. Візьмемо, наприклад, поліцію і переатестацію колишнього ДАІ з прекрасним прикладом у Миколаєві. Там «громадські активісти», маючи 50% в атестаційній комісії, провели через складний процес практично всіх колишніх ДАІшників. При цьому одна з учасниць, за даними ЗМІ, ще й приторговувала своїм голосом. Винна в даній похибці, природно, влада.
Або електронні декларації, які набили оскому. Спочатку громадські активісти-антикорупціонери вимагали від влади прийняти сиру і недопрацьовану програму. Влада, звісно ж, була винна в затягуванні часу. Факти того, що продукт сирий і захисту немає «зовсім», не приймалися. На вимогу громадськості працівники спецзв’язку за 2 тижні змушені були придумати хоч якусь систему верифікації. Але система прогнозовано «лягла» в перші тижні роботи. Винен розробник, громадські активісти? Не вгадали – злочинна влада! Далі більше – сама система (нагадаю, що якість продукту викликала безліч запитань) була розміщена на орендованих серверах. Система прогнозовано лягла на етапі, коли кількість декларантів зросла. Винна знову влада! І знову є привід звернутися за грантовою підтримкою на захист Батьківщини від корупції. Закінчився фарс тим, що компанія-розробник, обрана активістами, ймовірно ухилялася від податків.
Зрештою, питання НАБУ і аудитора. Свіжа історія, коли група «профільних» НПО, що займаються боротьбою з корупцією, активно лобіювала на важливу для країни посаду пані Борщ. Закінчилося все тим, що в мережі називають «Рукалицо» – безсумнівно розумний і здібний адвокат Марта Борщ, яка виступала обвинувачем українського прем’єра Лазаренка, стала адвокатом пана Онищенка, який ховається за кордоном, у тому числі і від НАБУ.
Одним словом, боротьба з корупцією в країні все більше і більше нагадує латиноамериканську мильну оперу – всі учасники по черзі люблять один одного, сваряться, ворогують, роблять гидоти, поки народ дивиться. Український народ, якщо вірити соціології, готовий дивитися це шоу ще довго.
Таким чином, явище є, але бачить його кожен по-своєму. Прем’єр каже про залишкові явища, записуючи незгодних у список ворогів України. Якщо користуватися його логікою, то до таких можна віднести:
– компанію Ernst & Young, яка, дослідивши настрої керівників бізнесу в країнах Європи, так резюмувала ситуацію в нашій країні: «Не зважаючи на всі заходи для боротьби з корупцією, в Україні, на жаль, кількість респондентів, які вважають, що хабарництво і корупція широко розповсюджені в країні, залишається на неприйнятно високому рівні – 88%. Україна знаходиться на найнижчих позиціях серед усіх країн-учасниць дослідження EY»;
– авторів рейтингу сприйняття корупції від Transparency International – в останньому звіті Україна знаходиться десь між Сьєрра-Леоне і Гватемалою;
– Держдепартамент США і особисто пана Рекса Тіллерсона, який в грудні 2017 року заявив: «Україні немає сенсу боротися за своє тіло в Донбасі, якщо вона віддає свою душу корупції»;
– зрештою, менеджерів МВФ, які за останні місяці не раз говорили про дуже ганебне для країни явище;
Громадські активісти справедливо говорять про корупцію у владі, про продажність політиків і вплив олігархів на прийняття рішень. При цьому використовують для донесення своїх меседжів медіа, що належать тим же олігархам. Але в разі, наприклад, попадання члена сім’ї працівника в поліцію за керування автомобілем в нетверезому стані, спробувати максимально тиснути через медіа, кажучи про упереджене ставлення.
Про таку проблему як, наприклад, політична корупція, Прем’єр не вважав за потрібне згадати. Та й як це доведеш? Просто депутати якось випадково або самі мають частку в бізнесі, або їх дружини, старі батьки – надзвичайно вдалі підприємці. А знайомство з власниками найбільших ФПГ, регулярні зустрічі з ними – так це випадковість. Гроші? Ну так везучі є товариші в Україні. Наприклад, можуть усупереч всім законам ймовірності кілька разів поспіль підняти джек-пот.
Із іншого боку, за останні пару років слово «корупція» трохи набридло. Тим більше, що, якщо порівнювати кількість результативних (що закінчилися рішенням судів) справ і шуму в пресі, ефективність боротьби з ганебним явищем можна поставити під сумнів. Та й саме визначення «корупції» потребує уточнення. Адже, судячи з настроїв співгромадян, влаштувати кума до себе на фірму заступником – добра справа. А ось влаштувати того ж кума тим же заступником або помічником, але вже в парламенті, уряді і держкорпорації вже якось не зовсім. Украсти з роботи трохи паперу, фарби або що там є ніби як не добре, але і не дуже погано – взяли ж небагато, в масштабах фірми десята частка відсотка від обороту. Украсти ті ж частки, але від потоку держзамовлень, бюджету вже ніби як і погано. Питання полягає в тому, де грань у людському сприйнятті. Ось і мучиться населення, а з ним і уряд.
Є у мене одна думка: а якщо почути голоси про унікальний шлях, багатий історичний досвід нації і створити свою систему, спираючись на те, до чого ми всі звикли? Простіше кажучи, реалізувати фразу «якщо не можеш побороти явище – очоль його». Треба зробити наступне – легалізувати корупцію. Або, якщо бути до кінця об’єктивним, законодавчо закріпити роль, яку вона відіграє сьогодні. Всі проблеми можуть вирішитися за одну годину, країна семимильними кроками побіжить у майбутнє.
Корупція – як основа основ. Плюси і бонуси
Говорячи про корупцію як основу основ, треба, природно, дивитися на основний закон – Конституцію країни, де можна додати кілька статей. Наприклад «Договірні відносини громадян, що передбачають матеріальну і нематеріальну винагороду, з урахуванням сформованих традицій, родинних і кумівських зв’язків – фундамент, на якому вибудовується українська державність». «Кожен громадянин має право бути кумом іншим громадянам країни. Кумівство – нематеріальне культурне значення світового рівня. Сприяння куму в його професійному та особистісному зростанні є почесним правом іншого кума». Ось після цього корупція зникне зовсім. Місце ганебного явища займе процес, який є драйвером поліпшення економічної, політичної і навіть демографічної ситуації в країні. Більш того, політика держави стане зрозумілою і прогнозованою як для внутрішніх, так і для зовнішніх гравців.
Влада. Чиновник. Гроші
Оскільки корупція буде взята за основу, то чиновникам стане несоромно брати хабарі. Навіть не так – вони будуть зобов’язані це робити. У такій системі платити заробітні плати державному апарату стає зайвим, швидше необхідно вводити «абонентську плату» за користування місцем. Платиш – і ти міністр, прем’єр, можливо, навіть президент. Прострочив платіж – твоє місце займає інший.
Начебто дрібниця, але замість мільярдів на утримання держслужбовців, гарантовано маємо певну суму в бюджеті, немаленьку суму, хочу зауважити. Другий крок – введення податку на хабарі. Можна за принципом спрощеної системи оподаткування: заплатив 5% від хабарів і спи спокійно. Зручно, швидко, вигідно для всіх.
Систему можна мультиплікувати і на місцевому рівні – міські ради, сільські ради – всі, хто отримує доступ до грошових потоків, платять за «абонемент».
Вирішуються питання також просто: домовився – заплатив – отримав. При цьому рівень хабара регулюється звичайним ринком. Можна піти «в лоб», заплатити за прейскурантом і просто «купити» потрібне рішення. У кожного українця є кум, у кума – кум, і один із них вхожий у високі кабінети. Знайшовши потрібних людей, можна домогтися рішення того ж питання за менші гроші, а нові знайомства (по факту не з однією людиною, а й з його кумами) гарантують можливість вирішувати їх і в майбутньому. В ідеалі, наприклад, потенційний іноземний інвестор сам стає кумом одного з українців. Так він із простого ризикового бізнесмена стає своїм, який нікуди не дінеться. Куди ж ти поїдеш, якщо тут куми, знайомі, схеми рішень. Згодом, коли таких «асоційованих кумів з-за кордону» стає багато, виникає можливість прямого впливу на процеси в інших державах. Адже кум куму не відмовить. Так Україна поступово розширює сфери свого впливу, незважаючи на всілякі межі, блоки і так далі.
Найголовніше – всім зрозуміло, що треба заплатити за «рішення» питання, всі це знають і заздалегідь можуть розрахувати свої витрати. Прозоро, зрозуміло, практично.
Економіка
Ключова проблема для розвитку економіки – мінливість умов для бізнесу (куди входять і політичні ризики), громіздка податкова система і відсутність конкуренції. Корупція, якщо вона системна, вирішує цю проблему. Судіть самі. Коли у нас кожен чиновник вирішує питання через хабар, тобто, плануючи свій бізнес, ти відразу розумієш, який приблизно відсоток і кому ти повинен занести, кого взяти на роботу або в частку (згадуємо описану вище систему кумівства). Громіздка податкова система при цьому зникає як явище – вона залишається тільки для повних ідіотів, які нічого нікому не заносять. Але дурні люди в українській економіці не потрібні, тому вони сповна пізнають трирічне очікування підпису під найпростішим папірцем і, природно, «маски-шоу»! А ось розумні та ініціативні швидко зрозуміють куди і як заносити, після чого податки перестануть бути проблемою – якщо ти вже «заплатив», навіщо займатися такою дрібницею як платежі в бюджет ?!
Мені можуть заперечити, що, мовляв, бажаючих отримати величезна кількість, і всіх не підмажеш. Ні в якому разі! Апетити, природно у всіх чиновників різні. Але якщо корупція – конституційна норма, їм нема чого боятися – включається саморегулювання системи, конкуренція. Чиновник, який зажрався позбавляється підношень, оскільки клієнти знаходять альтернативу у вигляді інших чиновників, які беруть менше, роблять швидше. В результаті неефективні управлінці зникають із державного апарату: немає підношень – немає абонентської плати за місце. І тоді (читай вище) «прострочив платіж – твоє місце займає інший».
Електронний уряд, оптимізація процесів – ці реформи так само вирішуються тільки корупцією. Рано чи пізно чиновники зрозуміють вигоду від кооперації, з’являться служби «одного вікна», коли, занісши одному, можна бути впевненим, що підношення буде розподілене між усіма, хто так чи інакше має інтерес в твоєму бізнесі. А єдині бази даних для перевірки хто вже заніс, хто ще ні і на чому можна попросити «доплатити» з’являться як необхідний інструмент роботи корупціонера. Наївні «реформатори» вимагають об’єднання митних, екологічних, мін’юстівських, МВСних та інших баз. І вони мають рацію, кажучи, що чиновники і політики на це не йдуть. Природно, адже поки з такого об’єднання неможливо отримати свій інтерес, ніхто навіть пальцем не поворухне. При «фрагментованій», «незаконній» корупції ексклюзивний доступ до таких даних є природною кормовою базою. Система «корупція в законі» навпаки вимагає єдиного підходу, об’єднання всієї інформації.
У підсумку Україна отримує величезні переваги перед усім світом – у нас можна все, якщо знати хто кому кум. При цьому країна може формально залишатися в списку тих, хто «вічно розвивається», щоб отримувати допомогу від різних там європ і америк. Зате тіньова економіка буде бити всі рекорди. Унікальне місце, де кожен інвестор зможе заробити величезні гроші, при цьому показуючи податковій службі суцільні збитки.
І. Тишкевич, «Хвиля»
