Шкільна форма та реформа: лінії конфлікту

На вересень Міністерство освіти і науки України планує повномасштабний запуск освітньої реформи. Стратегічний напрям шкільної реформи – поставити дитину в центр уваги. Це означає, що процес отримання освіти повинен стати максимально комфортним для учнів. Один із важливих показників комфорту – ліквідація всіх форм протиправного примусу в школі. Одним із його векторів досі залишається адміністративно-примусове впровадження шкільної форми.

Очевидно, прийняття нового закону про освіту, зміна філософії шкільної освіти і активізація батьківської громадськості в напрямку протидії свавіллю школи повинні зняти гостроту цієї проблеми. Однак, як показує аналіз публікацій у батьківських групах у соціальних мережах, спостереження та спілкування з батьками школярів, питання залишається актуальним, а рівень невдоволення батьків – високим.

Аналіз змісту публікацій за серпень 2018 року в групі «Батьки SOS» у «Facebook», яка налічує понад 102000 учасників, свідчить, що питання шкільної форми займає третє місце в рубриці «актуальні» після шкільних поборів і булінгу. При цьому, примус носити форму багато батьків також цілком обґрунтовано розглядають як елемент вчительського булінгу. Велика кількість коментарів свідчить про те, що проблема хвилює батьків. Аналіз змісту коментарів і кількість «лайків», які отримали публікації і коментарі «проти» і «за» шкільної форми, дозволяє скласти загальне уявлення про ставлення батьків до нав’язування шкільної форми.

Дослідження змісту батьківських публікацій і коментарів дає підстави вважати, що  більшість  не поділяють ідеї рівності в її шкільній інтерпретації з акцентом на одягу. Вони не тільки вказують на сучасні атрибути нерівності у вигляді ґаджетів та інших благ, але й не демонструють схвального ставлення до реалізації школою функції забезпечення соціальної рівності.

Суть обговорюваної проблеми полягає не в тому, щоб зберегти або скасувати шкільну форму, а в тому, як протидіяти школі у спробі зберегти форму всупереч волі батьків і учнів. Усе більше батьків звертають увагу на психологічний дискомфорт для дітей від депресивного або одноманітного одягу, вказують на обмеження свободи самовираження заради штучного насадження колективізму.

Значно частіше батьки стали піднімати проблему рівності прав: чому вчителі не обмежені в праві вільно вибирати стиль і колірну гамму одягу, а учні обмежені, причому волею вчителів. Адже в демократичних державах і сучасних корпораціях закони і правила поширюються на всіх громадян або членів корпорації. Тільки українська школа зберігає привілейовані і пригноблені групи.

Як бути «новій українській школі»?

Баталії з приводу шкільної форми піднімають питання про те, як же бути з майбутніми першокласниками, які прийдуть в «нову українську школу». Адже тут все буде по-новому: методики викладання, організація навчального простору спрямовані на розвиток креативності, індивідуальності. Тоді форма не вписується в ідеологію «нової школи». Якщо не вимагати форми від першокласників, то й від інших учнів її вимагати не логічно. Або нехай вчаться в «старій» школі? Відповідь можна почути на шкільних базарах. У магазинах батьки «незлим тихим словом» коментують придбання форми для майбутніх першокласників.

Спробуємо розібратися, наскільки сумісна ідея обов’язкової шкільної форми з головними цілями освітньої реформи. Мета реформи – зробити освіту якісною, а процес її отримання – комфортним, перетворити школу в інститут громадянського суспільства. Ідеологи реформи відзначають її спрямованість на здобувача і його інтереси, які повинні бути в центрі уваги тих, хто надає послуги. Таким чином, реформа повинна наблизити українську освіту до європейської. Проте варто відзначити, що в країнах ЄС шкільної форми немає. Вона впроваджена тільки в деяких престижних британських навчальних закладах, як ознака приналежності до певної корпоративної установи. При цьому не за велінням адміністрації, а за рішенням батьків та учнів. Тут відразу виникають питання про престижність та імідж тих українських шкіл, які докладають титанічних зусиль, щоб змусити учнів носити форму, а також про способи та механізми прийняття рішень.

Новий Закон України «Про освіту» надає навчальним закладам автономію у вирішенні ряду питань. Логіка освітньої реформи вказує на те, що правила і статути повинні прийматися за участю претендентів освіти. Тобто, в школі, в якій дитина знаходиться в центрі уваги, тільки учень і його батьки повинні вирішувати, чи потрібна їм шкільна форма чи ні. Сьогодні ж ми маємо абсурдну ситуацію, при якій положення про шкільну форму приймаються адміністрацією шляхом «ломки через коліно», легітимізуються на зборах ради школи і впроваджуються в примусовому порядку. Всупереч стратегії реформи, закону і здоровому глузду.

У своїх вимогах шкільні адміністрації іноді посилаються на «нафталіновий» Указ Президента України № 417/96 від 12 червня 1996 року і відповідну постанову Кабінету Міністрів від 22 серпня 1996 року. Тут теж є своя абсурдність. Адже, по-перше, указ не тільки застарів, але й прямо суперечить стратегії шкільної реформи і новим Законом «Про освіту». По-друге, визнання застарілих норм, що втратили чинність, – питання суто технічне. Після прийняття нового Закону «Про освіту» МОН України повинне було направити Президенту України лист із обґрунтуванням необхідності визнання указу, що втратив чинність.

Висновки та рекомендації

Упровадження шкільної форми в примусовому порядку прямо суперечить базовим демократичним цінностям і правам дитини, стратегії шкільної реформи і нормам Закону України «Про освіту».

Активність батьківської громадськості в обговоренні питання і пошуках шляхів протидії примусовому впровадженню шкільної форми свідчить про активізацію процесу переходу батьків від ролі об’єкта влади шкільної адміністрації та мовчазного спонсора школи до ролі повноправного учасника прийняття рішень.

Спроби шкільних адміністрацій наказним порядком зберегти форму і змусити навіть першокласників її носити, свідчить про домінування «совкових» стереотипів, про нерозуміння або категоричне неприйняття цілей і завдань шкільної реформи.

Пояснення в листі МОН України щодо того, що «питання введення шкільної форми регламентуються статутом школи і правилами внутрішнього розпорядку» не означає, що статут і правила приймаються адміністрацією, хоча в реаліях це поки так. Для прийняття рішень необхідно становлення дієвого інституту шкільного самоврядування. З вирішення питання про шкільний одяг можна і почати формування реального самоврядування в школі і виховання громадянських якостей в учасників навчального процесу.

Міністерство освіти і науки України повинне вжити всіх необхідних заходів для скасування нормативних актів, що суперечать Закону України «Про освіту». Необхідна також більш широка інформаційна кампанія з роз’яснення стратегії шкільної реформи, зокрема, щодо відповідності їй впровадження шкільної форми. Доцільним виглядає і направлення листа від МОН України до загальноосвітніх навчальних закладів з рекомендаціями щодо можливих механізмів і чіткою забороною адміністративно-наказного впровадження шкільної форми.

Орієнтація на зручність для учнів, на їх фізіологічний і психологічний комфорт і позитивний настрій, на демократичні цінності та права людини вказує на доцільність відмови від шкільної форми. Найбільш прийнятною виглядає вільна форма одягу. При цьому можливе встановлення чітких обмежень як результат «суспільного договору» в рамках конкретної школи. Адже в демократичній державі діє принцип: «Дозволено все, що прямо не заборонено законом».

Другим прийнятним варіантом може бути впровадження корпоративного дрес-коду, загального для всіх членів корпоративного установи – учнів, вчителів та працівників школи.

Учні та батьки, від яких адміністрації шкіл вимагають шкільну форму в обов’язковому порядку, цілком обґрунтовано можуть зажадати запровадження форми і для вчителів. Адже ключовий принцип демократії – рівність прав і можливостей. І корпоративна культура, і імідж школи, на які часто люблять посилатися вчителя, також вимагають одних правил для всіх. Тому від іронії варто переходити до аргументів з точки зору права і закону.

Єдиний легітимний спосіб, за допомогою якого може бути впроваджена форма – шкільний плебісцит. Оскільки рішення стосується учнів і має на меті «створити для них зручне середовище», то і приймати його повинні учні та їх батьки. Голос адміністрації та вчителів повинен бути дорадчим, якщо мова йде тільки про форму для учнів. Якщо мова йде про форму і для учнів, і для вчителів, тоді повноправними учасниками плебісциту стають вчителі, учні та батьки. Можна запропонувати два способи прийняття рішення. 1. Шкільний референдум. 2. Голосування в класах з протокольної фіксацією результатів і загальношкільні голосування, на якому делегати від класів представляють рішення свого класу, прийняте більшістю голосів.

Переваги від такого шляху очевидні:

–       школа продемонструє дійсно демократичність у прийнятті рішення, розуміння і підтримку стратегії шкільної реформи;

–       учні та батьки продемонструють суб’єктність;

–       це стане реальним практичним уроком у навчанні демократії і у формуванні громадянської компетентності для всіх учасників навчального процесу.

А ще ймовірніше, що у адміністрації і вчителів взагалі пропаде бажання змушувати носити шкільну форму, особливо якщо правило буде стосуватися і їх самих.

Сьогодні формула корпоративної шкільної форми виглядає аномально: демонстрація престижності = примусово-добровільне впровадження + низька якість + висока ціна + відсутність вибору + обмеження прав учнів + відтворення шкільної групової нерівності. Якщо ж школа дійсно має ознаки престижності, і не тільки у висловлюваннях вчителів, а й у свідомості учнів, варто їм дати можливість самим запропонувати і вибрати способи демонстрації своєї престижності. У них досить креативності, якщо шкільна форма її ще не знищила.

За умови, що шкільна форма все ж упроваджується за волею батьків, слід уникати монополії. Також доцільно розробити тільки базові моделі одягу. Батьки повинні залишити за собою право модифікувати їх так, як це зручно для дитини, виготовляти одяг індивідуально з тих тканин, які відповідають їх критеріям якості. Ключовий орієнтир – зручність для учнів і батьків, можливість вибору, а не забезпечення роботою виробника одягу. Також не слід забувати про головний принцип корпоративної культури та іміджу: формальні і неформальні вимоги поширюються на всіх членів корпорації. У такому варіанті наша формула прийме зовсім інший вигляд: легітимне впровадження + добровільна згода виконувати спільно прийняте рішення + реалізація права вибору + дотримання принципу рівності прав + виховання активістською громадянської культури = позитивний імідж навчального закладу.

«БМ» за матеріалами соцмереж

Фото використане як ілюстрація.