Бути татом – покликання справжнього чоловіка
Еталон мужності, опора і підтримка. Додає впевненості і відчуття захищеності, вчить відповідальності і дбайливості. Огортає дітей теплом і любов’ю, виховує їх успішними, впевненими у собі, сміливими особистостями. Усі ці якості, не зважаючи на труднощі, які так часто підкидає життя, повинен мати справжній батько.
Кожному з нас доля дає різні випробування. Так сталося і з героєм нашої публікації Романом Демидком. Із дитинства він уявляв своє майбутнє щасливим. Тому сам намагався його таким створити. Не цурався ніякої роботи – на свій вік пробував працювати і на сирзаводі, і на елеваторі, і на СТО, займався монтажем вікон і дверей, а ще встиг «змотатись» на заробітки за кордон. Працював для того, щоб гідно забезпечувати себе і родину, мати яку так сподівався. Мріяв, що одружиться, матиме діток, яким даруватиме своє тепло і турботу. Так невдовзі і сталося – одружився на односельчанці, на жаль, життя із нею не склалося. Від шлюбу у них залишився син Ярослав, якому, всупереч усьому, намагався допомагати Роман.
Потім в його житті було АТО. Романа призвав військкомат. Служив в окремій механізованій 92-ій бригаді, яка дислокувалась у Щасті. Був водієм «Граду». Про цей рік із свого життя Роман розповідає неохоче. Та й не запитуємо, розуміємо, що ситуація саме у цій точці була «гарячою». Каже, що саме там, як ніде, навчився цінувати життя:
«Лише на війні зрозумів, що не можна втрачати жодної хвилини. Живемо один раз, а життя так і не бачили, – розповідає Роман. – Зрозумів, що треба поспішати «куштувати» кожну хвилину на смак».
Як би дивно це не звучало, але своє справжнє щастя він знайшов, будучи у Щасті. Точніше, не знайшов, а познайомився у телефонній розмові. Номер мобільного Світлани йому дав командир його бойової машини, який дуже поважав Романа і «хотів собі такого зятя». Відтоді кожен ранок починався із спілкування із нею. Так минуло два місяці. Дякуючи тому ж командиру, Роман і зустрівся зі своєю Світланою – разом поїхали у відрядження до Кременчуцького району:
«Замінювали бензинні «Гради» на дизельні, і командир запропонував мені заночувати у нього. Там я і побачив Свєту. Найбільше вразили її двоє діток – старший Артем, наче дорослий чоловік, підійшов і міцно потиснув руку. А меншенька Карінка відразу застрибнула мені на плечі і почала зі мною гратись.
Ми поспілкувалися, потім я її провів додому і… залишився ночувати на дивані.
Ще як я був в АТО, ми домовлялися про те, що якщо при зустрічі сподобаємось один одному, то відразу одружимось. Так і сталося – вже наступного дня після знайомства ми купили обручки…»
Не бажаючи гаяти ані хвилини, Роман поїхав просити руки і серця Світлани у її батьків. Мама, звісно, була шокована, а от батько відразу відчув справжнього чоловіка і дав згоду на шлюб. Упевненості у вчинку майбутнього зятя додало і його ставлення до Світланиних дітей – він поводив себе так, ніби це його рідні син і донька. Та й Артем із Каріною стали називати його не інакше, як татом…
Маючи підтримку батьків, вони усі разом поїхали у Сари – на поріг батьківського будинку Роман уже ступив із новою родиною, хоч ще й не офіційною. Весілля зіграли швидко: у понеділок приїхали, у вівторок подали заяву до ДРАЦСу, в середу дали дозвіл, у четвер розписались, а вже у п’ятницю він повернувся назад на службу в АТО.
Півроку минуло, наче кілька днів. Він знав, що вдома його чекає любляча дружина і найдорожчі у світі діти – Ярослав, Артем, Каріна і… Сніжана. Так-так, Роман насправді не гаяв часу – через кілька місяців після його повернення з АТО в них народилася спільна донечка.
Сьогодні родина Демидків має власний будинок, живе дружно. Роман розповідає, що його син Ярослав відразу подружився із Артемом і Каріною. Зараз вони нерозлий вода. Хлопці навчаються в одному класі, після навчання часто разом ходять на риболовлю, в походи, ганяють м’яча, катаються на велосипедах і, як усі сучасні діти, «зависають» у мобільних телефонах. Хоч і менша, не відстає від них і Каріна, намагається завжди бути поруч із братиками.
«Виховуємо їх разом із дружиною. Крикнув усього двічі на них і то досі жалкую. Вперше – коли розбили вікно в будинку, а вдруге – як перевернули відро води серед хати. Більше на них немає чого кричати. Хлопці – мої помічники, а Каріна все біля мами вертиться – і посуд помиє, і поприбирає. А от за Сніжаною треба постійно наглядати, вертлява дуже: то з двору тікає, то у воді бовтається. Але з нею нам Артем із Ярославом допомагають. Дуже вже люблять сестричку».
Ще в юності Романові ворожка наворожила, що у нього буде дві долі і багато щастя. Тоді він не придав цьому значення. Але тепер розуміє, що під цим крилося. Дві долі – то два одруження, а багато щастя – це його четверо діток.
Оксана Кириченко
Бути татом – це велика відповідальність і водночас щастя для кожного чоловіка. Тато в усьому допоможе: для донечки він ідеал чоловіка, який навчить бути ніжною і турботливою, а для сина – приклад для наслідування, який підкаже, як за себе постояти, бути захисником і майстром своєї справи. Саме до тата ми біжимо за порадою, з ним ділимося перемогами і невдалим досвідом, секретами і планами на майбутнє.
Редакція тижневика приєднується до всіх привітань, які лунатимуть цього дня татусям.
Нехай доля буде до вас прихильною і подарує безліч чудових моментів, повних радості і доброти. Завжди залишайтесь здоровими, не старійте і будьте сповнені сил. Спасибі вам за батьківську турботу, мудрі поради, допомогу і любов.
