Шість годин пробивали коридор на Рідкодуб
Тоді зведений підрозділ 30-ї бригади разом з окремим розвідбатом вивели з оточення 126 військовослужбовців гірсько-піхотної бригади та батальйону тероборони «Київська Русь».
Своїми спогадами про події в районі Дебальцівського виступу, які відбувалися на початку лютого 2015 року, ділиться безпосередній учасник тих подій, головний сержант взводу сержант Олександр Никитюк, який на той час проходив службу в 30-й механізованій бригаді.
— 6 лютого у зв’язку із загостренням ситуації на Дебальцівському напрямку зведеному підрозділу 30-ї окремої механізованої бригади, створеному для надання допомоги частинам, які потрапили в оточення, було поставлено бойове завдання висунутися в район населеного пункту Рідкодуб для забезпечення ротації підрозділів 128-ї бригади й батальйону «Київська Русь». Групу в складі 30 військовослужбовців, одного танка Т-64 й трьох БМП-2 очолив досвідчений командир взводу старший лейтенант Вадим Боднар, — пригадує Олександр Никитюк.
Серед тих, що увійшли до складу групи, були розвідники, гранатометники, снайпери, сапери, механіки-водії, які мали не тільки відмінну професійну підготовку, а й психологічну стійкість до дій в екстремальній ситуації. Але навряд чи хто з них тоді міг уявити, через які випробування доведеться пройти.
За даними нашої розвідки, населений пункт Рідкодуб, розташований у крайній східній точці оборони Дебальцівського виступу, перебував під контролем підрозділів Збройних Сил України. Основна наша позиція «Стас» була за два кілометри за цим населеним пунктом. Там зосереджувалися підрозділи 128-ї бригади, з кількома одиницями танків і БМП. З кінця січня російські окупанти стали постійно обстрілювати позицію з важкого озброєння. Серед особового складу було багато поранених і контужених. Їх треба було евакуювати в Дебальцеве, а потім у госпіталь Дніпра.
О 3-й годині ранку зведений підрозділ висунувся в призначену точку. Погода була «гірше не придумаєш». Сніг, який випав за кілька днів до цього, почав танути, і всі дороги перетворилися на важкопрохідне море бруду. У багнюці застрягали навіть танки.
— До Рідкодуба підійшли о 5-й годині ранку, — продовжує головний сержант взводу Олександр Никитюк. — Небо, затягнуте хмарами, ледь стало сіріти. Може, це нас і врятувало. Виявилося, що дані нашої розвідки застаріли: у селі вже були бойовики. Тільки-но наблизилися на відстань 300–400 метрів, як із крайніх хат по нас відкрили прицільний вогонь зі стрілецької зброї. Ми рухалися колоною, тому основний удар прийняли на себе ті, що були в її голові. На жаль, одразу дістав важке поранення наш командир старший лейтенант Боднар. Куля увійшла в неприкрите бронежилетом місце, пройшла навиліт і застрягла в бронепластині з другого боку. Я прийняв командування на себе. Щоб не залишатися мішенню й мати змогу вести вогонь силами всієї групи, наказав розосередитися. Розгорнулися в лінію й стали рухатися вперед під прикриттям броні трьох БМП-2.
Мабуть, наша поява стала для російських найманців цілковитою несподіванкою. Вони не могли визначити, якими силами їх атакують, і почали в паніці вибігати з будинків, у яких улаштували свої вогневі точки. Завдяки цьому ми зрізали одразу шістьох. Коли зайшли в найближчу хату, то зрозуміли, що бойовики облаштувалися тут міцно. Віконні отвори було закладено бетонними блоками й мішками з піском. Підлогу зірвано, і між балками в землі вирито окопи. Між будинками зроблено проходи в стінах і парканах, щоб не пересуватися по відкритих місцях. Сам Рідкодуб — це одна центральна вулиця й два ряди будинків по обидва боки. Усього налічувалося близько сотні будівель. Ми діяли наосліп. Майже в кожному будинку були позиції, звідки вели щільний вогонь із кулеметів, гранатометів, АГС, працювали снайпери. Тому нам довелося діяти за схемою: двоє прикривають вогнем, двоє зачищають. Спочатку закидаємо гранатами вікна, потім підвали, льохи й тільки опісля заходимо в будинок. Але навіть після вибуху гранат бойовики якимось чином залишалися цілими й відкривали вогонь. Так ми втратили двох наших хлопців — Льошу Буслаєва та Ігоря Новака, вісім вояків зазнали поранень. Велику загрозу становили їхні МТЛБ. На них були ПТКУРи, і вони, постійно маневруючи, вели вогонь з-за хат і посадок. Одну з наших БМП було підбито. На щастя, екіпаж вцілів.
Об 11-й до нас підійшла підмога. Окремий розвідувальний батальйон під командуванням офіцера з позивним «Варшава» вступив у бій у південній частині села, відтягнувши на себе значні сили бойовиків. За шість годин безперервного бою нам удалося пробити коридор до позиції «Стас». Ми одразу почали евакуацію поранених. БМП завантажили під зав’язку, і вона під охороною розвідників, які розмістилися на броні, без утрат дійшла до Дебальцевого.
Тим часом до бойовиків стало підходити підкріплення, також і танки. Вогонь ставав дедалі щільнішим. Нам насилу вдавалося утримувати коридор. До 14-ї години всі 126 військовослужбовців із позиції «Стас» організовано вийшли з оточення, не втративши жодного бійця. Мали тільки кілька поранених і контужених. Найнебезпечнішою була відкрита ділянка дороги на виїзді з Рідкодуба. Її прострілювали з танка, який ховався на закритій позиції. На щастя — жодного точного влучання, і всі наші машини вдало проскочили це небезпечне місце.
Наш зведений підрозділ замикав відхід основних сил. До того моменту від неї залишалося всього восьмеро вцілілих: 20 військовослужбовців зазнали поранень, а двоє загинули. Вкотре згадуючи той драматичний день, серце сповнюється гордістю за виконану роботу. Скільки життів нам удалося врятувати, скільки чоловіків, синів, батьків повернулося живими до своїх родин!
Записав Олександр Кіндсфатер
