Чиї ж собаки?
На жаль, безпритульні тварини – це одна із болісних проблем будь-якого міста чи селища. Бідолах можна побачити біля лікарень, у районах зупинок, закладів харчування та м’ясних магазинів. Люди по-різному ставляться до безпритульних тварин. Хтось підгодовує з жалю, хтось намагається знайти доброго господаря, а хтось «пригощає» стусаном або ж навіть отрутою чи кулею.
З боку медицини безпритульні часто несуть загрозу для людей, адже є переносниками сказу та інших хвороб. Агресивні вуличні тварини є загрозою для перехожих, а найгірше – коли від нападів та укусів страждають діти.
Днями до редакції звернулася жінка та із слізьми на очах розповіла свою історію, пов’язану саме із бродячими собаками. Жінку звати Наталія Натрусна, вона мешканка села Веприк. Проблему безпритульних собак відчула на собі та своїх дітях, тому прийшла, щоб поділитися наболілим.
«Кожного дня я ходжу на роботу, – розповідає Наталія, – а мої діти йдуть до школи через вулицю Васюти, на кутку якоїй живе дід Василь, який у своєму дворі й зробив «собачий притон». Він має своїх собак, і вони сучки, які по природі гуляють кожні півроку. На «собачі весілля» збігаються до них всі кобелі із села. А у діда ні забору немає, ні будок із прив’яззю, так як проживає сам, та й не має підтримки ні від кого. Ходить до нього соціальний працівник, та толку від нього ніякого: провідав, хліба приніс та й хватить… Дідові жалілися на зграї собак, казали, що нападають на дітей, ті бояться йти до школи або, повертаючись із школи, прибігають додому налякані, навіть мову відбирає, як трапилося із моєю донькою. Просили, щоб хоч у сараї закривав, на що він відповідає, що його собаки в хаті сидять, а то чужі, бродячі…То чиї ж то собаки?»
Жінка, втираючи сльози, показала відео на телефоні, де знято візит до діда. Продовжувала розповідати, що всі небайдужі «мамки» пішли до сільського голови, написали заяву, поставили підписи, стали чекати. Та собаки як бігали, так і бігають. Тому у відчаї вирішила звернулася до редакції.
Ми також звернулися за коментарем до Веприцького сільського голови В. Золотарьова.
«Бездомних собак у селі немає, усі вони мають постійне місце проживання. Проблема в тому, що є такі недобросовісні господарі , які не прив’язують собак або поводяться із тваринами так, що вони тікають. Тому ми й маємо цілу зграю, яка гуляє на тому кутку. Я розумію, що це небезпечно, особливо для дітей. Кожного дня дивлюся новини: то напали, то покусали людину або дитину. Раніше проводився відстріл, але зараз, згідно чинного законодавства, ми можемо лише відловити і помістити у притулок. Але ж де той притулок? У нас такого немає. Треба щось робити…»
Віктор Михайлович не заперечує, що стурбовані матусі зверталися у сільську раду. Він разом із вуличним депутатом провів бесіду з дідом Василем. Пообіцяв прийняти міри, але які конкретно – не повідомив. Але звернувся до усіх власників із проханням прив’язувати своїх собачок.
Від автора:
Чесно кажучи, хоч розірвися із думками на дві сторони, а може, й на всі три: і маму зрозумію, бо сама мама, і дідуся жалісно, адже поважаю старших, і сільського голову розумію, бо що вдіє. Подивившись відео, що показала Наталія, а саме візит до діда, я була шокована. На хиткий поріг, на який страшно ставати, виходить старенький дідусь Василь, опираючись на палицю, на вигляд йому років 80 із гаком. Він навіть не вступає в полеміку із «репетуючими жінками», погоджується, що бігають собаки, гавкають, але в розмові наполягає, що то не його собаки нападають на дітей, а чужі. Ну, а що він може зробити? Двір його дійсно не має огорожі, більше схожий на якийсь «хламник». Добре видно, що дідусь ледь дає собі раду. Ну вирішать: постріляти тих собак або потруїти, бо таке собаче життя. Тоді легше стане і мамам, і дітям, і сільському голові. Про все це згодом забудуть… Але, думаю, дідусеві ніяк легше не стане, бо хоча б до собак говорив та підгодовував їх.
І головний висновок – бути відповідальним за тих, кого приручили.
Любов Шкрьоба
Фото використане як ілюстрація.
