Історії простих людей
Скільки цікавого, а головне повчального відбувається навкруги нас щодня. А ми у силу зайнятості буденними справами чи проблемами найчастіше не помічаємо цього. Тому, редакція тижневика починає нову рубрику під назвою «Історії простих людей» – це те, що у реальності відбувалось із нами або нашими друзями чи знайомими.
До речі, ви також можете стати героєм нашої публікації. Для цього не обов’язково називатися або залишати свої контактні дані. Достатньо зателефонувати на редакційний телефон/надіслати нам на пошту і розповісти свою повчальну, печальну або ж просто цікаву історію. Поділіться частинкою свого життя із нашими читачами!
Петрович чи Павлович?
«Їду недавно на роботу. Якраз після православного свята. Зупиняють мене на опішнянсько-миргородському повороті поліцейські.
Один із них представився і серйозно так питає: «Ви Петрович чи Павлович?».
Я ж не дурний, знаю, що правил не порушив. Та ще й у законодавстві обізнаний, то пам’ятаю, що він повинен був спершу представитись, озвучити причину зупинки транспортного засобу і так далі згідно протоколу…
То й кажу йому:
– Пробачте, хлопці, я – Михайлович. Тож козакувати вам тут аж до листопада…»
Досі чекаємо…
До редакції зателефонувала гадячанка, яка мешкає на Заярі. Каже:
– І просили, і молили, але вже й надії немає. Ходили у міську раду із проханням, щоб зробили нам дитячий майданчик на Заярі. У нас же скільки діток, а повести погуляти нікуди. До центру далеко дуже…
То мер нам пообіцяв. А ми й повірили. А тепер розуміємо – обіцянка-цяцянка, а нам радість…»
Віднадила!
«Живу у п’ятиповерховому будинку. Так от, недавно внадилась до нас у двір молодіжна компанія. Кожен вечір сидять під вікнами, галасують, музику в автомобілі голосно вмикають. А літо ж, жарко, то майже у всіх квартирах вікна відчинені вечорами.
Одного разу я саме вкладала дітей спати. Звісно, вікна залишила відкритими. А вони знову приїхали і почали співать… Довго я думала, як їх віднадити. Знаю ж, що як вийду і зроблю зауваження, то пошлють далеко. То я вирішила діяти їхніми методами – знайшла диск Надії Кадишевої, кількарічної давності, вставила у магнітофон, підкрутила гучність і направила колонку у вікно. Через 20 хвилин компанію як вітром здуло. Після цього вони ще жодного разу у нас під вікнами не «відпочивали».
«Шановна, ваш котик здохне…»
«Близько місяця тому захворів у нас котик. Не породистий, дворовий, доньці брали. Не знаючи, куди звернутись, я пішла у найближчу ветаптеку. Продавець, такий кремезний мужчина, подивився на мене і питає: «Що у вас?» Котик, кажу, захворів. Очі «запливають».
А він мені у відповідь: «Так що ви від мене хочете?» Я ж наполегливо прошу його дати якісь краплі чи уколи, можливо. Не довго думаючи, він мені видає: «Якщо у нього прививок нема, то ніхто його і лічить не буде! Та й не бачив я вашого кота…»
Я ж наполягаю. Кажу, давайте принесу вам, ви подивитесь. А він мені: «І не несіть! Шановна, ваш котик здохне та і все…»
Чесно кажучи, дико було чути таке від ветеринара. Хоча краплі для очей він мені таки продав. До речі, кіт досі живий-здоровий».
«Базар дорогий, а город брудний»
Такий коментар про наше місто ми почули від людей, які приїхали у Гадяч на недільний базар. Кажуть, куди не підеш – скрізь сміття. Згадали і купи мотлоху, які помітили на обочинах, поки доїхали до міста. Несхвальні відгуки залишили і про стан недільного базару.
«Що ми в себе дома бачимо? Думали, вирвемось із села від своїх жінок. Поїдемо в город. Хотіли получить «хліба і зрєліщ!» Так ні зрєліщ не було, ні хліба. Дивитись нема на що, на базарі – дорого, а у городі – брудно!»
«БМ»
