Злючка Грипа
Агрипина хотіла стати актрисою. Одне ім’я чого вартувало! І вродою була не обділена. А як хвалила її вчителька музики! Жоден концерт у школі не відбувався без Агрипини. І на міській сцені виступала. Але вивчитися й підкорити професійну сцену Агрипині не судилося. Одразу після закінчення школи закохалася в молодого лейтенанта Ігоря. Вискочила заміж. Надовго залишила своє місто: разом із чоловіком переїжджала з гарнізону в гарнізон. Згодом народила Івася. Агрипина цяцькала сина. І коли чоловік висловлював своє невдоволення, дружина наступала, наче важка артилерія:
– Якби ти не закрутив мені голову у неповних вісімнадцять, знаєш, ким би я стала? Відомою актрисою! Виховуй своїх солдатів, а я – сина.
Ігор Агрипину кохав, тому перечити не смів. Але коли вух дружин не було поруч, називав її Грипою.
Агрипина дуже хотіла, аби син здійснив її мрію – став актором. Проте таланту до сцени в хлопця не було. Івась ріс маминим синочком. Усе було під її контролем. Коли хлопці почали закохуватись у своїх однокласниць, він бокував від дівчат. Мама попередила: ті дівчиська тепер такі. В інституті також не крутив романів. Коли чоловік вийшов на пенсію, Агрипина настояла: хоче повернутися до рідного міста. Ігор погодився. Купили квартиру. Івась пішов на викладацьку роботу в технічне училище.
Жіноцтво навчального закладу, довідавшись, що новий працівник неодружений, узялося «опрацьовувати» потенційного кандидата. Однак Агрипина почала втовкмачувати в голову дорослого сина: ті вчительки такі…
Марія не могла дати ради сльозам. Йшла і не бачила поперед себе дороги. Так і налетіла на Івана.
– Вибачте, – мовила.
– Вам допомогти?
– Мені вже ніхто не допоможе.
Іван подумав, що дівчина, боронь Боже, вирішила накласти на себе руки. Тому, не запитуючи дозволу, завів у найближче кафе (бачила б мама!), аби незнайомка дійшла до тями. Із її розповіді дізнався, що хлопець, із яким зустрічалася, зрадив із близькою подругою. Ще й зробив її винною. Марія працювала медсестрою. Іванові дівчина сподобалась. Уперше в житті він провів її додому і призначив побачення. Отримавши згоду, мало не пострибав від радості додому. Агрипина просікла, що син змінився, і випитала про «якусь таку». Вона вже дівчини не любила, хоча ще її не бачила.
– Марійка чудова, – переконував Іван матір.
– Де ти тепер чудових бачив? От колись дівчата були, не те що нинішні. І заміж не вискакували.
– Вискакували. У вісімнадцять! – зіронізував батько.
– А через тебе я талант згубила. Де ти взявся на мою голову?..
– Рядова Грипа, цить! – без злості мовив Ігор. – А тобі, Іване, досить холостякувати. Уже сусіди сміються. Знайом нас зі своєю Марусею.
– Ну-ну, – Агрипина зиркнула з ока на Івана й пішла шукати пігулки, вигадуючи на ходу, що б то її мало заболіти, аби розчулити чоловіка і сина.
Нарешті Іван зважився запросити Марію в гості. Батькові дівчина сподобалась, а матері – ні. Виявилося, Марія не прочитала жодної книги американського автора Сідні Шелдона. Книги Агрипині приносить сусідка-бібліотекарка. Не любить серіалів. А там Агрипина в кожній актрисі бачить себе. Не володіє досконало англійською. Агрипина в школі вчила німецьку. Мало отримує. Батьки Марії не при посадах. Мама також працює медсестрою, а батько водієм. Коли дівчина пішла додому, Агрипина влаштувала синові «холодний душ». Мовляв, Марія йому зовсім не підходить. Материнське серце відчуває. Зрештою, Іванові минуло тридцять п’ять, а їй скільки? Трішки більше двадцяти? Дівчисько. І про що йому, викладачеві, розмовляти з якоюсь медсестрою?
– Мамо, Марійку вже раз зрадили. Я не можу.
– Зрадили – значить заслужила. Теперішні дівчата вміють прикидатися наївними і невинними. А насправді.
Іван розповів Марії про розмову з матір’ю. І, наче студент, який витягнув нещасливого білета, виправдовувався:
– Я спробую переконати маму.
– А вдасться?
Таємно Іван продовжував зустрічатися з Марією. І ніяк не наважувався «переконати» матір, що вона саме та дівчина, яка йому потрібна. Агрипина ж торжествувала, гадаючи, що син забув дорогу до свого кохання. Маріїна вагітність втішила Івана. Тепер матір «здасться», був упевнений. Проте розмову відкладав. І ось нарешті заговорив про одруження з Марією. Агрипина вислухала сина мовчки. Наступного ж дня вчинила на роботі Марії грандіозний скандал. А після роботи екзекуцію продовжила, підстерігши дорогою додому. Іван нічого не знав.
Пізно ввечері Марію забрала «швидка». Стався викидень.
Марія сама зателефонувала Іванові й попросила прийти в лікарню.
– Що трапилося? – запитав з порога.
– Твоя мама штовхнула мене на вулиці. Я впала. А перед тим скандалила на роботі.
– Штовхнула?! Ні, мама цього не могла зробити! – мовив різко.
Розмова не клеїлась.
– Йди, Іване. І більше я не хочу тебе бачити.
Здвигнув плечима. Рушив до дверей.
– Це був син, – тихо кинула навздогін Марія і заплакала.
Вона довго оговтувалася від пережитого. І від вердикту лікарів, що завагітніти вдруге не зможе. Марія закінчила медінститут. Працювала на «швидкій». Рятуючи людей, рятувала, здавалось, себе. Від сумних спогадів і самотності. Про заміжжя не думала, знаючи, що не зможе народити дитину. Задушливий літній день видався гарячим для лікарів «швидкої». Машини літали з виклику на виклик. Марія і не звернула уваги на чергову продиктовану адресу. У чоловіка проблеми з серцем. Аж біля будинку зрозуміла: це квартира Агрипини.
– Допоможіть моєму синові! – кинулася з порога постаріла перелякана Агрипина. – У нас з чоловіком, крім нього, немає нікого.
Іван, прийшовши до тями, упізнав Марію. У змучених очах з’явилася квола усмішка. До кімнати заглянула Агрипина.
– Мамо, це Марія. Вона врятувала мене. Мамо, це правда, що колись… тоді… ви штовхнули Марію? І мій… наш син… Ви його… вбили…
– Хворий, вам не можна хвилюватися, – суворо мовила молода медсестра. – Вас майже витягнули з того світу… а ви…
Лікарка цитьнула на медсестру. Агрипина стояла, наче вкопана. Ігор із жалем дивився на дружину. Із закритих Іванових очей текли сльози.
Марія поспішала рятувати іншого хворого.
Ольга Чорна
