Цього могло б не статися, якби…
Уже стало сумною традицією, що при настанні весняного тепла після спалювання побутового, городнього, садового сміття трапляються пожежі. І хто б що не казав, але сміття й далі доведеться спалювати, бо те, що ми звозимо до сміттєзвалищ, а потім воно там безсистемно загорається або лежить роками, не захоронене належним чином, набрало розмірів загальнодержавної катастрофи і приносить багато біди. Справа в тому, що ми не робимо висновків, що треба робити, щоб пожежі не повторювались.
Так ось, цими днями сталась біда в Книшівці. Після спалювання сміття серед білого дня у центрі села згоріло 2 господарські споруди. Цьому не придали особливого значення, «це ж не хата згоріла». Так, добре, що не хата, і все ж. Хочеться зробити такий аналіз, бо я на цій пожежі був майже з початку і до «зачистки території». Від чийого костра загорілось – виясняти безперспективно, бо там спалювалось сміття в декількох місцях одночасно,у тому числі й на цій же садибі господаркою. Так ось, загорівся складений новий штахет, накритий шифером біля сараю. На той час у дворі вже не було нікого. Якби на подвір’ї було 4-5 відер води, займання можна було погасити відразу. Я часто згадую, як в дитинстві у подвір’ях, де бував, бачив, як з весни і до осені(у посушливий період) стояли дві-три діжки з водою.Тоді казали: «Та то, щоб бджілки пили воду», «Та то, щоб діжки замокли під майбутні огірки, помідори, капусту». Але вголос не говорили, мабуть, щоб не накликати біди, що, крім усього іншого, то вода була на пожежний випадок. Діжки з водою стояли в різних установах. По селу висіли металеві предмети з чермету з ударними пристроями для оповіщення про пожежу. Зараз всього цього немає ніде.
Далі. Якби всі глядачі, що неподалік спостерігали за подією, принесли хоч по відру води, теж можна було погасити. І основне питання. До чоловіків, що із сільського ПСО, до яких долучився працівник районної служби МНС, питань немає, вони тільки прибули на місце, їх злагоджені дії дали змогу погасити пожежу,але вже як будівлі були зовсім пошкоджені вогнем. Питання в тому, що пожежна машина стоїть не в селі, де завжди стояла, а за селом, за два кілометри від події, у колишньому, тепер пустому, гаражі.Час було втрачено. Так, колись це, можливо, було оправдано. Там був диспетчер, завгар, телефон, завжди було чимало людей. Там усього цього тепер немає. Стоїть пожежна машина.Що ще повинно статися у густонаселеному селі, щоб нам зрозуміти, що пожежна машина повинна стояти у селі в спеціально збудованому ПСО, де навколо чимало людей:у школі, у медицині,у сільській раді. До речі, майже всі чоловіки з цих установ перебувають у громадському формуванні по охороні порядку.
Дозволю собі нагадати всім, що ПСО збудоване, придбана машина за кошти, зароблені людьми, що вже майже всі на пенсії, проживають у наших селах,із надією, що наші оселі будуть своєчасно захищені від непроханого «червоного півня». Невже нерозуміють цього наші поважні інвестори, що орендують і пожавтомобіль, і ПСО, які згідно закону про розпаювання належать громаді села. Ще треба згадати, що з часу, коли на тимчасово перевели пожмашину в автогараж із ПСО, змінилось багато чого. І не від хорошого життя селянам доводиться обкладати свої хати запасами дров, сіна, соломи, ПММ. Погодьтесь, що ніхто не хоче пожеж, і ніхто не знає,у чиєму дворі вона буде наступною. Давайте робити висновки!
В.Терещенко
