Нашого цвіту – по всьому світу!
Це українці про українців. У п’яти словах стиснута вся сутність нації. Спробуємо розібратись. Цвіт – це все найкраще, найпривабливіше, найкрасивіше, що є в живих рослинах – основі всього живого на Землі. Тобто все, що є краще в українців, розкидане по всьому світу! А саме: скільки державних діячів, відомих науковців, талановитих винахідників, митців культури і мистецтва, вихідців, були і є по всьому світу. Починаючи з полонянки Лісовської (Роксолани), яка стала правителькою Османської імперії, Сікорський – конструктор перших літаків і гвинтокрилів, Полюй – винахідник рентгену, Кондратюк – теоретик міжпланетних подорожей, Мечников – перший пояснив існування імунітету, Духов (із Веприка) – конструктор кращих танків, Квітка Цісик – сівачка з Канади. Цей список видатних українців, які жили і працювали на інші держави, можна продовжувати безкінечно. І його завершу цитатою: «Україна – одна з небагатьох країн світу, що бездумно роздаровує таланти, які заробляють для інших країн десятки мільярдів доларів». Тобто всі кращі таланти – вихідці з України – жили і живуть для інших держав, прославляли і прославляють інші держави.
Не все буде сказано, якщо не згадати простих вихідців з України, що живуть і працюють за кордоном, бо вони не прості! Бо це працьовиті, підприємливі, комунікабельні люди! Усі добре розуміють, що влаштуватись на роботу і проживання там не просто, треба здолати ряд мовних, бюрократичних, фінансових і інших бар’єрів. Тобто і їх можна віднести до кращого, що в нас було і є. І що ж виходить, що Україна є інкубатором дешевих і в той же час продуктивних наукового потенціалу і робочої сили? Хто не вірить? Подумки покрутіться навколо себе і покажіть у своєму селі, місті, районі хоч одного американця, японця, поляка, німця, корейця. Немає! Хіба, що запрошують на керівні посади на вищих щаблях влади. І подумайте знову ж таки: скільки наших земляків у згаданих і не згаданих країнах. Безліч! А що ж буде, коли незабаром запрацює безвізовий режим? Це ніби шлюз відкриється для молодої активної частини населення. Із чим ми залишимось? А чому ж так? Виходить, на своїй землі вони не пригодились, не змогли розкрити свій талант і здібності, не знайшли застосування своїм силам. Хоча в нас при наших природних ресурсах, родючих землях ці таланти і сила потрібні не менше, ніж там. Але в нас немає роботи, немає зарплати. Рівень життя у порівнянні навіть із близькими сусідами значно нижчий.
Наше село Книшівка не є виключенням. Як і багато інших населених пунктів, воно є віддзеркаленням цієї ситуації у всій країні. Наші роз’їжджаються, до нас приїжджають тимчасово керівники, спеціалісти, працівники. І як не дивно, але за ці проблеми якось ніхто і не говорить. Я не чув, щоб на якихось зібраннях депутатів чи активу обговорювались питання безробіття, створення робочих місць, працевлаштування молодого покоління. Такі питання навіть не ставляться на повістку дня, не обговорюються, не те щоб виділяти гроші на створення нових робочих місць. У бюджеті навіть рядка такого немає. Тоді виникає питання: а для чого ж збудували будинок культури, дитсадок, школу, виробничі приміщення? Виходить, що наші батьки-попередники глибоко помилялись у своїх мріях, помислах і діях? А нам, як тому танцюристу, усе щось заважає! Зовсім недавно відбувся візит представників відомої швейної фабрики з пропозицією відкрити швейний цех у Книшівці. Село їм сподобалось, запропоноване приміщення також. Зібрались і бажаючі працевлаштуватись. Після співбесіди дійшли висновку, що зробити це непросто, але можливо! Питання залишається відкритим. Після візиту полтавчан побічні висновки можна зробити такі: безробіття в нас масове, судячи з того, що за кілька днів без особливого примусу, за звичайним простеньким оголошенням зібралась необхідна кількість бажаючих. І ще, з усього видно, люди не втратили бажання працювати, незалежно від віку і статі, тільки треба допомогти вирішувати супутні питання. І якщо їх не вирішувати, то про збереження села – колиски України, – про що так багато тепер розмов на різних рівнях, не може бути й мови!
В. Терещенко
