Медаль за заслуги

німець
Поділитися новиною

німецьХрещеним батьком останньої медалі сержанта Петренка став Велівіс. Латиш приклався до сержантського подвигу посмертно. Який нечистий поніс кухаря під німецьку кулю, знали тільки Бог і товариш Сталін. Але Бога не існувало, Сталін сидів у Москві, і допитатися правди не вдалося. Тому куховарити поставили новобранця Назипова. Старшина Максімов був зі старих комуністів і вбив собі в голову, що всі узбеки гарно готують. Назипов протестував, пояснював що він казанський татарин і просився в кавалерію. Але останні кавалеристи Другої світової вже п’ятий рік догнивали в сирому польському ґрунті. Тому нащадку ліверантів та конокрадів видали ополоника, єфрейторські лички та норму продуктів. І відправили годувати солдатів. Із годівлі нічого путнього не вийшло. Улугбек-ага не крав і не відкладав собі ліпших кавалків. Але каша в нього підгорала, м’ясо смерділо, а суп мав такий смак, наче в нього нацяв зведений батальйон Анненербе. На четвертий день Улугбека розжалували в рядові. А на третій у сержанта Петренка скрутило живіт…

Рота стояла у щойно захопленому селі. Фронт котився на захід, і в околицях вже не стріляли. Тому сержант побіг рятуватися за стодолу. І впіймав німця. Німець носив окуляри, форму обозної служби та руку на перев’язі. Бідолаха відстав від своїх і ховався у копиці сіна. Окуляри заблищали напроти сонця, якраз коли сержант знімав штани. Петренко не розгубився, підняв автомата, крикнув “Хенде хох” і захопив окупанта в полон. Німець ще годину сидів у імпровізованому ротному штабі, розказував про рідний Баутцен, призов піврічної давності і подробиці служби при харчах. У кишенях  військового злочинця знайшли кисет із тютюном та гаманець із трьома рейхсмарками і фотографією сумної жінки з білявою дівчинкою на колінах. Під вечір приїхали особісти та забрали полоненого. А наступного дня сержант отримав рану в живіт, котра за місяць вилилася в медаль за заслуги, а ще за три – у повну демобілізацію…

Сергій Петрович Петренко не любив свою останню нагороду.

– Посрать сходив називається. Занапастив чоловіка ото, – буркотів він. – Якої холери він не втік, наволоч обозна. По етапу ж у Сибір пішов. Як помру, не кладіть цю дрянь до труни. Прокляну.

У 2003-му сержант Петренко помер, а ще через рік його онук поступив до Ахенського університету у Німеччині. І на третій день спудейства отруївся шаурмою з турецького кафе. По дорозі до громадського нужника Петренко-молодший зауважив двох смаглявих парубків, котрі брудно приставали до симпатичної білявки. За якісь 3 хвилини білявка була врятована, а шахідські женихи ганебно утекли, залишивши поле бою за дворазовим чемпіоном району із греко-римської.

… Ну як я її спас, – здвинув плечима герой. – Ну, от ви мама, ми з вами без 5 мінут сім’я. Смішно получилось. Скрутило живіт, я й побіг облегчитись. А тут таке. Прийшлося піти на подвиг. От такі діла, фрау Бебер.

– До речі, цікавий збіг, – зауважила фрау Бебер. – Мого батька в Другу світову також брав у полон сержант Петренко. І в нього теж болів живіт. Кумедна історія, правда?

Іван Вовк

***

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

LIVE OFFLINE
track image
Loading...