Реформи і реформовані … (Продовження. Початок у № 9 від 2 березня)
Реформи в медицині тривають уже не один рік. І направлені вони начебто на покращення нашого медичного обслуговування. Але чи стало від того краще нам, пацієнтам, а також їм, медикам?
Як було раніше? Усі медичні підрозділи, будь то ФАП, дільнична лікарня, «швидка допомога», поліклініка, стаціонар та ін., були підпорядковані одній особі – головному лікарю центральної районної лікарні. Комусь у Міністерстві охорони здоров’я показалось це неправильним, а так як у країні реформувалося все, то, щоб не здатися консерваторами і не стояти на узбіччі реформ, затіяли це й у медицині. У результаті реформ створили центр первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД), який очолив, зрозуміло, що головний лікар, «швидку допомогу» перетворили у Гадяцьку підстанцію Миргородського округу комунальної установи «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Полтавської обласної ради. При цьому у Миргороді знаходяться адміністративно-організаційне управління, господарсько-технічне управління, аптечне відділення. Отже, якщо раніше «швидка» забезпечувалася усім необхідним від Гадяцької центральної районної лікарні, то тепер усе – із Миргорода. Миргородський округ, зрозуміло, очолив теж головний лікар. Отже, на голому місці добавилося два головних лікаря, а із ними і штат бухгалтерів, секретарів, економістів та інших включно до прибиральниць, які фінансуються за рахунок медицини, але ніякої участі у лікуванні хворих не беруть. Тож кошти, які можна було використати на покращення лікування, ідуть на зарплату адміністративного персоналу.
Але зараз зупинимось на екстреній (швидкій) медичній допомозі.
Кабінет Міністрів України встановив нормативи прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події за зверненнями, що належать до категорії екстрених, які становлять у містах – 10 хвилин, у населених пунктах поза межами міста – 20 хвилин із моменту надходження звернення до диспетчера оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Зазначені нормативи, із урахуванням метеорологічних умов, сезонних особливостей, епідеміологічної ситуації та стану доріг, можуть бути перевищені, але не більше, ніж на 10 хвилин. Це так на папері, а на ділі?
Фото, яке зроблене 1 березня цього року біля приміщення «швидкої» допомоги у Гадячі, демонструє, як працює господарсько-технічне управління Миргородського округу. Водій ремонтує авто на вулиці з використанням нош для хворих. А й дійсно, що йому залишається? Не ляжеш же на мокрий, мерзлий асфальт. Чому так відбувається? Тому що просто відсутній гараж із оглядовою ямою. Автомобілі «швидкої» допомоги вдень і вночі, улітку і взимку стоять на вулиці біля приміщення. Узимку мороз робить свою справу. Автомобілі нахолоняють практично до вуличної температури. Зайвого палива на прогрів просто немає. При виклику необхідно прогріти авто, а тут часу на це немає. Автомобіль починає рух вистрибом, двигун чхає, кашляє, трясеться. Це, відповідно, затримує виклик. У салоні, можливо, навіть на декілька градусів тепліше, ніж на вулиці. Але це мало тішить. Медсестра сидить на подушці, обкутавши ноги ковдрою. А як же хворому? Враження таке, начебто він сидить голою дупою на льодині. Добре, що якщо хоч не далеко їхати, а що як із самого далекого села? То кількість болячок можна і примножити. Невже нікому із керманичів від медицини, а також і району, не прийшла в голову думка, що відстій автомобілів «швидкої» необхідно здійснювати в теплому боксі? Що при цьому буде економитися пальне для авто, продовжиться ресурс двигуна і агрегатів, комфортніше будуть почуватися медперсонал, водій і пацієнт. Мабуть, зайве доводити, що від здоров’я бригади «швидкої», її морального стану, забезпеченості необхідним залежить відношення до виконання своїх професійних обов’язків, а відповідно, у деякій мірі, і стан хворого. Цього, виявляється, на думку нинішнього виконуючого обов’язки міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, для реформування екстреної допомоги недостатньо. Зараз у складі бригади «швидкої», залежно від призначення, є лікар, фельдшер і медсестра, які надають першу допомогу по місцю виклику. А от у недалекому майбутньому їх планують замінити на парамедиків. Хто ж це? Це медичний технік, який може навіть не володіти знаннями в галузі анатомії, у крайньому випадку, може пройти курс базової реанімації. Його завдання – полегшити стан екстреного хворого і дуже швидко доставити до лікарні, де йому поставлять діагноз і призначать лікування. Їх рівень освіченості і кваліфікація, мабуть, будуть полягати в тому, що хворого на ношах із хати треба виносити головою наперед, а перша медична допомога вже буде надаватися в стаціонарі, якщо, звичайно, довезуть. Отже така система екстреної меддопомоги передбачає 100%-ву госпіталізацію хворого.
Цей досвід в.о. міністра Супрун перейняла із США, де вона народилася й виросла. Це вона – прихильник введення парамедиків. Але ж Америка і Україна настільки між собою різні, особливо у статках населення, транспортному сполученні, кількості лікарень, госпіталів, їх технічному оснащенні тощо. Отже, питання: чи прийнятний цей досвід для України? Наскільки Уляна Супрун знає наші реалії в медицині? Чи є для цього умови і сітка лікарняних закладів? Чи годиться ця система для сільської місцевості? Чи не позбавить вона сільських жителів доступу до кваліфікованого медичного обслуговування? Чи не викличе це скорочення бригад «швидкої допомоги»?
На сьогодні відповіді на ці запитання відсутні, а світила від медицини з цього приводу мовчать, а можливо, їм не дають слова. Проте вважаю за необхідне відзначити, що Гадяцька підстанція екстреної допомоги і вчора, і сьогодні, тільки завдяки своїй наполегливості, старанності, відданості професії і клятві Гіппократа, доволі успішно долає новації реформування. Удень і вночі, у сніг, дощ, мороз, часто по коліна в снігу і грязі поспішають на виклик. Я неодноразово переконувався, що якби до них із боку держави було таке відношення, як вони відносяться до нас, пацієнтів, це було б неперевершено, і тоді б наш досвід перехоплювала б Америка.
І так, «швидка» доставила до приймального відділення… Але це вже зовсім друга історія.
Закликаю небайдужих долучитися до обговорення на сторінках газети.
Мені можете писати на електронну адресу ioso@ukr.net.
Іван Іванюта, голова громадської організації «Справедливість».
