Не заглядай до сусіда — може з того бути біда
Так каже давнє українське прислів’я. Адже сусідські війни, на жаль, найтрадиційніші сварки в нашій країні. А війни через землю трапляються ще частіше, про що частенько можна почути у ЗМІ. Не оминають подібні розбірки і Гадяччину: чи не на кожному кутку щоденно «гиркаються» через паркан.
За порадою у сусідському конфлікті до редакції звернулась Валентина Ярмоленко:
«Нам вже просто нікуди звертатись. Наші сусіди Волощуки більше року тягають нас по судах. Побудували «гараж» у нас на межі. А що ж то за гараж – двоповерховий, із 10-ма вікнами? Та й земельна ділянка не відповідає розмірам – їм виділяли 6,5 на 4,5, а вони побудувались 8,26 на 8,87! А тоді ще й попросили узаконити незаконне будівництво.
Розібрали громадський туалет і перенесли його до мене у двір. У сусідки бабусі через це стіна сараю тріснула. Міська рада написала, що там порушення, а суд чомусь виправдав… Ми вже із усім згодні, за той туалет вже мовчимо. Просимо ж: закладіть вікна, які виходять до нас у двір! Рік чекали, а вони не погоджуються. А я із своєї землі відступати не буду! Уже нашугали всіх сусідів, комісії різні незрозумілі насилають…»
Щоб не бути голослівними, ми вирішили опитати усіх, хто причетний до конфліктної ситуації, побували й біля скандального гаража, і в міськраді, і поспілкувались із власниками будівництва.
У міськраді коментувати ситуацію взялась Поліна Вєтрова (начальник відділу містобудування, архітектури і ЖКГ міськради). Вона повідомила, що міськрада отримала відповідь апеляційного суду: по даній справі жодних порушень не виявлено.
«Ми знаємо, що Ярмоленки не давали дозвіл на узаконення цієї забудови. Дійсно, по новому законодавству там не дотримані певні норми (схил даху неправильний і немає метра для обслуговування). Техобстеження було проведене – спеціалісти приписали зробити снігозатримувачі,водовідведення, вивести зовнішні сходи. Також зобов’язали прибрати вуличний туалет, бо на нього були скарги. Це все зроблено».
Що із цього приводу думає інша сторона конфлікту, ми запитали у Івана Волощука. Зустрітися нам не вдалося, проте він погодився прокоментувати ситуацію по телефону:
«Відбулося кілька судів. Десь близько року вони нам «мозги компасірували», по судах тягали. Їм треба то туалет перенести, то воду відвести, то ще щось. Хоча ця земельна ділянка, за яку весь спір, – це ділянка спільного користування. Там був громадський туалет, який я побудував за свій кошт. У суді вони просили, щоб я його розібрав. Я й розібрав.
Тепер просить, щоб я вікна позакладав, але цього вже я робити не буду, тому, що це не в його компетенції. Експертиза відбулася, нічого не сказали про вікна, то я не буду робить те, що хочеться моєму сусідові. Сусід просто створює мені постійні незручності, і я вже стомився із ним боротись. Уже більше півтора року у нас ведеться судове слухання по приміщенню, яке я збудував із його згоди, не на його земельній ділянці, а на своїй власній».
Чесно кажучи, у пошуках істини ми встигли поспілкуватись також із третьою стороною конфлікту, яку, зі слів Валентини Ярмоленко, тероризують Волощуки. 85-річна Олександра Дмитрівна Шкрьоба мешкає у одному дворі із останніми, і її також зачепив судовий процес. Переповівши майже всю історію свого життя, вона зізналась, що нічого проти будівництва не має, якби тільки її не зачіпали. Бо в її віці з’являтись регулярно на суд уже проблематично. Та й часті відвідини її двору комісією із міської ради (яка, до речі, приходила із досить дивною перевіркою) йдуть не на користь відносинам із сусідами.
Ось така непроста історія. І вирішити її, на жаль, не зможе ніхто, окрім самих сусідів. Тому, мабуть, таки доведеться їм всім разом ще не раз зустрітись для кінцевого врегулювання ситуації, що склалася. Краще, якби ця зустріч була мирною.
«Базар Медіа в Україні»
