Дірява діжка повна не буває!
Це здавна говорили так про господарів, які ніби q працювали, ніби й трудящі, але ні за душею, ні в кишені не було ні копійки, бо причиною цього було очевидне марнотратство і безгосподарське відношення до своїх статків. Але персоналії обговорювати не гоже, це їх особиста справа. А от наше спільне, громадське, до якого так влучно підходить ця давня мудрість, ми мусимо, бо це не тільки наше право, а й наш обов’язок, так як наповнювачами громадської скарбнички є всі ми!
Так от, ми часто чуємо: не вистачає бюджету, не дають грошей! Але як ми їх тратимо – обговорюємо мало. Інколи буваю на сесіях, але в роботу депутатів намагаюсь не втручатись, бо я не є обраним, а значить не маю права голосу, та ще чого доброго більше не пустять. І бачу: до рішень, що приймаються, дуже часто підходить: шиємо золоті ґудзики до старої фуфайки! Я згадаю кілька рішень-«шедеврів» нашого самоврядування. Нещодавно наш виконком вирішив, а сесія затвердила покупку для Броварківського клубу сценічного мікрофона вартістю 7,5 тис. грн. На перший погляд, це культура, потрібно. Але! Мікрофон за такі гроші потрібен для озвучування багатотисячних глядацьких аудиторій на стадіонах чи у великих концертних залах. Цей мікрофон служить для багатократного підсилення, а отже і якість його повинна бути відповідною. А нам потрібен мікрофон для клубу з кількістю 20-30, від сили 50-60 глядачів. А як би нам слід було тут поступити? Є великий вибір з ціною в кілька, а то і в десяток разів дешевших мікрофонів. Вони нічим не гірші від дорогого, бо розраховані для таких залів. Хочеться ще сказати: високовартісна і досить якісна техніка потребує високої кваліфікації в експлуатації, а потім (від цього ніде не дінешся) в обслуговуванні-ремонті. І поблизу немає таких спеціалістів, та потім не знаходиться і грошей для цього. Тобто працює до першої поломки. І складається ця техніка на довгі роки у шафах, бо дорога і списати її не просто.
Ще один приклад. Не так давно, коли наша гривня була значно міцніша, були замінені вхідні двері до Книшівського СБК за 10 тис. грн. Хоча впевнений, нічим не гірші, але в кілька разів дешевші могли бути виготовлені нашими книшівськими майстрами. І в той же час не може знайтись якісь 50-100 грн, щоб підремонтувати лавочку тут же при вході. Більше того, не знайдеться роками копійок, щоб в самому клубі поремонтувати задні ряди сидінь. Відомо: театр починається з роздягальні, а сільський клуб – із задніх сидінь, які першими кидаються в очі, де зазвичай розміщується непосидюча молодь. Тобто сидіння розхитуються, шурупи випадають, а потім зовсім десь діваються спинки або сидіння. А тоді вже виникають зовсім великі проблеми – треба закуповувати нові сидіння з набагато більшими витратами!
Таких прикладів у використанні бюджетних коштів можна приводити безліч. І поки не навчимося раціонально, із використанням всіляких тендерів, не формальних, а прозорих і зрозумілих для всіх, прикидок-прицінок-обговорень використовувати громадські гроші, доти будемо бідні і з заздрістю поглядатимем туди, «за бугор», як у їх все гарно!
В.Терещенко
