«Акторові треба поспішати жити!»

Хто із нас не мріяв бути актором? Зізнаймося, майже кожен у дитинстві уявляв себе головним героєм улюбленої кінострічки із захоплюючим сюжетом… Проте принаймні одна людина змогла досягти задуманого. Гадячанка Олена Світлицька (Мисюра) упевнена, що саме доля звела її з улюбленою професією. Сьогодні вона успішно розвивається, грає цікаві ролі в новому українському кіно й театрі і зупинятись на досягнутому не збирається. Як воно, дивитися на себе в телевізорі і навчитися  «входити» в роль, не із чуток, а із власного досвіду, вона розповіла нам в інтерв’ю.

Моя родина – це моя основа

Не знаю, як би склалася моя доля, якби рідні не вірили в мене. Моя мама для мене справжній приклад  – цілеспрямована, красива, любляча, весела. Саме вона наділила мене гарним смаком до життя. Навчила мене мріяти і йти до намічених цілей. Тато – опора родини. Він наша стабільність. Для мене він завжди приклад справжнього чоловіка. Без його згоди в сім’ї не приймаються жодні рішення. До того ж він дуже талановитий – може освоїти за декілька днів будь-який інструмент, малює маслом чудові картини. Мої батьки для мене ідеальні. Ще в мене є прекрасна сестричка, яка для мене завжди залишається малечею, ніяк не можу звикнути, що вона вже 16-річна красуня!

Ще недавно я була нареченою, а вже сьогодні я дружина та мама маленької  Віри. І сім’я для мене – найголовніше.

Привіт учителям!

До школи я ходила в Гадячі, тут і здобула свій перший акторський досвід (коли не вивчив Уроки, треба було якось викручуватися). Школа №4 навіює на чудові спогади про улюблених вчителів, які розвивали мої здібності і вірили в мене. Ще під час шкільних років свою творчість починала саме з газети «Базар Медіа в Україні». Встигала ходити на гуртки  – і в театральний, і в музичну школу на скрипку, і на вокал, і на танці. Думаю, це пішло мені на користь. Адже артист має бути всебічно розвиненим і вміти швидко вчитись. 

Про перший вибір у дорослому житті

У десятому класі мені сказали, що пора обирати спеціальність на все життя.  Ми з мамою придбали книгу «Вищі навчальні заклади України». Вибрати ВУЗ було нереально. Одного дня до мене прийшла подружка, і ми вирішили – яку сторінку вона відкриє, туди й буду вступати. Ось так вибір впав на КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого.

В одинадцятому класі почалася серйозна підготовка. Готувала мене до вступних іспитів нині покійна і дуже дорога для мене Тамара Рубан. Це були заняття зі сценічної мови.

На акторський вирішили не вступати – дуже ненадійна професія. Обрали спеціальність «Диктор та ведучий програм телебачення». Та на цій спеціальності чотири рази на тиждень зранку до ночі ми займалися акторською майстерністю. Від долі не втечеш!

Навчання було дуже веселим, правда. Я точно знала, що на своєму місці. Коли займаєшся своєю улюбленою справою, усі труднощі проходиш із легкістю. Хоча двійки з акторської в мене теж були!

Чи важко вживатися в роль?

Є різні системи і техніки акторської майстерності. Зараз все менше використовується саме цей прийом – виробництво душе швидке. Часу для перевтілення акторові не дається. Тому  шукають людину, максимально схожу на персонажа.

Вивчаючи роль я, зазвичай, знаходжу в героєві ті риси характеру та життєві події, які схожі з моїм життям. Тільки так можна передати глядачеві ті емоції, які пережив герой. Головне – не брехати глядачеві! Адже кожна картина нас чогось учить. Тому для актора життєвий досвід – найголовніше!

Упевнена, що акторові треба поспішати жити! Шукати пригод, багато читати, бути в курсі розвитку сучасного кінематографу. Що стосується зовнішнього вигляду, то найчастіше в цьому питанні допомагають художники по гриму та костюму».

Про першу студентську роль у театрі

Я грала Язикату Хвеську в дитячій казочці. Цей персонаж говорив без зупину. Я півроку тільки те й робила, що вчилася говорити, не зупиняючись, навіть вдихаючи повітря! Таких бабусь у нас біля під’їздів багато, от за ними спостерігала і вчилася!

Уперше на екрані телевізора

Перша значима роль на телебаченні – це роль Наталі в серіалі «Дворняжка Ляля» на каналі «Україна». Образ багатої дівчини, яка може за гроші дозволити собі все. Але, на жаль, кохання між грошей загубилося. У цій картині зйомки проходили влітку на яхті. Мій персонаж постійно попивав вино в кадрі (не справжнє, звичайно). Команда була чудова!

Але не зажди зйомки проходять у таких умовах. Минулого року взимку біля моря я дуже захворіла, як і половина знімальної групи! У мороз треба було грати «теплий пікнічок» на березі моря (у телевізорі тепле літо, а насправді вже глибока холодна осінь). Та в кіно є свої плюси – там завжди можна повторити дубль. У театрі такого шансу немає. Там ти весь віддаєшся глядачеві від початку до кінця. Ви неначе закохані один в одного, і місця для брехні тут немає.

 «Люблю театр ще й за те, що не можна передивитися свою роботу»

Спостерігати за собою в кіно – справжня мука. Думаєш про те, як можна було б зробити краще. Взагалі я думаю, що коли актор повністю задоволений своєю роботою, на професії можна ставити хрест. Моє завдання – постійно вдосконалюватися.  На питання: який фільм з моєю участю мені найбільше подобається? – відповісти не зможу. Для мене такий фільм завжди буде попереду.

Бабуся завжди переживає, що я граю негативних персонажів. Але, скажу вам по секрету, негативних героїв завжди цікавіше грати!

«Кіношна» дружба стала справжньою

Кожний проект пов’язує величезну кількість людей. Абсолютно чужі спочатку, ми на якийсь час стаємо однією великою родиною, де всі люблять один одного і оберігають. Після закінчення зйомок картини всі розбігаються і знову зустрічаються вже з іншими на інших проектах. Але буває й так, що дружба лишається надовго. Нещодавно працювала з чудовою людиною та справжнім професіоналом Прохором Дубравіним. Хороших людей в нашій професії багато! Що тут казати, якщо вона познайомила мене з чоловіком – він теж у минулому працював актором в шоу «Велика різниця». 

Я дуже люблю свою роботу

Колись мій викладач зі сценічної мови в інституті сказала мені: «Не зраджуй своїй професії – і вона не зрадить тобі». Нічого в світі не змусить мене відмовитись від своєї роботи, окрім моєї сім’ї, звісно. Лише три місяці тому я вперше стала мамою. Зараз я буваю на пробах, але фільтрую пропозиції. Адже тепер мій час став ще більш дорогоцінним завдяки маленькому створінню.

Погляд у недалеке майбутнє

Нещодавно в ефірі йшов серіал за моєї участю «Кохана вчителька». А вже у наступному році ви зможете побачити мої нові роботи. Повний метр «Інфоголік», де я постала в образі Віри, яка була на восьмому місяці вагітності. Животик, до речі, був справжнім. Також не за горами прем’єра серіалу «Ментовські війни в Одесі», де я граю кохану дівчину головного героя.

Рідне місто залишається в думках

Люблю гуляти в Лесиному Гаю, але культурно відпочити в Гадячі ніде. Перш за все, я як актриса хвилююсь за стан нашого кінотеатру. Він нібито є, але прем’єр у ньому чомусь немає. Це саме стосується і театру. Та сподіваюся, скоро все зміниться.

Усім дітям, які мріють про велике майбутнє, бажаю успіху, в їхнім батькам  – віри в своїх діток. Повірте, наші мрії – це плани Божі на наші життя.

Підготувала Оксана Кириченко

«Чи пам’ятаю я свій перший гонорар? Звичайно! Тоді я була ще студенткою і знялася в рекламі компанії «Фокстрот». Як справжня дівчина, я витратила його на парфум».