Зручна автобусна зупинка – це необхідно!
Останнім часом автобусним зупинкам приділяється багато уваги. Це і правильно. Адже в наш час, як би ми не старались, але багато чого в житті селян так би мовити «зав’язано» на райцентрах: адмінпослуги, банківські установи, ринки, майстерні і т.д. …Отже за будь якою дрібничкою треба їхати до райцентру. Звичайно, в кого в розпорядженні є авто, тому ця розмова буде не цікава, а от всім іншим… Так от. Автобусна зупинка потрібна щоб діждатись транспорту, тобто перебути (читай пережити) від кількох хвилин до півгодини, а то і більше. І одне питання цей час прожити в зручному, затишному місці, або інше: простояти, неначе цуцик на прив’язі під пекучим сонцем, чи під дощем, чи на пронизливому вітрі.
Так! Автозупинки потрібні, повинні бути і до того ж ЗРУЧНІ, а потім вже розфарбовані в патріотичні кольори, або коники, або півники. Хто причетний до облаштування зупинок здається що давно, або і взагалі не їздив на громадському чи попутному транспорті. Що ж таке зручна автобусна зупинка? Автозупинка потрібна з того боку дороги звідки їдуть в райцентр, бо чекати транспорт доводиться тоді, коли їдуть в місто. А перебігати дорогу коли під’їздить транспорт в останню мить не зручно, а буває і небезпечно. В іншому напрямку зупинка майже не потрібна. Зупинка повинна бути за перехрестям по ходу транспорту, щоб пасажир, так би мовити, тримав під контролем всі машини, які їдуть в потрібному напрямку. Зупинка повинна бути облаштована так, щоб пасажиру видно було транспорт, а транспорту було видно пасажира. Тобто, щоб завчасно між водієм і пасажиром так би мовити налагоджувався візуальний контакт, а слідом відповідно один підготувався до зупинки, а інший до посадки. Це не дрібничка. Сам буваю як в одній ролі так і в іншій. Коли за кермом: якби завчасно помітив пасажира, може б і став, а то вже розігнався. Коли чекаю попутку: коли б завчасно помітив авто, та махнув рукою то може б він і зупинився. А так «розійшлись, як в морі кораблі». Буде добре, коли на зупинці є лавочка де можна посидіти, перепочити якусь хвильку, або поставити сумку, і при цьому бачити транспорт, що наближається. В ідеалі було б добре, щоб десь не далеко був туалет, щоб не тут же за зупинкою справляти нужду. Ще треба щоб на зупинці висів графік руху рейсового транспорту, це дисциплінує як водіїв так і пасажирів, бо зараз як ніколи, кожен дорожить своїм часом. Здавалось би ці вимоги важко зрозуміти, тим більше виконати. Але це дуже прості вимоги, і їх просто зрозуміти, коли сам хоч інколи їздиш громадським або попутним транспортом. Цікаво, що майже всі ці вимоги виконуються в містах! Схоже і в цьому нас, селян, обскакали городяни, аякже вони завжди є розумніші, культурніші, вимогливіші. А селяни якось і так перебудуть. Я чув не від одного автолюбителя: «Якби була нормальна зупинка, та знав коли той автобус їде, та вчасно він їздив, то нащо мені ту машину тягати. Може б і я коли їхав автобусом, бо і пальне і запчастини і гума кусаються. А так…». І дивись, пасажирів би добавилось, а там би й рейс додатковий з’явивсь. А так громадський транспорт вважається непрестижним, так для, якби пом’якше сказати, для простолюду. І що ж в нас? Деякі зупинки розміщені в місцях, з яких взагалі не видно транспорту, що наближається. Наприклад, в Книшівці капітально збудованій автобусній зупинці вже більше сорока років, але за призначенням вона так і не використовується. Там юртувалась молодь вечорами, її пошепки називають кімнатою закоханих. Зараз там піджидають хлібовозку три рази в тиждень. В деяких вітер-протяг гуляє знизу й зверху, або дощ забиває. Що ж зробити, щоб не було як втому прислів’ї про не радиву господиню: вміла готувати та не вміла подавати. Є зупинки, які гарні, розфарбовані, дорогі, але все рівно щось не так! І нагадують вони золотий ґудзик, пришитий до старої фуфайки, та ще й не в тому місці, що треба! І пасажир, який очікує транспорт в недолугій зупинці думає, на що тільки тратяться народні гроші? Так що ж робити? Вічне запитання. Відповідь знайти просто! Треба завести місячник громадського транспорту. Так як місячник безпеки руху, місячник довкілля, місячник по здачі нелегальної зброї. А що ж тут? Достатньо не місячник, хоч би недільник. Це коли всі службовці, звичайно крім спецслужб: швидка, пожежники, аварійна газова, поїздили громадським транспортом. Тільки так можна зрозуміти, чого хоче звичайний пересічний пасажир, який все життя їздить автобусами і попутками, і по великому рахунку завдяки якому багато з нас їздить на персональному авто. Так як один міністр по здоров’ю сказав: «Я повинен обслуговуватись у звичайній поліклініці, щоб зрозуміти чого хоче звичайний хворий пацієнт».
В. Терещенко
