«…На війні не було вихідних»

Скільки їх залишилось – тих, хто воював на фронтах Другої світової? Кожного року ми вшановуємо вічний подвиг ветеранів. І от напередодні Дня Перемоги ми вирішили розшукати учасників бойових дій, які живуть у селах. Результат нас дуже засмутив – живі свідки тих подій уже у досить поважному віці, та й лишилося їх у кращому випадку один або двоє у кожній сільській раді. Наш вибір пав на Красну Луку, і ми вирішили навідатись до ветерана війни Ольги Степанівни Семеніг.

Погожого п’ятничного ранку на порозі будинку нас гостинно зустрічали рідні Ольги Степанівни. У 2008 році після смерті чоловіка її перевіз до себе племінник. Ми застали 93-річну Ольгу Степанівну у її кімнаті за переглядом свіжої преси.

Запросивши нас до кімнати, із ледь помітним тремтінням у голосі вона почала свою розповідь. У далекому 44-му 20-річну Ольгу призвали на служити через військкомат. У колгосп, де вона на той час працювала, надійшов список із кількістю потрібних солдат. Пройшовши комісію, дівчина пішла воювати.

Із пересильного пункту у Полтаві її забрали у Миколаїв. Там служила зв’язківцем у складі 3-го Українського фронту у 12-му окремому прожекторному батальйоні. Спали у землянках, ходили на пост – загалом, виконували одну й ту ж рутинну роботу.

«На війні не було вихідних, – згадує Ольга Степанівна. – Пам’ятаю, 2 години – на посту, 2 години біля телефону чергую, 2 години відпочиваю, і так із дня у день».

Із Миколаєва їх переправили у Будапешт. День Перемоги жінка святкувала вже там.   

Скільки часу минуло, а пам’ять про воєнні часи ятрить душу. Мабуть, ті роки у житті жінки були нелегкими, адже згадує вона про них із явним хвилюванням. Засмучується, що не може згадати імен бойових подруг. Пам’ятає лишень, що натерпілася у той час всього – було і страшно, і важко…

Повернувшись додому, вона знову приступила до роботи у колгоспі. Не цуралась ніякої праці, була і дояркою, і на ланці трудилась. Усе вміла, не було такої роботи у колгоспі із якою б не впоралась жінка.    

При згадці про нагороди Ольга Степанівна йде у свою кімнату. Згодом повертається із невеличким пакунком, який із трепетом пригортає до грудей. У ньому збережені усі пам’ятні нагороди, медалі і справжня «Красноармейская книжка» (сьогодні військовий квиток). Це все, що лишилось із тих часів.

Ольга Степанівна вже давненько не відвідує святкові мітинги до Дня Перемоги – здоров’я підводить. Але щорічно 9 травня родина накриває святковий стіл і згадує минуле.    

Та із року в рік пам’ять мимоволі відсіює усі спогади. Душа не хоче пам’ятати печалі, а серце щемить при згадці про війну. Не гояться невидимі рани. І рада б згадати, але…

«Базар Медіа в Україні»

Красноармейская книжка

Красноармейскую книжку всегда иметь при себе. Не имеющих книжек – задерживать.

Звание и должность: красноармеец-телефонист.

Подразделение – 3 рота.

Грамотность и общее образование: 7 классов.

Год рождения: 1922.

Год призыва: июнь 1944 по мобилизации.

Специальность до призыва: колхозница.

Указом Президента України від 20.10. 2009 року присвоєне військове звання «майор».