«Ой, дороги…»

Як кажуть, скільки зламано гострих списів, випущено стріл, списано паперу в боротьбі за покращення стану дороги Гадяч – Книшівка! Але цю боротьбу, схоже, ми поки що програємо! Ми – це і місцева влада, і керівники місцевих організацій, і прості водії, і звичайні пасажири, тобто всі, хто тут живе, бо всім треба кудись їхати.

Їдемо і подумки або вголос лаємо кого тільки можемо за погану дорогу як нормативною, так і далекою від такої лексикою! А хто ж в цій боротьбі наш суперник?  Кляте бездоріжжя. А чому програємо? Тому що не встигли кілька кілометрів дороги біля с. Броварки  доробити, а вже на відремонтованих ділянках з’являються чималі кабиці. Які ж тут причини всього цього? Не можна сказати, що тут щось не робиться у цьому напрямку.  І пікетують, і зустрічаються, і домовляються, і виділяються кошти, і робиться дорога. І все ж, чому немає нормальної дороги? Мені здається, тут дві основні причини. По-перше, дорога колись розраховувалась і будувалась на малі машини, які тоді вважались великими, – ЗІЛи і ГАЗони. А тепер тут пішли надвеликі машини – газовози, зерновози, трубовози та інша потужна техніка, яка в загальній вазі, а значить і в навантаженні на вісь, перевищує в кілька разів уже згадані ЗІЛи і ГАЗони! Адже деякі автомобілі по вантажопідйомності вже майже дорівнюють залізничним вагонам! По-друге, систематично проводити ямковий ремонт, як це робилось раніше, не дозволяє економічний стан ні в державі, ні в районі. Порівняйте тоді і зараз ціни на всі складові при ремонті дороги: на бітум, щебінь, пальне, техніку…

Так що ж робити? Не їздити? Не вийде. Треба їздити. За кожною дрібницею, за кожним папірцем, за найменшою послугою треба на район. А давайте згадаємо історію. Люди жили і їздили завжди. Асфальт на міжсільських дорогах з’явився порівняно зовсім недавно: 40-50 років тому. А що ж було раніше? Грейдерували ґрунтові дороги і їздили по них, і вони були досить рівні. Але була одна умова: Боже упаси виїхати на грейдер (так називали такі дороги) у дощ або сиру погоду!  Чому б нам не згадати мудрий дідівський досвід, але в дещо видозмінений спосіб? У багатьох місцях в широких кюветах відґрейдерувати дороги, де це можливо, і в суху погоду їздити там. Відомо, що таке відгрейдерувати дорогу: проїхати хоч один раз грейдером або бульдозером, накатати колію. Далі машини накатають дорогу, а потім час від часу загладжувати великі вибоїни. Це набагато дешевше, ніж ремонтувати тверде покриття дороги. А в дощ та в сиру погоду, звичайно, треба їхати хоч і по поганій, але твердій дорозі.  Усе одно, у широких кюветах сіно вже багато років не викошується, там заростають кущі та збирається побутове сміття. На деяких ділянках хоч і стихійно, так би мовити, але накатуються такі проїзди. Ще на деяких ділянках накатуються дороги прямо на полях, але це непорядок. Із цим намагаються боротись господарі полів, але безуспішно, бо бажання проїхати хоч по трохи рівнішій дорозі перемагає ті заборони. Далі, великі ваговози не поїдуть по цих ґрунтовках, їм небезпечно долати порівняно круті з’їзди, та й великому транспорту не страшні вибої на основній дорозі. А от дрібний і легковий  транспорт по рівній ґрунтовці поїде із задоволенням. То може б, згадати як наші предки досить просто, дешево і сердито, як кажуть у народі, вирішували такі життєво важливі питання? Звичайно, якщо автотраса проходить по селу, то альтернативи нема, дорогу ремонтувати треба належним чином, а за селом є варіанти.

Хтось скаже: це крок назад. А що робити? Можливо, колись настане час хороших міжсільських доріг, але на сьогоднішній день треба вирішувати це питання більш-менш мирним шляхом і економічно виваженими методами. Але що з цим треба щось робити, то це точно, і не треба до гадалки йти – так скаже кожен. Без нормальних доріг все рівно жити неможливо!

В. Терещенко