Коли люди не бояться Бога

Хочеться вірити людям і бути щасливими від того, що люди тобі довіряють і у скрутний час тобі допомагають. П’ять років тому до мене, Тетяни Андріївни, звернувся Виноградов Олександр із проханням поручитись за нього за покупку, взяту у кредит. «Вас нічого не буде обтяжувати, я буду сплачувати кошти добросовісно і вчасно».

Спочатку так і було, а потім почалося страшніше. Перестав сплачувати кредит, а з моєї пенсії почав відраховувати кошти банк «Фінанси і Кредит». Сюди підключилась і виконавча служба.

Трагічно загинув чоловік. Я перенесла два інсульти. Немає за що лікуватись, а ще треба сплачувати комунальні, а харчуватись як буде.  Лягаю спати зі слізьми, а встаю без них, бо виплакані за ніч. Виглядаю поштаря з пенсією, а смуток крає душу, що цих грошей в тисячу гривень не вистачає навіть на лікування.

Олександр Виноградов проживає в м. Гадяч, по вул. Гагаріна, 88. Доїхати до нього немає за що, пішки далеко, телефон не відповідає. Просили його матір, щоб поговорила із сином, нехай він сплачує свій кредит, навіщо мені отакі муки. На це мати відповіла: «А чого ти туди лізла», а через деякий час: «Ти плати і дальше!»  Неодноразово зверталася  до виконавчої служби, щоб  знайшли  його та заставили  платити його за свій кредит.  Але там ніхто не захотів  зі мною розмовляти.

Отак на одинці зі своїм смутком залишаюся сама. Знову нестерпний біль у серці. Хотілось допомогти людині, а заробила собі болячок. Сама собі думаю, чого діти і його сім’я не запитають Олександра: «Що ти робиш? За що знущаєшся з хворої жінки-вдови?»

Бо прийдеться за  цей вчинок відповідати  всім перед Богом. Знову говорила із матір’ю Олександра, а у відповідь почула: «А що ти нам зробиш?»

Я нікому нічого робити не буду. Гріх посилать прокляття і погрози людині. Якщо ви не боїтеся Бога. А біль і сльози залишаються у мені за мою доброту, яку колись зробила я вам.

Тетяна Юзефович

4.01. 2016