«Гадяч у колонії Російської імперії»
Книжкова полиця
Сьогодні вперше пожалкувала, що я не історик. Але пораділа, що маю відношення до особливої когорти людей – уродженців Гадяча, що люблю своє місто, пишаюся його історією, багатством, особливою аурою, яку воно має. У руках тримаю нову книгу, яка щойно вийшла з друку під назвою «Гадяч у колонії Російської імперії». Її автор – наш земляк Володимир Костюк.
Цю книгу автор присвячує землякам, гідним носити звання патріотів України, які, виборюючи у нашого споконвічного ворога Росії свободу, зробили свій посильний внесок у здобуття незалежності Української держави.
Це дорогоцінний подарунок – книга про правдиву історію радного краю, про той нелегкий, тернистий шлях, який пройшли разом із українським народом наші земляки до свободи і незалежності. Видання пречудово ілюстроване, має більш як 150 світлин. Книга складається із 3-х розділів:
Від автора про наболіле
Гадяч в колонії Російської імперії
Список використаних джерел
Володимир Костюк зазначає, що відтоді, як минули описані в цій книзі події, які моя мала Батьківщина і вся Україна переживали в більшовицькі часи російського, імперського володарювання, минуло майже століття.
… Прийшов врешті-решт час і для нас, українців, покінчити з московсько-російсько-есерівським колоніальним минулим, проте і на сьогодні доводиться зі зброєю в руках її відстоювати проти нашого споконвічного ворога – Росії.
Автор книги акцентує: Українці душу і землю не продавали і продавати не будуть.
За синє небо,
За жовте колосся
Боротися треба,
Щоб все це збулося.
Слава Україні!
Другий розділ книги розпочинається 1796 роком, коли, процарювавши 34 роки, померла один з найбільших тиранів України – Катерина II. За її правління на території України було скасовано традиційний адміністративно-територіальний козацький устрій, остаточно знищено гетьманство та запроваджено кріпацтво. Російська імперія оголосила загарбану територію своєю власністю…
Освіта загалом в Україні, і зокрема в Гадячі, була класово-становою і не відповідала зростаючим потребам економічного та культурного розвитку українського суспільства.
У книзі автор розповідає про будівництво церков у Гадячі, про голод 1833–1834 років, про заснування особливого господарського управління для контролю за сільськими і козацькими господарствами та збирання податків.
У 1840 році було розроблено та затверджено новий генеральний план Гадяча. Дуже багато цікавих фактів наведено в цій книзі. Зокрема «Про характер і вдачу гадяцького люду, який жив за божими заповідями, доволі влучно свідчить замітка з «Полтавських губернських відомостей» за 1848 рік. Там мова йде про селян із села Бірки, які допомагали поміщику, титулярному раднику Василю Войні, коли його екіпаж разом із кіньми почав тонути в багнюці на розмитій дощами дорозі. Через невідомі обставини дві доби поміщику не могли перенести валізи з його речами. Коли все ж таки валізи принесли, поміщик був шокований тим, що все залишилось на місці, ціле й неушкоджене. Хоча тією дорогою постійно ходили та їздили селяни. Розчулений титулярний радник написав замітку про чесність гадяцьких селян, де зазначає, що вкрай здивований «святому чувству неприкосновенности к чужой собственности».
Дуже цінною є така інформація, що 14 липня 1850 року на прохання Петра Якимовича Драгоманова Полтавське дворянське зібрання розглянуло справу роду Драгоманових і постановило приєднати його із дітьми до родини Якима Стефановича Драгоманова та внести їх у першу частину дворянської родословної книги. Для Гадяцького краю, який називають гніздом роду Драгоманових, особливо значущим є те, що ця творча родина прославила наш Гадяч у масштабах усього світу. Вона подарувала цілу плеяду талановитих поетів, письменників, перекладачів, учених.
У книзі подані детальні матеріали про поселення родини Драгоманів у Гадячі, про дітей Петра Якимовича, батька Михайла Драгоманова, майбутнього українського історика, публіциста, філософа, етнографа та громадського діяча. Олександра – лікаря, психіатра-невропатолога, та доньку Ольгу (літературний псевдонім Олена Пчілка) – письменницю, етнографа, фольклориста, публіциста, видавця та журналіста, перекладача, відому громадську діячку українського культурно-просвітницького руху, матір Лесі Українки, першу жінку члена-кореспондента Академії наук України.
Унікальними матеріалами поділився з нами автор книги. За версією лауреата Державної премії ім. Шевченка Петра Жури – дослідника життя і творчості Тараса Шевченка, зокрема, усього, що стосується Шевченка і Полтавщини, улітку 1859 року, їдучи з Лебедина до Пирятина, Тарас Григорович відвівав Гадяч. Сталося це ймовірно 9 червня. Також існує версія, що він міг побувати і в селі Середняки Гадяцького повіту в гостях у товариша-однодумця.
Багато цікавого повідомляє Володимир Костюк і про роботу бібліотеки, лікарні та навчальних закладів у Гадячі.
І довгоочікувані сторінки про Лесю Українку та Зелений Гай.
«Саме Зелений Гай понад Пслом надихав поетесу на творчість, тут були написані поетичні драми «На руїнах», «В пущі», поезії «Забута тінь», «Одне слово», «Порвалася нескінчена розмова», «Забуті слова» та багато інших шедеврів».
Дуже цінною є інформація, що 5-6 грудня 1905 року відбувся губернський полтавський з’їзд учителів, на якому одноголосно було затверджено проект з’їзду: «Для українського народу школа повинна бути українською, московську мову вивчати окремо…»
У травні 1917 року тільки у Гадяцькому повіті налічувалося 35 товариств «Просвіта». Гадяцьке музично-драматичне товариство ставило тоді багато українських вистав: «Мартин Боруля», «Назар Стодоля», «Мати-наймичка», «Хмара» та ін., що користувалися великим успіхом у містян.
І саме в той час у гадяцькому театрі почав працювати як актор Олексій Лукич Боцула, якого Олена Пчілка запросила на роль малого Тараса у своїй п’єсі «Молоді роки Тараса». Пізніше О. Боцула очолив колектив народного театру Гадяцького районного Будинку культури.
Улітку 1917 року у місті було створено «Студентську соціалістичну організацію» і «Гурток українознавства».
Завершується написання другого розділу книги тим, що своїм Першим універсалом від 10 червня 1917 року Українська Центральна Рада, висловлюючи волю всього українського народу, за підтримки українських партій, селянських спілок і організацій, на II Всеукраїнському військовому з’їзді проголосила автономію України.
Населення України нарешті стало українським народом, який повернув собі втрачену в жорстокій боротьбі державу.
Яка насолода прочитати таку змістовну, цікаву, неоціненну значиму для гадячан книгу.
Тож побажаємо автору творчих успіхів у написанні та виданні наступних книг про наше улюблене місто, нашу малу Батьківщину, частинку нашої Величної України.
Наталія Федорова
