Чого чекати далі?
Коли уважно подивитись і проаналізувати дії всіх гілок нашої влади, складається враження, що на всіх етапах функціонування наших владних структур, після двох революцій в нашій країні, після проголошення незалежності влада і народ проживають у двох паралельних світах і при двох прямо протилежних векторах свого розвитку і своєї діяльності.
Народ всіма силами і можливостями, навіть ціною своїх життів, намагається досягти християнської справедливості, а не по-християнські чужа влада, скориставшись довірливим менталітетом українського народу, постійно і безперервно паразитує на ньому, нехтуючи всіма параметрами і нормами християнської моралі.
Утершись у довіру, постійно вбиваючи в голову народу пустопорожні демократичні гасла, влада веде свою єзуїтську гру, промиваючи і набиваючи мізки громадян з єдиною метою – постійно і завжди бути біля народної скарбниці, усіма пазурами вчепившись у народне корито. І коли деякі досвідчені представники народу, влившись у владну еліту, намагались хоч щось змінити в цій системі, влада всіма засобами намагалась підкупити їx, скомпрометувати, залякати, перемолоти і навіть знищити прогресивно мислячих людей в ім’я збереження цієї системи панування.
Дивлячись на діяльність усіх гілок влади в останній період, складається враження, що в неї немає поняття цілісної концепсії того, яку державу Україну ми хочемо побудувати. Кожний наступний Президент на свій лад і під себе хоче перебудувати державний устрій, Конституцію, закони, хоча ніхто і ніколи після чергових переписувань їх не дотримується.
Давайте згадаємо статтю 5 і статтю 3 Конституції України, які стверджують, що «…єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо через органи державної влади, а життя і здоров’я народу визначаються у нас найвищою соціальною цінністю».
Фактично саме по цих статтях у нас Конституційний лад поставлений з ніг на голову, і Україна на сьогодні не є демократичною, соціальною і правовою державою, а державою, де панує бандократична олігархія.
Уряд країни основним об’єктом для поповнення бюджету, як і раніше, вважає малозабезпечених громадян. При цьому він робить вигляд, що впритул не помічає багатомільярдні доходи олігархів і корупціонерів, які багато років жирують на крадіжках. Більшість урядовців, депутатів, президентської адміністрації є мільйонерами і мільярдерами, у той час як у більшості малозабезпечених майже немає можливості захистити себе і свої статки від посягань тих, хто дорвався до державної влади.
У той час як простий пенсіонер, щоб якось прожити, вимушений здавати окремі кімнати і навіть квартири, переходячи жити до дітей, він не може відкрутитися від сплати податків із «лівого» прибутку. Урядовцям же все сходить з рук. Голова адміністрації Президента Борис Ложкін продав свій медіа-холдинг за 500 млн грн, не задекларував прибутки і не сплатив податки, мотивуючи тим, що він поклав гроші не на свій рахунок, а на рахунок офшорної компанії, в якій він є засновником і якій передав свої активи, якими він власне і управляє. Зате за нього заплатять «пересічні» громадяни з продажу квартир, будинків, автомобілів, бо вони не реєструють свою власність в офшорних зонах.
Віце-прем’єр при Януковичу Сергій Тигіпко продав свої банки за 750 млн дол. і також уник сплати податку.
Сьогодні на слуху у всіх нові Президентські ініціативи – створити нову Конституцію, планувати всі дії влади для вступу в Європейське товариство, добитись як першого кроку безвізового режиму, хоч всі прекрасно розуміють, що без усунення олігархів від влади, на що сьогодні вказують американські високопосадовці Байден і Нуланд, уся боротьба за Європейську перспективу в України взагалі не має жодного сенсу і жодного шансу на перемогу.
Мукачівські кланові розборки представників олігархічної верхівки – яскраве свідчення того, хто в нас править бал, хто кришує бандократію. Цей приклад перелякав європейське товариство і ще раз показав усьому світові реалії української влади.
Ось що писав командир зведеної штурмової роти 93-го батальйону «Карпатська січ» Олег Куцин: «Третій день мене мучать думки: за що ми тут воюємо, за що на передовій проливають кров кращі сини України (у тому числі й бійці ДУК ПС)? За те, щоб в тилу процвітала сваволя й мародерство? Щоб за нашими спинами ділили, як пиріг, знесилену країну? Щоб жирні щури з мандатами гризлися за потоки контрабанди? Щоб їхні кишенькові банди перетворювали Україну на Сомалі в центрі Європи? Щоб лунали вибухи? Ні, ми воюємо за вільну, соборну, сильну і квітучу Україну, за мирне і безпечне життя українців, у тому числі і в моєму сонячному Закарпатті. Ми тут тому, щоб уламки війни ніколи туди не долітали».
Ми всі чуємо ледь не кожен день про стремління влади до безвізового режиму. Але скажіть, що дасть цей режим українському народу, 80% якого знаходиться за межею бідності, коли простому українцю сьогодні не залишається коштів на їжу після сплати грабіжницьких тарифів урядом Яценюка; що дасть безвізовий режим кочуючим палатникам-підприємцям, мільйонам безробітних, мільйонам бюджетників та інших працівників, що отримують жалюгідну зарплату?
Сьогодні через бездарні дії влади, що призвели до 3-кратного знецінення гривни, поставлені в глухий кут, залишені напризволяще сотні тисяч наших громадян, що взяли доларові кредити. Уже близько триста з них через це залишили життя через суїцид.
Пройшло півтора року після Майдану гідності. Влада по всіх ефірах видає багато красивих слів і обіцянок, однак справ немає: реформи не проводяться, корупція не подолана, усі хабарники, казнокради відпускаються під заставу і потім тихенько зникають з України. Багатьох ловлять на хабарах, а у в’язниці за гратами ніхто не сидить.
Гасла люстрації, боротьби з корупцією, децентралізація, євроінтеграція, безвізовий режим щоденно забивають мізки громадянам, щоб відвернути їх увагу від основного питання – краху економіки через тотальний грабунок бюджету. Не були усунуті елементи управління економікою, успадковані від Януковича, не було розглянуто і взято до уваги питання повернення в Україну награбованого корупціонерами і олігархами. Потихеньку йде в Україні перерозподіл награбованого і залишеного майна після втечі клану Януковича.
Падає виробництво, скорочуються робочі місця, зменшуються доходи та купівельна спроможність громадян, збільшуються невиплати зарплат, підвищуються податки і комунальні платежі, падають прибутки, зростає інфляція, рекордно знецінилась грошова одиниця. Складається враження, що такого неадекватного і непрофесійного Прем’єра в Україні ще не було. Ми втратили всі свої заощадження, ціни, особливо на ліки і споживчі продукти, злетіли ввись – і це ще не фінал. Як кажуть: поживемо – побачимо.
У матеріалах ЗМІ висловлюються думки, що після того, як ми жили під владою колишнього в’язня з відповідними замашками, після революції Гідності ми отримали неадекватного Прем’єра, який фактично відійшов від керівництва урядом і виконує виключно представницькі функції, працюючи на телекамеру і переклавши всі свої обов’язки на Президента.
Сьогодні Прем’єр-міністр Яценюк пропонує легалізувати ігорний бізнес. Подумайте, хіба це не блюзнірство пропонувати такі речі, коли надворі війна, коли щодня гинуть наші діти, онуки, брати, батьки. Сьогодні, підтримуючи волонтерський дух народу, потрібно разом із тим змусити товстосумів поділитись коштами і направити все на переорієнтацію промисловості на військові рейки.
У той же час влада демонструє незграбність і неповороткість своїх дій у вирішенні питань забезпечення фронту всім необхідним. Пройшло більше року з початку війни з Росією, і лише недавно Верховна Рада прийняла Закон чи поправку до Закону про усунення перешкод для швидкого пропуску через митниці гуманітарної допомоги від організацій і приватних осіб з-за кордону. Хіба вже забули, як багато гуманітарного грузу через тривалу затримку на митниці гнило, псувалось і своєчасно не доходило до бійців АТО і населення прифронтових районів? Хіба не факт, що багато наших патріотів і волонтерів провозили бронежилети через митницю всупереч законодавству, маскуючи їх під інші товари?
Сьогодні складається враження, що війна в країні потрібна і грає на руку владним ділкам, продажним депутатам і урядовцям, сеператистам і зрадникам всіх мастей по перерозподілу награбованої власності.
Сьогодні планується друга хвиля приватизації державного майна, планується продати його за 17 млрд грн, замість того, щоб ввести на цих підприємствах жорстку дисципліну і переорієнтувати їх на військові рейки.
Концепція Яценюка по розпродажу державних об’єктів як неперспективних і аналогічна концепція міністра агропромислового комплексу Павленка відносно продажу державних сільгосппідприємств приведуть ще до більшої олігархізації і росту люмпенізації селян. Планується ще й продаж землі сільгоспугідь, що поставить хрест на існуванні України як держави.
І щось на всі ці дії уряду наша Верховна Рада ніяк не реагує.
До цього часу не прийнятий Закон про заборону вивозу олігархами капіталу в офшорні зони, не прийнятий Закон на багатство – і це нікого з депутатів не турбує. Коли великі чиновники отримують пенсії в 130 тис. грн, коли в Міністерстві АПК і Мінінфраструктури, за останніми даними, чиновники отримують щомісячні доплати до окладів від 3 до 50 тисяч доларів, у той час, як звичайні українці отримують пенсії 900-1200 грн, а мільйони бюджетників – мізерні зарплати, така диспропорція, якої ніде немає в світі, не викликає обурення і жаху у більшості депутатів. Складається враження, та, напевно, воно так і є, що більшіть депутатського корпусу мало хвилює злиденність і доля українських громадян.
Коли піднялось питання про масштабні факти корупції в розмірі 7,5 млрд грн в уряді Яценюка, коаліція і Верховна Рада дали на гальма – і це питання заглохло.
Коли олігархам при Януковичу були списані борги в сумі 25 млрд грн, сьогоднішня Верховна Рада і не думає ставити питання про їх повернення.
Коли за 23 роки так званої незалежності Україна всіма урядами набрала 1,3 трильйона доларів кредитів, унаслідок чого зайняла в Європі перше місце по кількості і статкам мільйонерів та мільярдерів, а прості українці – 153 місце по рівню життя і найменшу мінімальну зарплату – 41 долар – після Гондурасу, Анголи, Монголії, Нігерії, Афганістану, Камеруну, Венесуели, ніхто у Верховній Раді не намагається повернути вкрадене народу, а лише займаються збройним перерозподілом награбованого при зміні влади.
Люди, які прийшли до влади на революційній хвилі, продовжують розкрадання держави, не поспішають реформувати державну машину.
Чи могли б нормальні депутати законодавчого органу любої країни під час війни піти в відпустку? Та вони б скоріше рішенням Державного Комітету Оборони пішли б щонайменше до в’язниці. А в нас Гроймсану – усе до лампочки, те ж можна сказати і про більшість депутатів. Їм лазурні береги миліші розгромлених будівель Донбасу. Народ для них – бидло. І чим більше вб’ють на війні патріотів, тим їм спокійніше жити.
Правоохоронні органи знову продовжують виконувати роль репресивної машини, поки громадяни разом із солдатами та офіцерами захищають країну від зовнішнього ворога.
Сьогодні хребтом українського спротиву Росії є не якісь там міністерства, а волонтери і суспільство. «Ми не виграємо війну, поки не вирішимо питання Київської влади», – заявив командир батальйону Микола Коханівський.
Супротив діям олігархів, які не бажають ділитися награбованими статками для укріплення обороноздатності країни, дійсно виглядає прикладом християнського українства вчинок маленького українського хлопчика Назара, який відерце монет, зібраних ним за рік на купівлю машинки, передав солдатам на фронт.
Добровольчий рух на фронті, який спочатку війни зупинив навалу ворога, сьогодні владою дискредитується і знищується як елемент, небезпечний для влади.
Сьогодні бездіяльність влади породжує безкарність, а безкарність – це дозволеність у владі.
За часів Гонтарєвої на посту Голови Національного Банку України, за матеріалами ЗМІ, золотовалютні резерви зменшились на 900 млн доларів, або на 14 тонн золота. Куди ж воно поділось?
Не може країна існувати, де немає справедливості, а справедливість – це суди. У нас до цього часу не проведена справжня люстраційна судова реформа. Ні обіцянки Президента, ні коаліційна угода не виконані, випроваджуються хабарники, відпускаються під заставу, а потім звільняються найвищі заступники Генпрокурора, спіймані на мільйонних хабарах і банках коштовностей. Створені чисельні структури по боротьбі з корупцією проявляють діяльність лише на папері, дійсним борцям із корупцією в Генпрокуратурі чиниться шалений супротив. Виникає питання: ким і по чиїй вказівці? Часто рішення приймаються вночі, рішення незрозумілі. Закони будуть діяти лише тоді, коли вони будуть зрозумілі більшості громадян.
Проблеми в нашій країні не в тім, що не можуть нагодувати бідних, а в тім, що багатії все ніяк не можуть нажертися.
Кожного дня в Інтернеті, по телебаченню нам показують шикарні, захмарні по об’єму і вартості маєтки наших урядовців, депутатів, суддів, прокурорів, у порівнянні з якими дачний будиночок Ангели Меркель виглядає хатинкою на курячих ніжках. А коли доходить справа до підозри по вчиненню злочинів, ці маєтки навіть не беруться до уваги.
Основна причина відсутності реформ – нездатність президентської команди згенерувати набір чітких дій по проведенню перетворень. Замість цього ми отримуємо набір теоретичних висловів, побажань, обіцянок на тему реформування.
Кадрова політика Президента – Галатей, Гонтарєва, Ярема, Шокін… Що це? Невміння, чи щось інше?
В Україні два Майдани за десять років державу і владу так нічому і не навчили. І чим більше буде бездіяльність всіх гілок влади, тим швидше і швидше буде наближатись час Третього Майдану
Зрозуміло, що смерть Майданівської Сотні, тисячі смертей і каліцтв, у т.ч. і через бездарність військового керівництва, не пройдуть марно, вони запали в душі в першу чергу рідним загиблих і скалічених, вони запали в душі тисячам наших воїнів-захисників і, звичайно ж, у душі небайдужих громадян.
Сьогодні найбільшою небезпекою для України є Росія і наша українська безвідповідальна влада.
Для перемоги на всіх фронтах найперше, що потрібно, – політична воля найвищого керівництва держави. А для того, щоб припинити знищення Держави Україна, необхідно: не красти, не призначати кумів, родичів, друзів, партнерів по бізнесу на керівні посади, вигнати всіх зрадників і бездарів із МВС, Міноборони і Нацгвардії, замінивши їх бойовими командирами, і головне – не брехати своєму народові. Він терплячий і все зрозуміє, підкаже і допоможе.
Світлана Гейко, м. Гадяч
