Крик душі, або де взяти гроші

Після розпаду Союзу, як погано складена скирта соломи, залишилися понівечені долі та зруйновані сподівання мільйонів людей. В Україні у 1992 році було скоєно чи не один із найтяжчих злочинів – підступно, цинічно забрано заощадження, зароблені мозолями, потом і кров’ю, рабською і кріпацькою працею на шахтах, заводах, у сільському господарстві. Ці заощадження протягом 70-ти років вкладалися в розвиток промисловості, транспорт, будівництво, науку, озброєння, піднімалася з руїн Україна, а «матушка Росія», у співпраці з колишніми президентами, приклали до них руки.

Усі ці роки замилювали нам очі та збагачувалися за рахунок наших вкладів, збагачувалися, «прихватизовуючи» державне майно. Майже всі колишні республіки Союзу виплатили своєму народові борги по вкладах, а Україна, де чи не найбільша у світі корупція, хабарництво, за 25 років нічого конкретно не вирішила. Українські олігархи на перших місцях у світі по придбанню нерухомості за кордоном і мільйонних заощадженнях у банках у валюті, а це – саме наша праця і наші заощадження. Усі ці роки президенти, депутати, йдучи до державного корита, обіцяли вирішити це болюче питання, але конкретно нічого не робили. Шановні можновладці, що керували і керуєте генетично заляканим народом, якщо Росія забрала гроші, як говорив ще Л. Кравчук, то чому й досі не звернулися до Європейського суду, не підняли світове товариство? Чого здалися? Чого мовчите? Вірю і знаю, коштів зразу віднайти немає та й не буде, але є оплата за комунальні послуги, товари вітчизняного виробництва, ліки, операції, навчання, цінні папери і інші сотні варіантів. Є прекрасний варіант – терміново створити фонд повернення заощаджень, під керівництвом президента, який запросить до себе великих бізнесменів і банкірів і скаже: « Ви стали такими завдяки чесно заробленим коштам народу. Поділіться!» І сам зробить перший внесок. Є ще резерви – захмарні зарплати, царські обслуги, пенсії депутатів та чиновників. Скільки можна зекономити тільки на пальному можновладців та депутатів ВР. Хоча в усьому світі на пальне існують ліміти від президента до селищного голови.

Ми, ветерани, що пройшли усі нелюдські випробування, щоденно йдемо тисячами в інший світ, а ті, що лишилися (70, 80, 90 річні), хворі, лежачі, рухаються на милицях, на інвалідних візках, не спроможні жити без ліків. Хоча б їм повернули оті заощадження.

Я звертаюся до різних політичних сил, громадських об’єднань, до молоді, наших онуків і правнуків: допоможіть вирішити це таке наболіле питання! Нас лишилося не так і багато. За роки незалежності мільйони пішли у вічність, не діждалися своїх чесно зароблених грошей. Потрібно спільно з усіма інститутами влади вирішити це питання.

О. Клочан, житель Гадяча, ветеран праці