Як моряки відзначають своє професійне свято
«На День флоту натягую вдома басейн»
Плутанина в тому, коли святкувати День флоту (один президент відміняє, інший відновлює), не дає приводу колишнім військовослужбовцям забувати про нього взагалі. Ми ж знайшли в календарі дату, яка об’єднує всіх, кому довелося бувати в далекому плаванні – Міжнародний день моряка, який святкують 25 червня.
Тому й була нагода зустрітися з місцевими корабельниками, аби згадати дні служби, шум хвиль і хоча б на мить відчути солонкуватий присмак моря… Для кожного в пам’яті воно лишило свій спогад. Одному досі сниться безвітряне, із пекучим сонцем тропіків, іншому – північне, суворе і крижане. А втім, у кожного з них своя історія…
Династія моряків – батько, брат, донька, син і зять
Старший мічман Федір Федорович Сімінько (с. Рашівка)
– Щороку, відзначаючи День флоту, запрошую друзів, сусідів, кумів, одягаю фуражку, накриваю на стіл, у дворі натягую басейн. Потім кидаємо у воду пінопласт, ставимо на нього пляшку шампанського і продовжуємо святкування у воді… – розповідає Федір Федорович.
Ще б, його родині святкувати є що. Адже життя більшості членів сім’ї Федора Сімінька пов’язане саме зі службою на морі.
– Мій батько починав службу в 44-му році у Севастополі. Був водолазом. Потім я закінчив Ленінградський суднобудівельний технікум і став мічманом. У мене є брат, також моряк – служив у Ялті. Нині він у Ростовській області, цивільний моряк – ходить боцманом на вантажних кораблях. Зять, який живе в Харкові, капітан третього рангу, служив у Севастополі. Донька – старший матрос. Син також моряк, тільки цивільний. Є ще й два онуки, але маленькі, може, й вони продовжать династію … – гордо посміхається Федір Федорович.
Сам він проходив службу на плавбазі «Федор Видяев» Чорноморського флоту. За плечима і два роки бойової служби – був учасником воєнних дій у Сирії та Лівії. Завершив службу командиром навчального судна у Севастополі. Відтіля й пішов на пенсію.
Не приховує Федір Сімінько й того, що сумує за морем. Зізнається, що після анексії Криму вдвічі боляче згадувати роки служби – стільки знайомих втрачено…
– …. Є такі, хто змінив свої погляди. Україна їм дала роботу, житло, пенсію, тепер Путін для них, як пуховий платок – гріє і гріє… Із такими не підтримую зв’язок. Сльози навертаються, як згадую. Кортить і поїхати, але не хочу засмучуватися. Після двох війн нерви розхитані…
Пливли на Кубу 18 діб
Капітан Василь Якович Макуха (м. Гадяч)
Василь Якович не називає себе моряком, бо доля просто під час служби занесла його на водні простори.
– Наш полк був одним із передових. Стояли ми в Дніпропетровській області, так звані Новомосковські табори. Потім як загорілося «діло» на Кубі, із нас зробили окремий батальйон, – розповідає Василь Макуха.
Трьома кораблями радянських військових разом із піхотним полком відправили на острів.
– Був тоді такий теплохід «Алапаевск», наша рота пливла на ньому. Везли нас таємно: зверху «маскували» сільськогосподарською технікою, а ми в трюмах сиділи, як щури, – продовжує Василь Якович.
Випускали військовослужбовці на палубу по 7 чоловік, тільки за потреби. Хлопці були переодягнені в цивільне. Усе ж військове знаходилося в танках, які теж везли з собою.
– Пливли ми туди 18 діб – по морю й по океану. Для мене, простого сільського хлопчини, усе те було дивним. Ще тоді не розумів, що на війну їду, скоріше більше було цікавості, – згадує чоловік.
8 місяців служби довелося віддати чужій країні, та, на щастя, участь у бойових діях оминула Василя Макуху. Завданням наших військовослужбовців була охорона штабу групи військ на Кубі.
– Коли вийшли на сушу – скрізь пальми, до того тільки в кіно таке побачиш. Відчуття не описати, – із посмішкою згадує чоловік.
Запам’ятався Василю Яковичу і тропічний клімат острова – висока температура і вологе повітря. Щодня грози.
– Назад ми поверталися туристичним теплоходом «Грузія» – гарний такий, трьохпалубний, із басейном. Йшли додому, як «білі люди»…
Перегортує Василь Макуха старенький альбом із фотографіями, де серед чорно-білих знімків виграють кольорами світлини з далекої Куби. Є що згадати, є що показати онукам.
На День флоту піднімає прапор
Мічман Віктор Володимирович Павлінов (с. Вельбівка)
Щороку Віктор Павлінов піднімає прапор над домівкою – так сповіщає односельців про своє «морське» свято.
– Ще навчаючись у школі, мріяв вступати в училище, але не пройшов. Потім поїхав в Архангельськ, там трохи поплавав і пішов на флот – уже призвали. Навчався в школі мічманів, перевівся в Северодвинськ. Там відслужив два роки, дали диплом, призначення, – розповідає військовослужбовець.
Звідтіля Віктор Володимирович поїхав на базу Північного флоту, де одній базі віддав 17 років життя. Потім пішов на пенсію. Проходив службу на найбільшій та найпотужнішій базі Радянського Союзу.
– «Западная Лица» – так називалося місце, де проходив службу.
На запитання, чи не тягне до моря, Віктор Павлінов відповідає:
– Чого? І зараз би послужив.
Він досі слідкує за новинами бази. Але потужність її вже зовсім не та.
– Дружина в Інтернеті віднайшла координати, каже: «Упізнаєш свої човни?» Я їй: «Як же не впізнавати, як там усе рідне?»
P.S. Насправді ми планували ще одну зустріч – із Григорієм Григоровичем Горбенком, учасником бойових дій у Сирії (с. Венеславівка). Але за станом здоров’ям чоловік не зміг з’явитися. Ми сподіваємося, що і він колись розповість про роки служби на морі.
Висловлюємо подяку в підготовці матеріалу голові районної організації української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Миколі Фісуну.
Олена Савченко
