Чого чекати в Україні?

Минув рік із часу проведення Революції Гідності, коли український народ скинув без зброї олігархічне кубло клану Януковича. За цей час були проведені парламентські і президентські вибори. Здавалось би, нарешті ми отримали перепочинок і шанс для направлення своїх зусиль по шляху європейської інтеграції. Але підступний ворог, боячись повторення подібної революції у своїй країні, напав на нашу країну, щоб задушити у зародку революційні прагнення і сподівання українського народу.

Путін, попираючи всі світові закони і договори, спочатку відкарнав Крим, а потім напав і на континентальну Україну, унаслідок чого ми сьогодні ввійшли в довгий і тяжкий шлях боротьби за свою свободу і незалежність.

Здавалось би, у цей час усі українці повинні були кожний у міру своїх можливостей направити свої фізичні, інтелектуальні і матеріальні здобутки і ресурси в загальний котел кування перемоги.

І саме в цей час наш Уряд повинен був направити весь державний і приватний потенціал на здобуття перемоги. Пройшов рік із часу формування і функціонування нового Уряду. Народ, як і пропонував прем’єр Яценюк, затягнув паски. Однак ми бачимо, що за цей період не зроблено ніяких змін по мобілізації матеріальних і фінансових ресурсів наших олігархів, багатіїв і мільйонерів на зміцнення могутності нашої держави.

Саме в цей період для нас настала унікальна можливість по проведенню всіх реформ і в першу чергу – судової і правоохоронної системи, по зламу хребту олігархічно-корумпованої системи.

Уже вся Європа знімає арешт із рахунків наших казнокрадів із минулої влади, мотивуючи це тим, що сьогоднішня влада не дала повних даних. Уже за цей час змінено під тиском народу двох генеральних прокурорів, поставлений із старої обойми новий-старий прокурор, але жоден із них, крім обіцянок і бутафорських дій, не зробив нічого для того, щоб посадити за ґрати хоча б одного із грабіжників і тих, хто притягнув у нашу країну війну, не повернув народу награбоване цими казнокрадами. За часів французької революції все майно тих, хто втік із країни, декретом негайно конфісковувалось і поверталось у державну скарбницю. Чому ж у нас цього не трапилось?

Ось що писав про нинішню владу журналіст Євген Ситникв одному із Інтернет-видань:

« Події в країні  сьогодні дають нам підстави ставити питання про наявність у правлячому класі України особливої структурної одиниці, яку можна назвати запасною псевдоелітою, основне призначення якої – перехоплювати у свої руки управління революційними процесами, заміщати собою корупційно-паразитичну “еліту”, що скидається народом, із тим, щоб не допустити реальної зміни глибинних основ корупційно-паразитичної системи, погасити енергію революційного оновлення і створити в широких колах народу впевненість у перемозі революції, точніше, ілюзію перемоги.

Запасну пседоеліту можна впізнати за п’ятьма основними ознаками.

Ознака перша – походження. Вона родом із минулого режиму. Більшість її представників займали високі пости при одному або навіть декількох попередніх президентах. Звичайно, це пости прем’єрів, віце-прем’єрів, міністрів, глав адміністрацій, державних служб, комітетів і інші високі посади в усіх гілках влади.

Ознака друга – великий особистий статок. Представники запасної псевдоеліти особисто збагатилися при минулих режимах. Нерідко у них мільярдні або багатомільйонні доларові статки, збиті при попередніх корупційних режимах, нажиті “непосильною працею”.

Ознака третя – непритягнення попередників до кримінальної відповідальності. При владі запасної псевдоеліти представники минулого режиму практично не піддаються кримінальному переслідуванню, незважаючи на гучні публічні звинувачення їх у корумпованості і причетності до інших різноманітних злочинів. Обіцянки все розслідувати і всіх винних покарати, що голосно лунають у ході революції із вуст представників псевдоеліти, у переважній більшості випадків виявляються лише коливанням повітря.

У цьому сенсі запасна псевдоеліта виконує захисну (протекторну) функцію по відношенню до “еліти” поваленої.

Ознака четверта – схильність до глибокого компромісу з представниками старого корумпованого режиму і співучасті в розграбуванні країни. Запасна псевдоеліта завжди схильна до більш менш глибокого компромісу з представниками старого режиму, що при цьому публічно називається корумпованим і бандитським. Класичним прикладом тут є команда Ющенка, при президентстві якого стало можливе повернення у владу Януковича і усієї команди т.з. донецьких. Спочатку в 2006 р. з подання Ющенка сталася мала реставрація Януковича (прем’єр-міністра), а потім, у 2010 р., – і велика реставрація (як президента).

Ще одним прикладом широкого компромісу запасної псевдоеліти з основною є безпринципні спроби створити т.з. ширку, що повторюються, або широку парламентську коаліцію з «регіоналами» або з їх «перефарбованими» наступниками. Ця схильність до компромісу з тими, кого вони ж публічно оголосили корупціонерами, говорить не лише про аморальність і безпринципність представників запасної псевдоеліти, але й показує умовність меж між основною корупційною номенклатурою країни і її запасним гравцем. Тут, як ніде, діє відомий “принцип дверей”, що обертаються, коли основна і запасна псевдоеліти не лише регулярно міняються місцями, але й часто обмінюються своїми представниками. У процесі цих багатократних кадрових обмінів деякі навіть по декілька разів перебігають із одного табору в інший.

П’ята і найвідчутніша для народу ознака – зниження рівня життя більшості народу. Після приходу до влади запасної псевдоеліти зазвичай відбувається погіршення економічного стану більшості жителів країни, а економічні труднощі, викликані некомпетентним правлінням корупціонерів і казнокрадів, перекладаються на плечі народу. Відбувається затягування гайок у сенсі зниження рівня життя людей, скидання частини соціальних зобов’язань під різними приводами (нині найпопулярніший привід – АТО і сепаратисти).

Майже усі високопоставлені представники режиму Януковича – Азарова не піддалися ні арешту, ні судовому засудженню. Їх справи на сьогоднішній день так і не розслідувані. Хоча у будь-якій дійсно демократичній країні однієї десятої наявних доказів сповна вистачило б для цього:

послаблення армії, повний розвал правоохоронних органів, шпигунство на користь Росії, грандіозне казнокрадство, жахлива корупція, убивства на Майдані і ін.). Багато її представників аж до сьогоднішнього дня залишаються на різних постах, куди були призначені ще Януковичем. Відбувається серйозне за останні 10 років зниження рівня життя людей. І тут не можна все списати на війну і анексію Криму Росією.

Слід сказати, що визначення нинішньої влади як запасної псевдоеліти не виключає наявність в її складі деяких декоративних завитух у вигляді невеликого числа осіб, дійсно не пов’язаних із колишніми режимами, на зразок облитого водою Гаврилюка і інших подібних, включених у партійні списки. Але це лише виключення, які підкреслюють правило і своєю присутністю мимоволі камуфлюють ситуацію.

Дуже ймовірно, що країна побачить і прояви ворожості нинішньої влади до добровольчих формувань (адже вони є і паростками одного із загонів дійсно нової, реальної еліти, і влада бачить в цьому загрозу), прагнення не дати їм достатнього озброєння, зганьбити, розформувати їх. Остання тенденція, утім, не завжди проявлятиметься відкрито, особливо під час активізації зовнішніх агресорів».

Чия ж у нас держава Україна, коли нею керують до цих пір кілька десятків олігархів, а народ – раби? І у Верховній Раді на сьогодні у правлячій коаліції, яка нараховує 306 депутатів, не знайдеться 226 голосів для проведення радикальних революційних законів. Пам’ятаєте, як ще нещодавно нам показували розкішні маєтки наших можновладців із королівським облаштуванням кімнат-музеїв із золотими батонами, унітазами, раритетними виробами мистецтва, награбованими з музеїв, із тюками упакованих паперових доларів, десятками кілограмів золота, купами дорогоцінних годинників. Де все це зараз, ким воно проінвентаризовано і збережено?

До цих пір не накладено арешт і заборону на «хонку» Януковича і на більшість майна комплексу резиденції Межигір’я. Бо власність цього всього оформлена на компанію «Танталіт». А арешт накладено лише на маленький будиночок, який Янукович свого часу демонстрував журналістам. Сергій Клюєв, який мав долю 99,97% в компанії «Танталіт», нібито продав її самій компанії. Директора і бухгалтера за юридичні махінації не притягли до відповідальності, бо їх не знайшли. Компанія змінила своїх засновників, а новий ерзац-власник Межигір’я Олексій Приймак навіть відмовився відповідати на запитання журналістів.

А Майдан вимагав, щоб Межигір’я було передано у державну власність, але цього не зроблено. Складається враження, що все робиться для того, щоб усю цю розкіш перекласти з одних владних рук в інші.

На Януковича навіть не подано матеріали в Гаагський трибунал, бо коли у Верховні Раді ставилось питання про вступ України до цієї організації, лідер Блоку Порошенка Юрій Луценко виступив на сесії і сказав, що нам не треба подавати заяву про вступ, бо тоді Росія може подати і на наше керівництво в Гаагський трибунал. Отже, напевно, і в наших окремих можновладців «рильце в пушку», і вони також бояться потрапити під дію Гаагського трибуналу. Як наслідок, Верховна Рада відхилила цей закон, так що, панове можновладці, дійте: грабуйте і не бійтесь, бо наш законодавчий орган вас міцно захищає.

«На крові загиблих героїв до влади прийшли циніки, які просто Україну доять; люди, які прийшли просто заробляти гроші на війні», – сказала народний депутат, майданівець Ольга Богомолець.

Єдине, що викликає в народі не просто невдоволення, а обурення, – це безкарність чиновників епохи Януковича. Не змінений продажний Конституційний Суд, який незаконно змінив Конституцію під Януковича. Незмінні інші судді всіх рангів і рівнів. Незаконно награбоване олігархами шляхом приватизації майно не реприватизовано і не передано в народну власність. Замість цього наш Прем’єр Яценюк, знаючи, що у воєнний період усе продається за безцінь, запропонував продати і передати у приватну власність більше тисячі державних підприємств.

А ось які реформи зробив Уряд Яценюка за період його діяльності:

1. Падіння курсу гривни на майже 100%.

2. Зростання тарифів на комуналку до 60%.

3. Падіння реального ВВП на 6,5%.

4. Інфляція – 25-26%.

5. 15% податок на депозити.

6. 100%  зростання цін на ліки.

7. 1,5% податок на війну.

Може, досить таких реформ? Безкінечний витік мільярдів із України знецінив гривню і розорив її громадян. Як висловився один із журналістів, «…ще декілька років таких реформ, цін і заробітних плат – і замість перепису населення буде перекличка».    

Сьогодні вже чітко проінформовано суспільство, що з 1 квітня 2015 р. в Україні Уряд планує підняти ціни на газ на 280%, на тепло – на 66%, на електроенергію – на 40%, у результаті чого однокімнатна квартира обійдеться в більш ніж 2 тисячі гривень. І це при тому, що видобутку власного газу в розмірі близько 20 млрд куб. м цілком достатньо для населення. Причому Уряд заявляє, що це лише перша хвиля подорожчання. Унаслідок таких дій народ буде приречений на ще швидше вимирання. Не важко здогадатись, до чого призведуть такі дії Уряду.  

Сьогодні влада по всіх каналах телебачення закликає політиків і населення не вести навіть розмов про третій Майдан, бо це, мовляв, на руку Путіну, розхитує нашу владу і суспільство.

Так і хочеться запитати вас, панове можновладці і урядовці, невже ви, м’яко кажучи, такі недалекоглядні, що не бачите навіть на два кроки вперед? Невже ніхто з вас не розуміє, до чого приведе в цей революційний і воєнний час таке різке підняття цін і зубожіння народу? Не повірю!  Значить, жадоба влади, жадоба багатств, бажання зберегти олігархію перевищує у вашій свідомості інстинкт самозбереження. Невже у вас не знайдеться жодної порядної людини, яка б виступила чи в Кабміні, чи у Верховній Раді, чи в Адміністрації Президента і сказала, що такі дії Уряду не приведуть всіх вас до самозбереження, що ви усі є першими і найбільшими розхитувачами українського човна? Ваші дії обов’язково призведуть до третього жорстокого Майдану. Бо, можливо, через вашу ненажерливість і жадібність, ми втратимо Україну як Державу. Тоді важко буде передбачити, які сили прийдуть до влади після Майданівських сил.

Світлана Гейко,

23.02.2015 р., м. Гадяч